Класифікація, функції, структура та стадії протікання соціальних конфліктів.

Існують різні крите­рії, за якими можна таку класифікацію здійснити:

· за сферами прояву конфлікти можуть бути економіч­ними, політичними, соціальними (у вузькому розумінні), ет­нічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

· за суб’єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними група­ми, класами, державами;

· за об’єктом;

· за зонами й сферами їх прояву — внутрішні та зовнішні;

· за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфе­рі є конфлікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком корінні інтереси й основні цінності протиборчих сил і в ре­зультаті яких відбувається злам у житті суспільства;

· за рівнем суспільного поля розглядають конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

· за кількістю учасників конфлікти можуть бути локаль­ними чи глобальними;

· за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є ан­тагоністичні та неантагоністичні конфлікти;

· за часом конфлікти бувають короткочасними та довго­тривалими;

· за об’єктивністю конфлікти бувають дійсними, що спричинені об’єктивними суперечностями між інтересами та цілями; випадковими, умовними — вони діють доти, доки цей стан не усвідомлюється учасниками; змішаними — при­чини їх лише опосередковано пов’язані з об’єктивними при­чинами; приписаний конфлікт, тобто конфліктують зовсім не ті, що дійсно перебувають у протиборстві; удаваний кон­флікт, який не має реальних причин;

· за функціями виділяють конфлікти позитивні та нега­тивні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, дифе­ренціюючі та динамізуючі.

Розглянемо особливості перебігу конфліктів в основних сферах життя суспільства — політичний, економічний та со­ціальний.

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну — виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблен­ня суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціаль­них груп;

регулюючу — конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах вла­ди й управляння;

інтегративну — участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об’єднанні своїх зусиль;

інноваційну — конфлікти сприяють оновленню соціальних від­носин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну — пошук шляхів розв’язання конфлікту активі­зує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну — конфлікти сприяють зняттю психоло­гічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зни­женню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, посилювати нестабільність соціальної системи, порушувати її нор­мальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу — деструктивні конфлікти призводять до пору­шення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуван­ню насильницьких методів розв’язання існуючих проблем;

надлишково-витратну — конфлікти, як правило, вимагають ви­користання додаткових матеріальних, часових, моральних, зок­рема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу — конфлікти уповільнюють та ускладнюють про­цеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

62.Форми, способи. Методи розв’язання соціальних конфліктів.
Розв ‘язання конфлікту — це повне чи часткове усунення при­чин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасни­ків конфлікту.