Методи психологічної підготовки

3.1. Вербальні методи

3.2. Практичні методи психологічної підготовки

3.3. Методи емоційно-вольової саморегуляції

************

Діяльність військовослужбовців за бойових обставин характеризується впливом на психіку різних стрес-факторів. Тривалість їх впливу, а також психотравматичний характер можуть сприяти виникненню таких змін у психіці воїна, які знижують ефективність його діяльності на полі бою, а потім можуть негативно виявлятись у мирних умовах. Ця проблема стала глибоко досліджуватися в західній психології після війни у В'єтнамі, коли американське суспільство зіткнулося з численними випадками соціально-психологічної дезадаптації воїнів, які повернулися додому. Це потребувало активного дослідження психічних проблем ветеранів, утворення по всій країні спеціалізованих центрів для надання їм спеціальної, психологічної та медичної допомоги.

В Радянському Союзі з подібного роду труднощами зіткнулись у мирному житті колишні ветерани Афганістану («афганці»). Тому актуальними залишаються слова німецького письменника Е.М. Ремарка (1898-1970) про те, що все, що каменем осідає в наших душах, поки ми перебуваємо на війні, спливає в них потім, після війни, і ось тоді й почнеться довга розмова про ці речі, від яких залежатиме, жити нам далі чи ні.

Ці проблеми мають глибоку історію: скільки існують війни, стільки ж існують і проблеми психічного стану воїнів у бою. Це глибоко усвідомлювали видатні полководці всіх часів. Уважно ставилися до цієї проблеми О.В. Суворов і Наполеон І — родоначальники психологічної ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬК.

Олександр Суворов в основу психологічної підготовки поклав польовий вишкіл військ та моральну перевагу над ворогом. Головним принципом навчання військ він вважав: «Тяжко в навчанні— легко в бою». Відома суворовська триада — окомір, швидкість, натиск — становила основу психологічної підготовки військ. Усім відомі його слова: «Одна хвилина вирішує результат баталії, одна година — успіх кампанії, один день — долю імперії».

Славнозвісна суворовська боротьба з «не можу знати» теж була своєрідною формою психічного загартовування солдатів, спрямованого на швидкість думки та рішення, на розвиток винахідливості та кмітливості. Дивакуваті й парадоксальні форми, яких набула у Суворова ця боротьба (наприклад, обкурювання місця, яке заражене «не можу знати», або провітрювання кімнати, де мовили «не можу знати»), мала максимально загострити увагу на цій проблемі, виховувати свого роду жах і відразу до лінивої повільності думки солдата, до його некмітливості та нерішучості.

Класичним прикладом зразкової психологічної підготовки, яку здійснив О.В. Суворов, є підготовка військ до штурму Ізмаїла. До його приїзду російські війська кілька разів атакували цю фортецю, але всі атаки закінчувалися невдачами. Полководець досконало ознайомився з побудовою фортеці та оборонним розташуванням турок. Осторонь від фортеці він змоделював точну копію Ізмаїла і почав готувати війська до штурму. У цій суворовській диспозиції до штурму Ізмаїла було передбачено всі дрібниці. У ній було вказано все істотне, розпочинаючи від складу колон і закінчуючи кількістю фашин й довжиною драбин; визначено кількість стрільців у колоні, їхнє місце та призначення; виділено часткові та загальні резерви, їхні місця та умови застосування; подано правила безпеки у фортеці; з докладністю вказано напрями колон, межі їх поширення огорожею фортеці тощо. І це моделювання умов майбутнього бою дуже добре витримало випробування. Психологічну підготовку військ він завершив зверненням до турок, де писав: «Я з військами сюди прибув. Двадцять чотири години на роздум —- воля; перший мій постріл — уже неволя; штурм — смерть. Це оголошую вам для обдумування».

У перший період своєї полководницької діяльності Наполеон І також показував глибоке розуміння психологічної підготовки військ. Усім відомі його афоризми: «Духовна сила відноситься до фізичної як три до одного», «Військова людина мусить мати стільки ж характеру, скільки й розуму».

Обдарування справжнього полководця він порівнював з квадратом, в якому основа — воля, висота — розум. Квадрат буде квадратом тільки за умов, якщо основа дорівнює висоті; великим полководцем може бути тільки та людина, в якої воля і розум однакові. Якщо воля значно переважає розум— полководець діятиме рішуче та мужньо, але не дуже розумно; в іншому разі в нього будуть добрі ідеї та плани, але бракуватиме рішучості їх реалізувати. Таким був він сам у битвах під Арколе, Ульмом. Аустерліцем і Ваграмом.

Таким чином, психологічну підготовку військ великі полководці роз­глядали як невід'ємну частину їх підготовки й одну з основних умов досягнення перемоги в бою. Історія свідчить, що вона має минуле і майбутнє. Про це свідчать приклади сучасних воєнних конфліктів і контр-терористичних операцій,

Психологічну підготовку військовослужбовців слід розглядати як важливий напрям у системі бойової та гуманітарної підготовки військ І водночас як особливий вид бойової підготовки, оскільки вона має свою сутність, зміст, специфіку, свої конкретні результати, які відрізняються від інших видів підготовки.

Питання 1. Сутність і зміст психологічної підготовки військовослужбовців

У процесі підготовки особового складу до бойових дій необхідно враховувати труднощі, що мають місце у сучасному бою. Ці труднощі, які можна назвати психологічними факторами бою, спеціально створюються супротивником для досягнення в ньому перемоги. Як свідчить досвід колишніх війн, сучасних воєнних конфліктів і контр терористичних операцій, їх усвідомлення, урахування і вміле застосування забезпечують успіх як окремих бойових дій, так і всієї воєнної кампанії. Які ж це труднощі?

1. Небезпека. Головна небезпека— це загроза життю людини. Як відомо, Інстинкт збереження життя в екстремальних умовах домінує над всіма іншими. Відповідно, на полі бою, коли виникає загроза фізичної смерті воїна, цей інстинкт може керувати всією його поведінкою.

Наприклад, людські втрати у СРСР у Великій Вітчизняній війні становили: за даними Й.В. Сталіна — 7 млн. осіб, М.С. Хрущова — 20 млн., М.С. Горбачова —27 млн. Але справжні людські втрати, на думку деяких Істориків, такі: в 1940 р. населення СРСР становило 194 млн.. а на початку 1946 р. — 167 млн. Різниця — 27 млн. осіб, не враховуючи середньорічного приросту населення [67].

Друга небезпека — потрапити в полон. Наприклад, у роки Великої Вітчизняної війни у полон потрапили 5 млн. 734 тис. радянських воїнів [67].

Третя небезпека — зникнути безвісти: у роки Великої Вітчизняної війни зникли безвісти 2, 5 млн. осіб.

Всі ці різновиди небезпеки негативно впливають на свідомість і підсвідомість, емоційно-почуттеву, вольову і мотиваційну сфери воїна та перешкоджають йому, за відсутності всебічного психічного загартовування виконувати свої бойові функції сучасного бою.

2. Раптовість. У сучасній війні раптовість є головним фактором
досягнення успіху. «Чи не в тому полягає мистецтво бою, щоб рапто­
вістю наполохати супротивника та зберегти від подібної раптовості свої війська» — писав О. Бек у своїй книзі «Волоколамске шосе» [9, с. 129].

Приклади славетних успіхів великих полководців доводять справедливість цього положення. Наприклад, перемога Наполеона Бонапарта, який мав лише ІЗ 000 солдатів проти 40 000 австрійців під Арколс в 1796 p., успіх О.В. Суворова під Требїсю 1799 р. за великої чисельної нерепані французів.

3. Дефіцит часу та інформації (суперечливість інформації). Супротивник робить усе для того, щоб випередити у часі ухвалення рішення супротивника і замаскувати свої дії так, щоб залишити його без інформації.

4. Небувале ускладнення управління військами. Уміле управління військами, своєчасне ухвалення рішень, які забезпечують перемогу в бою, є умовою успіху всієї воєнної кампанії. Тому супротивник вживає всіх заходів для того, щоб залишити свого супротивника без такої можливості.

Наприклад, засоби РЕБ дивізії США придушують усі радіо засоби у зоні своєї дії. Тому перед командирами постає проблема: забезпечити за бойових обставин збереження зв'язку та його стійкості у підрозділах і військових частинах. Положення про те, що «зв'язок — це нерв армії», сьогодні стає ще актуальнішим.

5. Відповідальність за ухвалене рішення та його виконання. Будь-яке рішення тільки тоді себе виправдовує, коли воно доводить свою правоту та життєздатність.

На полі бою за кожним рішенням стоїть солдатська кров. За словами героя книги Олександра Бека: «Найважче для командира — це посилати людей на смерть» [9, с. 27]. Тому рівень ризику за ухвалене рішення командирами за дефіциту часу та браку інформації дуже високий.

6. Дискомфорт — відсутність елементарних умов для задоволення повсякденних духовних і фізичних потреб особового складу; постійний інформаційно-психологічний вплив на них супротивника, що може викликати у них емоційно-вольовий і мотиваційний дисонанс. Слід також мати на увазі екстремальні умови бойової діяльності тощо.

Усі ці фактори спеціально створюються супротивником для того, щоб викликати певні труднощі у функціонуванні психіки супротивної сторони.

Перші психічні проблеми, які виникають у воїнів на полі бою і після їх повернення додому, було відображено в праці Да Коста «Про збудливе сер­це» (1871), де представлено психологічні проблеми Громадянської війни в Америці. Кількість божевільних солдат була настільки великою, що 1863 р. в Америці був створений перший військовий шпиталь психологічного спрямування.

Душевну хворобу воїнів з бойовим стресом найглибше дослідили російські психологи. Вони спробували діагностувати та лікувати бойовий шок безпосередньо біля лінії фронту. Під час Російсько-японської війни 1904-1905 pp. в Харбінському військовому шпиталі було створено відділення для душевнохворих, яке очолив Г.Є. Шумков. Ним було описано окремі психічні явища, які спостерігались у російських воїнів після виходу з бою: сновидіння про бойові епізоди, посилену дратівливість, послаблення волі, відчуття розбитості тощо.

Можна сказати, що вперше таке явище, як психічні бойові втрати, з'явилося у XX ст.

Тільки в американській армії серед 2 млн. солдатів, які брали участь у Першій світовій війні, близько 159 тис. зазнало різних психічних розладів. При цьому кількість загиблих становила майже 116 тис, поранених — 204 тис. осіб. Середні втрати у зв'язку з психічними розладами під час цієї війни становили 6-10 випадків на 1000 осіб [1, с 16].

Під час Другої світової війни до лікувальних закладів армії США потрапило до 1 млн. осіб з нервово-психічними захворюваннями, у тому числі 64 % з психоневрозами та 7 % з психозами. Майже половина військовослужбовців, демобілізованих з армії США за станом здоров'я під час Другої світової війни, потерпала від нервово-психічних захворювань [І, с 27].

Психогенним проблемам воєнного часу присвячено велику кількість досліджень видатних вітчизняних психіатрів (Б.К. Осипов, М.О. Гуревич, Є.К. Кранушкін, В.О. Гіляровський). Перші психіатричні шпиталі в СРСР для надання психічної та психіатричної допомоги воїнам з'явилися 1943 р.

Таким чином, загроза життю, духовному і психічному стану, фізичному здоров'ю військовослужбовця, яку створюють бойова обстановка і стрес-фактори сучасної війни, викликає різні психічні порушення, які можна розділити на дві групи:

—непатологічні психогенні реакції;

—реактивні психози (грубі порушення свідомості, галюци­
нації, марення, емоційні розлади, психомоторні порушення
тощо).

При непатологічних психогенних реакціях воїни в цілому зберігають критичну оцінку того, що відбувається, і здатні до цілеспрямованої діяльності.

Офіцерові необхідно мати на увазі, що в будь-яких, навіть у найекстремальніших, ситуаціях 12-25 % підлеглих зберігають самовладання, правильно оцінюють обстановку, чітко і рішуче діють відповідно до ситуації. Більшість же (приблизно 50-75 %) за екстремальних ситуацій у перші миті стають приголомшеними та малоактивними [1, с. 45-46].

Безпосередніми формами вияву психічних розладів є страх, неспокій, стрес, неврози, вегетативні дисфункції, безладне кидання, панічна втеча, заціпеніння тощо.

Реакції страху в бойовому оточенні можна поділити на контрольовані та неконтрольовані. Страх є природним явищем, тому найголовніше—його контролювати. Якщо воїн контролює свій страх, значить він усвідомлює небезпеку, яка його очікує. Але при цьому він, шукаючи оптимальний вихід з цього становища, діє свідомо і мужньо. Тому мужність воїна можна визначити як його перемогу над страхом. З точки зору нормального функціонування психіки страху не відчуває тільки

психічно ненормальна людина. Неконтрольований страх — це просто паніка, з якою командир має безкомпромісно боротися І вживати невідкладних заходів для її ліквідації, тому що діяльність військового підрозділу (частини) в життєво небезпечній ситуації залежить від вчинків кожного воїна.

Індуктори паніки (панікери) — воїни, які володіють виразними рухами, гіпнотизувальною силою криків, хибною впевненістю в доцільності своїх дій. Стаючи лідерами, за надзвичайних обставин вони можуть створити загальне безладдя, яке швидко паралізує підрозділи і, відповідно, залишає воїнів без можливості діяти цілеспрямовано. «Епіцентром» розвитку масової паніки зазвичай є істеричні особи, які відрізняються егоїстичністю і самозакоханістю. Спеціальна цілеспрямована робота з психічного загартовування воїнів перешкоджає розвитку панічного настрою, дає змогу зосередитися та сконцентрувати волю і знайти правильний, доцільний вихід із тяжкої ситуації. В іншому випадку пануватиме розгубленість і паніка.

Динаміка психогенних розладів, які мають місце в життєво небезпечних ситуаціях, поділяється на чотири фази: героїзм, «медовий місяць», розчарування і відновлення.

*Героїчна фаза починається безпосередньо в момент життєво небезпечної ситуації і триває кілька годин. Для неї характерні альтруїзм, героїчна поведінка, викликані бажанням допомогти товаришам по службі вижити.

*фаза «.медового місяця» настає після життєво небезпечної ситуації й триває від кількох днів до 3-6 місяців. Ті, хто вижив, відчувають сильне почуття гордості за те, що перебороли всі небезпеки й залишилися живими. У цій фазі потерпілі сподіваються і вірять, що згодом усі проблеми та труднощі минуть.

*Фаза розчарування зазвичай триває від 2 місяців до І-2 років. Сильні почуття розчарування, гніву, невдоволення і гіркоти виникають внаслідок руйнування різних життєвих планів, намірів і надій.

*Фаза відновлення починається тоді, коли ті, хто вижив, розуміють, що їм необхідно налагоджувати побут і розв'язувати проблеми, які виникають, самим брати відповідальність за їх розв'язання.

Характер цих труднощів визначає сутність психологічної підготовки військовослужбовців. Для успішного подолання труднощів і ефективної дії на сучасному полі бою необхідна цілеспрямована психологічна підготовка, педагогічний зміст якої становить процес вишколу особового складу щодо подолання труднощів бойової діяльності для успішного розв'язання поставлених бойових завдань. У процесі підготовки до бойових дій воїнів різних видів і родів військ відбувається конкретизація труднощів бойової підготовки. Психологічна підготовка солдата за своїм змістом відрізняється від психологічної підготовки офіцера, оскільки залежить від характеру обов'язків. Солдат мас добре оволодіти своєю бойовою спеціальністю і бути майстром свого фаху. А офіцер, окрім цього, має ще й вправно керувати підлеглими, не втрачати духу, показувати особистий приклад в умовах виконання бойового завдання.

Таким чином, характер подоланих труднощів в умовах сучасного бою, зміст конкретної військової спеціальності та коло службових обов’язків у бою визначають сутність і конкретний зміст психологічної підготовки кожного військовослужбовця, кожного підрозділу (частини), яка має формувати у воїнів готовність до війни і до першого бою, настанову на знищення супротивника, стійкість психіки воїна проти впливів психологічних факторів війни.

Психологічна підготовка — це наукова підготовка психіки військовослужбовців до стійкої практичної діяльності у складі підрозділу (частини) на полі бою в умовах сучасної війни.

Які зміни відбуваються у психіці воїна під час цієї підготовки? У складному процесі психологічної підготовки доцільно вбачати специфіку одночасно дійних та тісновзаємозв'язаних між собою процесів:

— процесу цілеспрямованого впливу на психіку воїна ззовні, що відбувається в ході військово-педагогічного процесу. Його зміст визначається залученням воїнів до практичної діяльності і здійснення з ними бойової підготовки, яка полягає у підготовці їх до подолання труднощів реальної війни, сучасного бою;

— процесу планованої роботи та цілеспрямованої зміни у психіці воїнів, які свідчать про їхню потенційну й реальну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно розв’язувати бойові завдання. За своєю сутністю — це психічний процес розвитку провідних якостей воїна. Зміст цього процесу полягає в змінах його психічної діяльності, що виявляються на різних рівнях (соціально-психологічному, індивідуально-психічному, психофізіологічному тощо);

— процесу самопливу (самоуправління, саморегуляції) воїна, самомобілізації з метою оптимального регулювання психічних станів, поведінки й діяльності на основі засвоєних способів та заходів, їх апробації у ході подолання труднощів бойової служби і навчання. Це психолого-педагогічний процес, зміст якого полягає в оволодіннібійцями засобами самоуправління у складних умовах навчально-бойової діяльності, у виробленні механізмів саморегулювання в екстремальних ситуаціях.

Психологічна підготовка воїнів має дві основні мети:

—формування психічної стійкості;

—формування психологічноїготовності.

Ці якості формуються у процесі відпрацьовування всіх необхідних навчально-бойових ситуацій на заняттях і навчаннях, які провадяться в умовах, наближених до реального бою. Завчасно (до початку бою) у солдатів формується психічна стійкість — це система психічних якостей воїна, яка визначає його потенційну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно виконувати отримане бойове завдання.

Ця система психічних якостей охоплює:

— знання труднощів різних бонових ситуацій і способів управління своєю поведінкою за цих обставин;

—знання дій імовірного супротивника і способів протидії йому;

—знання тактики своїх військ;

—поглиблене знання своїх обов'язків і бойової техніки;

—стійкі навички і вміння подолання труднощів сучасної війни, керування своїми психічними станами й діями, визначення своїх можливостей, а також готовність до розв'язання поставлених завдань;

—погляди й переконання, мотиви та настанови на необхідність і можливість подолання труднощів сучасної війни й успішного виконання бойового завдання;

—особистісні якості воїна, які відображають його стійку здатність долати труднощі сучасного бою, володіння своїми психічними станами і діями. Зміст психічних якостей, що формуються, тісно пов'язаний з характером тих труднощів, які долаються в ході сучасного бою (табл. 14-1).

Ці якості, які становлять психічну стійкість, досягаються моделюванням у ході бойової підготовки умов майбутньої бойової діяльності, які можуть мати місце у сучасній війні. Система якостей характеризує ступінь теоретичної ознайомленості воїна і його практичну підготовленість до подолання різних стрес-факторів бойових ситуацій. Вона свідчить про його психічну підготовленість до війни, до першого бою.

Табл. 14-1. Індивідуально-психічні якості військовослужбовців

В армії США це явище має назву принцип реалізму. Згідно з ним навчаль­но-тактичне поле мас відповідати реальній боновій ситуації. З цією метою вони розкидають мертвих тварин, використовуючи при цьому різний камуфляж, що створює в американських солдатів ілюзію справжнього поля бою. Безумовно, для формування психічної стійкості необхідні високий рівень бойової підготовки військ. її психологічна насиченість, провадження занять у тяжких кліматичних умовах, цілеспрямоване скорочення нормативів бойової діяльності.

Крім того, безпосередньо перед виконанням конкретного бойового завдання формується стан психологічної готовності: це націленість і змобілізованість психіки воїнів на подолання майбутніх бойових труднощів, яка забезпечує результативність і якість виконання бойових завдань, адекватно до їх складності, значущості та важливості.

Основні структурні елементи психологічної готовності воїна:

*мотиваційний — прагнення подолати труднощі майбутнього бою і розуміння необхідності їх подолання, оцінка своїх можливостей щодо управління психічними станами та діями на основі раніше накопиченого досвіду;

*пізнавальний — забезпечує необхідним обсягом відповідної інформації, який потрібен для цілеспрямованої діяльності в екстремальних умовах бойової обстановки;

* емоційний — переживання почуття впевненості або сумніву у своїй готовності до подолання труднощів сучасного бою, уміння управляти своїми емоційно-вольовими процесами в екстремальних умовах. Найголовніше — це навчити воїнів боротися зі страхом, який паралізує їхню свідому діяльність. Різниця між геройством і боягузтвом виявляється не в тому, що слабкий духом воїн відчуває страх, а в тому, що відважний воїн здатен перемогти, побороти страх та діяти цілеспрямовано.

Основні напрями боротьби зі страхом:

—свідоме розуміння мети бойового завдання;

—цілеспрямована діяльність;

—формування індивідуальної та колективної бойової майстерності;

—особистий приклад командира;

—перебування воїнів у групі;

—добре психічне самопочуття командира і підлеглого;

—добрий фізичний стан командира і підлеглого;

—знання сутності страху н прийомів боротьби з ним;

—виховання відваги, що становить наступний компонент психологічної готовності.

Вольовий елемент забезпечує воїнам подолання труднощів сучасного бою. Необхідно формувати у них здатність дивитися фактам в обличчя і сміливо цілеспрямовано діяти. На сучасному полі бою однаково необхідні воля та розум. Кожний із цих елементів передбачає націленість та мобілізованість психіки бійця на подолання труднощівсучасного бою. Визначається також можлива поведінка воїна, що свідчить про його готовність або неготовність виконувати бойове завдання.

Процес психологічної підготовки у загальному вигляді здійснюється так.

Спочатку воїнів докладно інформують про особливості й умови бойової діяльності, про труднощі виконання бойового завдання і про шляхи їх подолання.

У ході бойової підготовки моделюється зовнішня картина бойових дій, динаміка виконання бойових завдань, тобто такі умови бойової обстановки, які, відображаючись у свідомості воїнів, викликають психічні реакції, подібні до тих, що можуть виникнути в реальному бою.

На практиці воїни включаються в активну навчально-бойову діяльність подолання труднощів і перешкод, характерних для бою, і цим самим оволодівають своєю військовою спеціальністю.

Насиченість занять та навчань психологічними факторами бою сперш створює в особового складу значну психічну напруженість. При цьому пояснення воїнам необхідності подолання труднощів та виконання поставленого завдання формує в них стійкі мотиви успішного виконання своїх обов'язків у навчальному бою. Ці мотиви стають ще стійкішими, якщо бійці самостійно аналізують важливість виконання наказу, необхідність подолання перешкод сучасного бою. Формування мотивації бойової діяльності допомагає воїнам легше морально підготуватися та мобілізувати свої можливості, переборюючи при цьому психічну напруженість, і виконувати поставлене завдання.

Досвід подолання труднощів, набутий у результаті багаторазового повторення вправ в умовах небезпеки, поступово зміцнюється. Контроль воїнів за своїм психічним станом та діями стає стабільнішим. З’являються перші навички і вміння управління своїм психічним станом, діями й поведінкою, формується переконання в можливості подолання труднощів бою та якісного виконання отриманого завдання. Поступово формуються психічні механізми стійкого подолання почуття боязні, сумніву, невпевненості, страху.

Унаслідок подальшого зміцнення емоційно-вольового контролю воїна за рахунок його звикання до небезпеки та інших факторів бойової обстановки при виконанні практичних дій на заняттях і навчаннях, які наближаються до реального бою, психічна напруженість значно послаблюється та стабілізується на оптимальному для нього рівні. Увага воїна звільняється від зайвого контролю за станом психіки, переключається спочатку на якісне виконання окремих дій, а врешті-решт, і освоєння військової спеціальності в цілому. Разом із поліпшенням емоційно-вольового контролю у нього формується впевненість у своїй спроможності переборювати труднощі та досягати поставленої мети. Впевненість у собі, у своїй зброї, командирах та товаришах по службі допомагає воїнам точніше оцінювати бойову ситуацію, ефективніше використовувати на практиці свою військову майстерність. Усе це свідчить про психічну підготовленість військовослужбовця до виконання бойового завдання. З такого розуміння сутності психологічної підготовки випливає її зміст, тобто головні завдання, розв'язання яких дає змогу підготувати особовий склад до успішних дій в умовах сучасної війни.

Вивчення досвіду Великої Вітчизняної війни, сучасних локальних війн та конфліктів, контртерористичних операцій, великих навчань та маневрів дає змогу виділити загальні, спеціальні та цільові завдання психологічної підготовки особового складу. Такий поділ її завдань випливає з характеру навчально-бойових, а під час війни — бойових завдань, які ставляться перед особовим складом.

Отже, виходячи зі змісту психологічної підготовки, необхідно виділити три її види: загальну; спеціальну; цільову. Зміст і завдання кожного її виду відрізняються. У ході загальної психологічної підготовки у воїнів формується усвідомлення необхідності виконання свого конституційного обов'язку, впевненість у своїх силах і бойовій техніці, об’єктивне уявлення про характер сучасної війни, засобах її ведення, труднощі, які необхідно подолати для перемоги. Вона тісно пов'язана з гуманітарною підготовкою. Часто вона провадиться в межах одного заняття.

Завданнями загальної психологічної підготовки є:

—формування у воїнів психологічної готовності до початку
війни, до першого бою;

—формування психічної стійкості воїнів;

—виховання в особового складу віри в силу і надійність своєї
зброї та бойової техніки;

—формування психологічної готовності військового підрозділу до активних та узгоджених дій;

—підготовка офіцерського складу до ефективного управління особовим складом в умовах сучасного бою;

—накопичення особистого досвіду напруженого стану психіки і поступове зняття цієї напруженості;

—функціональний розвиток психіки воїна і формування на
цій основі його особистості тощо.

Специфіка діяльності різних видів збройних сил, родів військ потребує її врахування в здійсненні психологічної підготовки. Тому поряд із загальними завданнями цієї підготовки вирішуються й специфічні.

Так, наприклад, при психологічній підготовці особового складу військ зв'язку розв'язуються такі завдання:

— розвиток почуття особистої відповідальності за вдосконалення професійної майстерності та якісне забезпечення зв'язку;

—виховання впевненості в ефективності апаратури зв'язку І своєї професійної майстерності;

—формування рішучості, кмітливості, точності й чіткості дій, самовладання під час роботи із засобами зв'язку;

—відпрацювання готовності забезпечити постійний зв'язок під вогнем супротивника, у засобах захисту від ЗМУ, скороченими обслугами (розрахунками), в тяжких природнокліматичних умовах, вдень і вночі;

-— формування навичок і вмінь ефективного використання апаратури зв'язку на сильно пересіченій місцевості при різких перепадах температури, в умовах сильних радіоперешкод;

—виховання впевненості у власних силах та можливостях, вміння зберігати психічнурівновагу і контроль за своїми діями при отриманні несподіваної інформації;

—розвиток навичок і вмінь швидкого фіксування, якісної обробки, надійного збереження та швидкого передання отриманої інформації.

Отже, спеціальна психологічна підготовка має враховувати специфіку роду військ та бойової спеціальності. В її процесі виробляється стійкість психіки на основі бойової підготовки. З цією метою на заняттях створюється обстановка, яка характеризується напруженістю, наявністю елементів ризику і раптовості, необхідністю ухвалення нешаблонних рішень в умовах обмеженого часу та високої відповідальності за результати бойової діяльності.

Цільова психологічна підготовка слугує для забезпечення рішень Із конкретних бойових завдань: маршу, бойового десантування, наступу, оборони тощо.

Вона може бути розподілена на ряд етапів;

1-й етап —- перед виконанням бойового завдання відбувається мобілізація особового складу на виконання завдання;

2-й етап — безпосередньо в ході виконання бойового завдання — підтримання бойової готовності, бажання до вияву ініціативи, попередження негативних психічних станів;

3-й етап — після виконання бойового завдання — зняття психічної напруженості, відновлення бонової готовності, підтримання пильності, попередження благодушності та розслабленості, мобілізація особового складу на виконання нових бойових завдань.

У розв'язанні завдань психологічної підготовки особового складу важливу роль відіграють офіцери. Саме вони с суб'єктами психологічної підготовки особового складу. Від їхньої методичної майстерності, відповідальності, розуміння сутності, змісту І завдань психологічної підготовки, які випливають з вимог сучасного бою, залежить її успіх і ефективність.

Таким чином, сутність психологічної підготовки полягає у формуванні у воїнів таких морально-психічних, бойових і фізичних якостей, які забезпечують високу ефективність їхньої діяльності в сучасній війні. Це зумовлює її зміст, тобто головні завдання і специфіку різних видів психологічної підготовки воїнів із врахуванням специфіки їхньої навча­льно-бойової та бойової діяльності.

Питання 2. Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій

У військовій практиці склалася така система основних напрямів психологічної підготовки:

Формування мотиваційних основ бойової діяльності. Офіцерам необхідно передусім мати чітке уявлення про ту систему мотивів і мотивацій, яка керує діяльністю та поведінкою особового складу під час бою і знати психологічні умови їх успішного формування. У діяльності воїна доцільно виділити та цілеспрямовано розвивати такі групи мотивів: мотиви захисника Батьківщини; мотиви військово-професійної діяльності; мотиви безпосередньо практичноїдії. Усі ці види мотивів тісно взаємопов'язані й складають систему.

Мотиви захисника Батьківщини формуються на основі пояснення воїнам необхідності забезпечення територіальної цілісності та суверенітету Україні. Розуміння цього є однією з основних умов вияву воїнами активності та старанності у оволодінні боновою майстерністю, формування ГОТОВ­НОСТІподолати, коли це необхідно, труднощі, які можуть виникати у ході бойових дій. Ці мотиви формуються насамперед у процесі гуманітарної підготовки й виховних заходів, спрямованих на виховання таких якостей, як любов до Батьківщини, гордість за службу в Збройних силах, бажання бути високопрофесійним воїном тощо.

У період оволодіння¹ воїном своею бойовою майстерністю та опанування функціональних обов'язків мотиви захисника Батьківщини конкретизуються, збагачуються новим змістом і переходять у новий якісний стан — мотиви і мотивації військово-професійної діяльності. Умовами їх формування є усвідомлення воїном своєї належності, наприклад, до військ зв’язку, героїчної історії цих військ; якісне засвоєння військового фаху, подолання пов'язаних Із цим труднощів І поява на цій підставі гордості за цей свій вид військ; прагнення дотриматися встановлених у військовій частині бойових традицій тощо.

При опрацюванні конкретних дій, прийомів подолання труднощів нав­чально-бойових завдань формуються мотиви безпосередньо практичних дій: прагнення самоутвердження перед командиром, товаришами по службі сміливим, рішучим, схильним до подолання труднощів бойового навчання, бажання швидко оволодіти своїм військовим фахом та заслужити відповідне заохочення тощо.

Іншим напрямом у психологічній підготовці є досягнення вичерпного інформування воїнів про навчально-бойові та бойові завдання, які вони виконують, та труднощі, які вони подолають. Тут офіцер має застосувати два види інформації: орієнтовну, яка допомагає воїнам чітко уявити собі характер сучасної війни, особливості їхніх дій у разі застосування супротивником ЗМУ. Інформація такого роду конче необхідна, вона спрямовує воїнів на швидке оволодіння своїм військовим фахом, на сумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків. Одинак якщо під час такого інформування не пояснюється характер майбутніх труднощів і їхня дія на психіку підготовлених і непідготовлених воїнів, не показуються зміни, які в них з'являються, а також можливості, умови й шляхи подолання цих труднощів, то вона не сприяє виконанню основних завдань психологічної підготовки воїнів до успішних дій у сучасній війні. Таке інформування лише дає змогу створити найзагальніше уявлення про психологічні фактори бойової обстановки, про необхідність виконання поставленого завдання тощо. Тому обов’язковим є інший вид інформації: мобілізувальної, яка має націлювати воїнів на подолання труднощів навчально-бойових і бойових завдань та спрямувати на їх успішне виконання.

Іншим напрямом психологічної підготовки с залучення воїнів до активних практичних дій в обстановці, наближеній до реального бою. Ефективність формування психічної стійкості та психологічної готовності зумовлюється додержанням офіцерами ряду принципів психоло­гічної підготовки.

Питання 3. Методи психологічної підготовки

Якісної психологічної підготовки й ефективного розв'язання її завдань досягають умілим застосуванням різноманітних прийомів та способів впливу на психіку військовослужбовців у бойовій і гуманітарній підготовці, називаються методами психологічної підготовки. За характером застосування й впливу на психіку воїнів вони поділяються на вербальні, практичні та емоційно-вольової саморегуляції.

Питання 3.1. Вербальні методи

До вербальних методів належать: переконання, навіювання, психологічна консультація. Головне їх призначення полягає в тому, щоб формувати правильне уявлення про необхідні зміни у психіці воїнів і психології військового колективу та викликати їх.

Переконання — один із основних методів психологічної підготовки, який забезпечує ефективність усіх інших методів, а також лежить в основі діяльності та поведінки воїна. Переконаннями є такі знання, які мають для нього особистісний смисл, тобто вони формують його свідомість і світогляд, регулюють світосприйняття і світорозуміння. Переконання звернене до логіки та розуму воїна.

У роботі зособовим складом офіцерові допомагає знання основних умов ефективності переконання:

—особиста переконаність офіцера та йогозахопленість військовою справою;

—всебічна та досконала професійна підготовленість і компетентність;

—знання й уміле використання індивідуально-психічних особливостей воїнів та елементів психології військового колективу;

—уміння контактувати з підлеглими, здобувати їхню довіру та виливати на них;

—логіка, ясність та правдивість у викладанні матеріалу;

—відвертість, емоційність і власний оптимізм;

—уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, уміло використовуючи факти й приклади;

—дотримання правил педагогічного такту тощо.

Переконання перебуває у тісному зв'язку зі світоглядом, емоціями, почуттями та волею воїна, безпосередньо впливає на зміст мотивації діяльності воїна та формує його настанову й життєві орієнтири. Переконаність — основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, цілеспрямованість, послідовність, що допомагають воїнові успішно оволодівати необхідними військово-професій-ними навичками і вміннями, успішно долати труднощі військової служби та сучасної війни.

Навіювання, яке спрямоване до підсвідомості військовослужбовця, розраховане на некритичне сприйняття інформації та має на меті сформувати відповідні мотиви поведінки та діяльності. Різниця між переконанням і навіюванням полягає в тому, що перше спрямоване до логіки й розуму воїна, а друге — до підсвідомості й почуттів, на некритичне сприйняття певної інформації.

Навіювання — закономірне психічне явище, що ґрунтується на особливій властивості людини — сугестивності (нахил до навіювання), яка тією чи іншою мірою притаманна кожній людині, з часом вона стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіяння риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Сугестивність —~ це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, а особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність (табл. 14-3).

Табл. 14-3. Сугестивність

Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки з метою активізації психічних резервів особового складу, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі й сучасного бою зокрема.

Воно може здійснюватись у двох формах: гетеросугестії (сторонній вплив) та автосугестії (самонавіювання). Об'єктом гетеросугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, ЗМІ тощо.

Автосугестія передбачає поєднання в одній особі суґестора (джерело навіювання) та сугеренда (об'єкт впливу). Для опанування автосугестією необхідно навчити воїнів техніці автотренінгу.

Навіювання досягається вербальними та невербальними засобами.

До вербальних засобів належать слова та інтонація. У навіюванні величезний вплив на психіку воїна має слово. Особливо таке, що свідчить про небезпеку. Наприклад, гучно промовлене слово «обережно» примушує воїна миттєво зосередитися. Слово та пов'язаний із ним збуджувальний образ створюють у корі головного мозку потужний центр збудження, який, у Свою чергу, призводить до сповільненої діяльності інших частин головного мозку. При цьому навіяна думка стає єдиною у свідомості та підсвідомості, особливо за критичних обставин. Інтонація відіграє важливу, а в екстремальних умовах — вирішальну роль. За допомогою інтонації відбувається передання почуттів, що призводить до посилення ступеня впливу. В організації процесу навіювання офіцерові слід обов'язково це враховувати.

До невербальных засобів навіювання належать міміка, пантоміміка, жести, дії, фактори навколишнього середовища. Тому офіцер має також зважати на середовище, в якому відбувається навіювання, на власну поведінку, міміку та пантоміміку. Невербальні засоби мають навіть більший вплив, ніж вербальні, тому командир має вміло застосовувати різноманітні кольори, за потреби — відповідний музичний супровід для посилення ефекту навіювання.

У зв'язку з цим постає питання про методи навіювання. Вони поділяються на прямі та посередні, а також на навмисні й ненавмисні. Пряме навмисне навіювання полягає у використанні офіцером спеціальних «словесних формул», які закарбовуються в підсвідомості підлеглого і стають активним елементом його свідомості тa поведінки. При застосуванні посередніх засобів зміст навіювання вкладається до повідомлення у замаскованому вигляді й сприймається воїном мимовільно.

Залежно від стану об'єкта навіювання поділяються на: навіювання в бадьорому стані, уві сні, гіпнотичне та пост гіпнотичне. Причому навіювання під час гіпнозу сильніше, порівняно з навіюванням у бадьорому стані. Воно допомагає переборювати нав'язливі стани, фобії, страх, які виникають у бойовій обстановці.

Останніми роками в деяких закордонних арміях впроваджено методи штучного впливу на поведінку та дії військовослужбовців із застосуванням електронного маніпулювання мозком за допомогою ультразвуку й мікрохвильового випромінювання. Створено цілі програми людської поведінки з використанням комп'ютеризованої технології у поєднанні з гіпнозом та іншими засобами впливу на психіку. Для того щоб людина не замислювалася про те, що її поведінку штучно запрограмовано, організм піддають впливу наркотичних речовин, електрошоку, подовженого сну.

Завершуючи аналіз цього методу, слід наголосити, що навіювання є сильнодійним методом психологічної підготовки воїнів. Його ефективність визначається особистими якостями офіцера; якостями особистості піднавіюваного; стосунками, що складаються між ними; засобами побудови повідомлення.

Своєчасно надана психологічна консультація поширена за кордоном, де розроблено відповідні методики та технології, і є одним із найважливіших методів психологічної допомоги. Психологічна допомога сприяє зняттю психічної напруженості в колективі та в поведінці окремого воїна, пошукові оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. За допомогою спеціально організованого процесу спілкування психологічна консультація сприяє усвідомленню воїном критичної ситуації, актуалізації її причин, мобілізації додаткових сил та резервів для її подолання.

Розв'язання кожної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання таких умов:

—налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який
звернувся за допомогою; офіцер має переконати воїна, що
прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами;

—створення доброзичливого морально-психологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися;

—формування настанови на заспокоєння;

—допомога воїнові усвідомити причини ситуації, що склалась, і організувати спілкування таким чином, щоб воїн сам поставив собі психологічний діагноз;

—допомога воїнові розробити план його подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася;

—закріплення настанови військовослужбовця на виконання
ухваленого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

Питання 3.2. Практичні методи психологічної підготовки

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій (вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуг перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних та вольових рис тощо).

Психологічні вправи і тренування — це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів провідних якостей і злагодженості військового підрозділу, необхідних їм для ефективної діяльності у сучасній війні.

Прийоми і засоби, що моделюють діяльність військового підрозділу й воїна у складних умовах (пошкодження зв'язку, знеструмлення аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо), становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно з метою викликання у особового складу стресового стану різних ступенів.

Поняття «стрес» використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стрес-факторами. Під час бонової підготовки можна застосовувати такі види стрес-факторів:

— фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, утруднення дихання);

— психічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження).

Офіцерові необхідно знати, що стрес в екстремальній ситуації може впливати як мобілізувальний, так і дестабілізаційний фактор. Він має два ступені: легкий (гіпострес) та високий (гіперстрес). Усе це певною мірою залежить від конкретних характеристик нервової системи воїна, особистісної значущості факторів, що впливають на нього, досвіду діяльності в екстремальних умовах. Існують люди, для яких небезпека є життєвою необхідністю, які відчувають прагнення до неї і в боротьбі з якою вбачають найбільшу радість життя.

Зазвичай з таких людей виходять визначні військові діячі, такі, наприклад, як О.В. Суворов, Наполеон 1снують також люди, здатні виявити свій військовий талант тільки в атмосфері небезпеки, в умовах бою. Таким був маршал Мішель Неп (1769-1815), про якого Наполеон писав, шо він мав розумове осяяння лише серед куль та ядер. Ще характернішим у цьому відношенні є інший наполеонівський маршал Андре Массна

(1758-1817), талант якого, за описом Наполеона, у небезпеці зростав стократ.

Образно кажучи, О. В. Суворов добре спав лише під гуркіт гармат. Змістжиття для нього полягав у трьох словах: армія, війна та бій. поза якими він не знав справжнього щастя. Тому, як тільки розпочиналися бойові дії, він рвався на фронт, немов лев із клітки. Наприклад, під час Другої польської війни він перебував у Фінляндії, керував будівництвом укріплень. Як тільки розпочалися бойові дії, він попросився на фронт. «Сором мені не бути там, — писав він. — Баталія для мене краще, ніж лопата вапна та піраміда цегли. Мені ліпше мати 2 000 душ на полі бою, ніж 20 000 в гарнізоні».

Отже, стрес може створювати позитивну емоцію бойового збудження, посилювати та загострювати роботу мозку. У ряді випадків стрес сприяє мобілізації внутрішніх резервів психіки воїна на подолання труднощів бойової обстановки. Тому інколи офіцерові можна спеціально створювати стресову ситуацію для психічного гарту воїнів.

Створення стресових аварійних ситуацій як основний елемент однойменного методу потребує від офіцера знання певних практичних методів, прийомів та засобів психологічної підготовки.

Характер використовуваних, наприклад, у військах зв'язку, таких методів продиктований специфікою бойової діяльності, яка полягає в багаторазових повтореннях одноманітних дій з налагодження зв'язку в умовах територіальної роз'єднаності, у складі екіпажу або самостійно. Особливу увагу. необхідно приділяти вихованню у воїнІв-зв'язківців впевненості в техніці зв'язку та у власній майстерності, а також стійкості, самовладанні, самостійності, увазі та слуховій пам'яті.

Впевненості в техніці зв'язку досягають перш за все завдяки поглибленому в<