Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Типологізація суспільств.




Залежно від критеріїв соціологи по-різному визна­чали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописе­мні. Німецький соціолог Ф.Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового вироб­ництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове. Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобут­тя засобів до існування, виокремлюють:

Суспільство мисливців і збирачів. Структура йо­го надто проста, а соціальне життя організоване на ос­нові родинних зв'язків, усім править вождь. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'явля­ється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ре­месла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.

Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, викори­станням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління. Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

Традиційне суспільство.Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. У ньому індивіди керу­ються традиційними цінностями. Ця особливість вла­стива насамперед аграрному суспільству, в якому про­фесія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиція­ми. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальне суспільство. Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.



Постіндустріальне суспільство. термін запропонований Деніеллом. Беллом доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро-центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності. Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високо передовій технології і пост матеріалістичній системі цінностей. Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного. Решта 2—3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".



Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. У соціальному житті відбуває­ться перехід від ієрархії (поділу на нижчі та вищі чи­ни) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія, яка формується на підставі освіти, рівня культури та цін­нісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту проля­гає не по лінії володіння чи неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інфор­мацією. Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних тех­нологій та освіти. Телекомунікації визначають кому­нікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб'єктами су­спільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Осві­та теж трансформується з інституту в самостійну сис­тему, яка визначально впливає на сферу праці та еко­номіки, є стратегічним ресурсом державних політич­них структур, пріоритетним статусом і групоутворювальним чинником. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформа­ційним суспільством, в якому інтелектуальні техноло­гії, інформація, обробка знань посідають дедалі важ­ливіші місця. Термін цей запровадив японський вче­ний І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується пере­дусім розвитком виробництва інформаційних, а не ма­теріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора, але й його соціальна та політична вага.

Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього су­спільства є розумовий капітал, концентрація теоре­тичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфі­кація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструкту­ра — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління ви­ступає погодження, а ідеологією — гуманізм. Проте нові технології, що визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслід­ки, позначені в соціології категорією «дуалістичне су­спільство», яке поділяється на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші потер­пають від труднощів; житлові райони забезпечених ме­шканців різко контрастують з районами незаможних; соціальна диференціація виявляється у багатьох фор­мах. Тому одні вчені називають таке суспільство «одно­мірним», вважаючи, що можливість задоволення над-потреб пригнічує потенційні протести проти соціаль­ної системи, робить діяльність і мислення індивіда однобічними, людину одномірною, наділеною «непра­вильною свідомістю».


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2017 год. (0.018 сек.)