Мислення 3 страница

—теоретичні методи дослідження філософських аспектів про­блеми;

—медичні, фізіологічні та біологічні методи;

—психологічні методи: об'єктивні (спостереження, бесіда, ін­терв'ю, анкетування, опитування, тестування, узагальнен­ня незалежних характеристик тощо) і суб'єктивні (самоспо­стереження, самосвідомість, саморефлексія, самоаналіз тощо).

Вивчення психічного стану має включати три рівні:

I — психічні рівні реагування (переживання);

II — фізіологічні рівні реагування (соматика, вегетатика);

III — поведінка людини взагалі і особистості зокрема.

Ці рівні мають вивчатися водночас у комплексі та окремо тому, що вивчення тільки окремого показника не може дати достовірної інфор­мації про природу відповідного психічного стану. Провідне місце в їх діагностиці має посідати вивчення переживань, які пов'язані зі став­ленням особистості до чогось. Ставлення особистості як системотвор-ного фактора її психічного стану дає можливість розглядати такий стан саме як якісну характеристику психіки воїна, що об'єднує в собі пси­хічні процеси, психічні властивості та здійснює вилив на них.

У Збройних силах України існує особливий напрям роботи коман­дирів щодо попередження негативних станів у бойовій обстановці — психологічна підготовка, яку розглянемо у наступних темах. Тут зупи­нимося лише на крайній формі вияву психічного стану на війні — па­ніці.

5.3. Сутність паніки та причини її виникнення

У військовій психології під панікою розуміють певний емоційний стан (емоційне потрясіння, збентеження, жах тощо, які виникають у масі воїнів або в окремого воїна), різновид поведінки натовпу внаслі­док дефіциту або надлишку інформації. Сам термін «паніка» походить від імені грецького бога Папа, покровителя пастухів, пасовищ і стад, який викликав своїм гнівом «шаленство» останніх, що під його впли­вом кидалися у вогонь або у прірву. Безпосереднім приводом до паніки стає певна ситуація, шокувальний стимул, що перериває звичні форми поведінки. Ця ситуація може бути реальною або уявною.

Щоб виникла паніка, ситуація має бути дуже інтенсивною або зовсім невідомою — тобто такою, щоб притягнути до себе увагу. Перша реакція на такий стимул — потрясіння і сприйняття ситуації як кризової. У такій ситуації індивід вдається до неврівноважених і поквапливих спроб інтер­претувати подію в межах власного досвіду або пригадує аналогічні си­туації з досвіду інших.

Відчуття гостроти, необхідності швидкого прийняття рішення зава­жає логічному осмисленню кризової ситуації і викликає страх. Якщо перший страх не придушено, реакція загострюється. Переляк одних позначається на інших, що підсилює загальну паніку. Отже, паніка ви­никає і виявляється як індивідуально-психічне явище у формі страху, а в критичній бойовій обстановці — відразу у формі панічного жаху і як масового, групово-психічного. При цьому індивідуальний страх пер­винний, він є передумовою, грунтом для групового потрясіння та пані­ки. У свою чергу, панічний стан пригнічує, діє на більш стійких членів підрозділу. Таку ситуацію описує Л.М. Толстой у романі «Війна і мир», аналізуючи виникнення паніки в битві під Аустерліцем [118].

Паніка належить до таких явищ, які важко вивчити, тому складно охарактеризувати природу цього явища. Це пов'язано з тим, що її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки: по-перше, на війні дії воро­га ніколи завчасно невідомі і, як наслідок, невідомий час виникнення паніки; по-друге, у ситуації паніки складно залишатися спостерігачем (її грізна сила полягає в тому, що будь-яка людина, потрапивши за бо­йових обставин у ситуацію паніки, так чи інакше піддається їй).

Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психо­логічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують меха­нізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливів. Си­туація паніки завжди супроводжується зараженням і навіюванням. Вона може виникати як у малих військових підрозділах, так і у великих вій­ськових з'єднаннях і об'єднаннях.

Наприклад, український психолог Валентин Моляко, розглядаючи психологічні наслідки чорнобильської катастрофи, указує на такі умо­ви виникнення будь-якої паніки:

—наявність шокувального стимулу;

—дефіцит інформації про подію (особливо інформації досто­вірної) і, водночас, надлишок неперевіреної інформації з неофіційних джерел.

Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особливості пове­дінки:

—неадекватну оцінку ситуації (перебільшення небезпеки), прагнення врятуватися втечею;

—посилену метушливість, хаотизм поведінки або, навпаки, її загальмованість;

—погіршення дисципліни, працездатності;

— пошук заспокійливих засобів (наприклад, алкоголю);

— прагнення одержати інформацію.

Реагування воїнів на різні бойові ситуації, якщо вони психологічно непідготовлені, може закінчуватися панікою. Тому дуже важливою є відповідь на запитання: як запобігти й покласти край паніці, якщо вона розпочалася?

1. Слід добре знати сутність, причини виникнення та посилення паніки, їх можна об'єднати у три групи:

— фізіологічні;

— психічні;

— соціально-психологічні.

До фізіологічних причин належать явища, які спричинюють виник­нення умов, що фізично ослаблюють воїнів. Це, зокрема, втома, депре­сія, тривале безсоння, психічне потрясіння внаслідок тривалого пере­бування в небезпечній ситуації, гнітючого чекання супротивника тощо. Кожна з цих причин серйозно ослаблює емоційно-вольову сферу вій­ськовослужбовця, його здатність швидко і правильно оцінювати бойо­ву ситуацію.

До психічних причин належать такі психічні явища, як раптовість, сильне здивування, невпевненість, почуття ізоляції, усвідомлення без­силля перед безпекою, недостатнє знання військової справи, незадовіль­не володіння зброєю і бойовою технікою, неспроможність вміло діяти на полі бою, незнання супротивника (його тактики дій та характерис­тик бойової техніки) тощо.

До соціально-психологічних причин належать:

— відсутність згуртованості військового підрозділу;

— втрата довіри воїнів до командирів;

— дефіцит або надлишок інформації, що посилює напруження;

— бездіяльність;

— відсутність організованості та порядку, втрата управління в бою;

— наявність негативних тенденцій у морально-психологічно­му кліматі та психології військового колективу тощо.

Це також спричинює зменшення можливостей раціонально та пра­вильно оцінити бойову ситуацію.

2. Ще в мирний час необхідно провадити цілеспрямовану психологічну підготовку особового складу щодо подолання труднощів сучасної війни та ефективних дій на полі бою. Характер труднощів, що долає воїн в умовах сучасного бою, зміст конкретної військової спеціальності та коло службових обов'язків у бою мають визначити зміст цієї підготовки.

Психологічна підготовка — це цілеспрямована наукова підготовка психіки військовослужбовців до стійкої практичної діяльності у складі підрозділу на полі бою в умовах сучасної війни. Вона має формувати психічну стійкість і психологічну готовність особового складу до діяль­ності в екстремальних умовах сучасного швидкоплинного бою.

3. Один із головних попереджувальних прийомів — це організація ефективного управління підрозділом в бою з одночасним формуванням у особового складу довіри до командирів. Не менш важливі для запобі­гання паніці такі фактори: знання воїнами своїх функціональних обов'яз­ків, обставин, причин бойової ситуації, можливість одержання досто­вірної інформації про них; знання супротивника, його дій і тактики; вміння управляти своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях тощо.

4. Коли паніка виникла, покласти їй край може лише рішуча й інтен­сивна дія командирів, яка виведе воїнів із ситуації шоку або потрясін­ня. При цьому слід мати на увазі, що панічна маса за психічним станом і діями воїнів неоднорідна.

Досліджуючи різні випадки, які мали місце в мирних і воєнних умовах, психологи дійшли висновку, що в натовпі, охопленому панікою, є три різ­норідні групи людей. До першої, найменшої, належать ті, які перебувають у стані вкрай тяжкого афекту. Для них характерна втрата орієнтації, несві­доме прагнення до втечі. Другу групу складають воїни, які не втратили здат­ності орієнтуватися, але ситуацію сприймають поверхнево. У разі рішучих та наполегливих дій командирів вони здатні підкорятися наказу й виконува­ти цілеспрямовані дії. Третя група — це ті, самовладання яких не похитну­лось і які здатні діяти цілеспрямовано і свідомо.

Загальні заходи щодо попередження та припинення паніки в бою такі:

—усунення впливу причин паніки;

—ізоляція джерела паніки;

—недопущення передумов виникнення паніки.

5. У підрозділах, де воїни пережили паніку, необхідно вести цілеспрямовану роботу з ліквідації її наслідків. Вона має розпочинатися відразу ж після інциденту, оскільки паніка є своєрідною кризою в психології військового колективу, що залишає нездоровий слід, ослаблює психічну стійкість підрозділу в наступних бойових діях. У зв'язку з цим такий підрозділ доцільно використовувати лише після відповідної «оздоровчої роботи», яку провадять За такими напрямами:

—виявлення осіб, які показали психічну нестійкість і усунення їх з підрозділу;

—часткове або повне переформування підрозділу;

—влиття в підрозділ нового поповнення;

—допомога особовому складу щодо усвідомлення випадку паніки та подолання її наслідків;

—цілеспрямована виховна робота з оздоровленням мораль­но-психологічної атмосфери у підрозділі;

—змістовна бойова підготовка тощо.

Тести та завдання для самоконтролю

5-1. Автоконтрольний блок.

Психічний стан — це___________ особистістю ситуації в

________ психічної діяльності, що виражається в___

поведінки та переживання на певному____________.

ілрол\і> І<! < у часу

відображення

ди на л\іці

5-2. Зробіть психологічний аналіз основних показників психічного стану:

а) цілісність;

б) ситуативність;

в) сталість у часі;

г) єдність поведінки та переживання;

д) зв'язок з індивідуально-психічними особливостями й психічними процесами.

5-3. Який із нижчєперелічених показників класифікації психічних ста­нів є«зайвим»?

а) діяльність — стани, які поліпшують / погіршують діяльність;

б) взаємини та спілкування — стани, які поліпшують / погіршують взаємини та спілкування;

в) особистість (характер, система ставлення до дійсності): стани, зумовлені позитивним/негативним ставленням до дійсності;

г) біологічні структури особистості — позитивні й негативні
психофізіологічні стани;

д) емоційні компоненти характеру — позитивний та негативний емоційний стан;

е) вольові риси характеру — позитивний та неґативний вольовий стан;

є) інтелектуальні риси характеру— позитивний та неґатив­ний інтелектуальний стан;

ж) пізнавальні риси особистості — стани, які поліпшують / погіршують стан розумової діяльності.

5-4. Яка з нижчєперелічених функцій психічних станів є «зайвою»?

а) організація психічних процесів;

б) врівноваження людини із зовнішнім середовищем;

в) реґуляція всіх психічних функцій людини;

г) забезпечення пізнавальної діяльності людини?

5-5. Зробіть психологічний аналіз нижчєперелічених особливостей поведінки людей, охоплених панікою:

а) неадекватна оцінка ситуації (перебільшення небезпеки), прагнення врятуватися втечею;

б) посилена метушливість, сумбурність поведінки або, навпаки, її загальмованість;

в) погіршення дисципліни, працездатності;

г) пошук заспокійливих засобів (наприклад, алкоголю);

д) прагнення одержати інформацію.

Тема 6

ПСИХІЧНІ УТВОРЕННЯ

Однією з основних підструктур особистості воїна та виявів індивіду­ально-психічних особливостей її внутрішнього світу є психічні утво­рення. Слід наголосити, що провідні психологи К.К. Платонов, О.І. Щербаков вважають цю підструктуру особистості важливою її характеристикою. Наприклад, у К.К. Платонова вона має назву досвід особистості, який формується у процесі навчання через звички [87]. Основними компонентами досвіду особистості він вважає знання, на­вички, звички та вміння. Цю підструктуру особистості деякі психологи називають індивідуальною підготовленістю, або культурою.

Високий рівень оволодіння воїном цими компонентами визначаєть­ся у військовій психології та педагогіці як військова майстерність. За­звичай в основі військово-професійних рис воїна лежать конкретні, все­бічні та глибокі знання, міцні та стійкі навички й уміння. Відповідно формування певної суми військово-професійних знань, навичок і вмінь становить мету й зміст навчально-виховного процесу і, врешті-решт, сенс і кінцевий результат бойової підготовки особового складу.

О.І. Щербаков визначає цю підструктуру особистості як систему сти­муляції, основними складовими якої поряд із темпераментом, ставлен­ням до інших людей і до діяльності є знання, навички та вміння [90].

6.1. Основні компоненти психічних утворень

Основними компонентами психічних утворень, що складають осно­ву професійної'майстерності і будь-якої цілеспрямованої діяльності людини, є знання, навички та вміння. Тому усвідомлення офіцером за­кономірностей їх формування забезпечує успіх військово-професійної діяльності як окремого воїна, так і всього військового підрозділу або частини (рис. 6-1).

У сукупності вони забезпечують правильне розуміння законів та за­кономірностей розвитку природи, людини, суспільства, взаємин бійців у процесі військової діяльності, місця воїна у військовому колективі та його поведінки. Все це допомагає йому визначити свою суспільну по­зицію стосовно навколишніх, сприяє формуванню стійких переконань, почуття відповідальності й загальнолюдських цінностей: гуманізму, лю­дяності, колективізму й сумлінного ставлення до службових обов'яз­ків.

Під знаннями розуміють сукупність засвоєних воїном відомостей, понять, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, діяльнос­ті й про самого себе. Воїн опановує знання через вивчення й обдуму­вання певних явищ та закономірностей, що стосуються військової ді­яльності. Знання забезпечують йому орієнтацію у військовій діяльності.

Знання поділяють на теоретичні та практичні. Теоретичні розкри­вають сутність речей, явищ та подій. Вони є основою успішного здій­снення воїном практичної діяльності. Практичні включають переважно відомості про використання тих або інших предметів і ситуацій з кон­кретною метою.

Знання мають характеризуватися глибиною, гнучкістю, дієвістю та міцністю. Основні вимоги цих характеристик розглянемо на вислов­люваннях видатних особистостей.

Давньогрецький філософ ПлаТон про глибину знань писав, що повна неосвіченість — не найбільше лихо, найгірше — нагромадження погано засвоєних знань.

Французький філософ Клод Гельвецій (1715-1771) наголошував, що знання певних принципів легко відштовхує незнання деяких фактів. Тому важливе значення має гнучкість знань, особливо за бойових екстремальних обставин.

Міцність опанування військово-професійних знань та їхня дієвість становить головне завдання процесу бойової підготовки особового складу.

Тому актуальними є слова Л.М. Толстого про те, як помилково дума­ти, що всезнання є чеснотою. Важлива не кількість, а якість знань. Німець­кий педагог Адольф Дистервег (1790-1866) писав, що хибні знання гір­ші, ніж незнання. Через це він наголошував, що освіта полягає не в кілько­сті, а в розумінні та вмілому застосуванні того, що знаєш. Отже дієві знан­ня мають характеризуватися повнотою змісту, докладністю, конкретністю, узагальненістю та високим ступенем опанування ними.

Отже, військово-професійна освіта має вимагати не тільки кількості знань, а й повного розуміння та майстерного застосування засвоєного. При цьому дуже актуальним є вислів видатного вітчизняного письменника, фі­лософа і педагога Г. Сковороди про те, що немає нічого шкідливішого від людини, яка володіє знанням складних наук, але не має доброго серця. Всі свої знання вона використовує на шкоду.

Залежно від того, як воїн оволодів знаннями, виділяють такі його рівні: знання-ознайомлення, знання-репродукції, знання-вміння і най­вищий рівень — знання-трансформації. Останні характеризуються тим, що воїн широко застосовує їх у практичній діяльності й творчо розви­ває (рис. 6-2).

Практичне застосування знань забезпечує їх перехід у навички та вміння. «Навички — це вміння, здобуте вправами, звичкою» [73, с. 319]. Отже, знання перетворюються на навички тільки завдяки постійним вправам. Тому видатний педагог Ян Коменський (1592-1670) у творі «Велика дидактика» писав, що все має закріплюватися постійними впра­вами: навчання не можна довести до досконалості без частих і особли­во майстерних повторень і вправ [44].

У психології під навичкою розуміють дію, шо сформована шляхом повторень і характеризується високим ступенем засвоєння та відсутні­стю поелементної свідомої регуляції і контролю. Отже, навичка — це автоматична дія, яка сформована цілеспрямованими вправами і вико­нується легко та вільно. Вона дає змогу звільнити свідомість воїна від поелементного контролю дій та зосередитися в бою на головному — на способі найкращого використання техніки і своїх можливостей з ме­тою виконання бойового завдання.

Психологічна сутність навички полягає в тому, що вона вивільняє свідомість від необхідності контролювати технічні компоненти діяль­ності й допомагає зосередитися на її меті, завданнях та умовах.

Навичка формується на базі знань та простих вмінь шляхом вправ. При цьому вправи мають спиратися на усвідомлення воїном мети кон­кретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру. Поль­ський письменник, педагог і лікар Януш Корчак (1878-1942) зазна­чав: усе, що досягнуто дресируванням, натиском, насильством — неміц­не, неправильне й ненадійне. Виділяють такі види навичок:

— сенсорні (перцептивні, почуттєві) — здатність автоматич­но аналізувати сигнали, які надходять із навколишнього се­редовища (наприклад, бачити, чути); —розумові (інтелектуальні) — здатність автоматично викону­вати розумові операції, що мали місце раніше; —рухомі — автоматизована дія на зовнішній об'єкт за допо­могою рухів з метою його перетворення, яке здійснювалося раніше не один раз (наприклад, ходіння па лижах). Навички виробляються в процесі автоматизації дій. Вони функціо­нують як цілісна саморегульована сенсомоторна структура з редукова­ним самоконтролем (рис. 6-3).

Знання основних етапів формування навичок, які запропоновані К.К. Платоновим, дає змогу офіцерові змістовніше та цілеспрямова­ніше організувати практичні вправи з особовим складом (табл. 6-1).

У ході бойової підготовки навички формуються, як правило, одно­часно з виробленням умінь. Навички становлять психічну передумову складного уміння. Але при цьому офіцерові слід пам'ятати про нега­тивні явища, що можуть мати місце в тренуванні особового складу. Це інтерференція (наявна навичка гальмує формування нової) і деавто­матизація (руйнування навички внаслідок тривалої перерви у трену­ваннях, страху, перевтомлення тощо).

Високий рівень оволодіння знаннями та навичками, що дає змогу творчо застосовувати їх у військовій практиці, визначається як вміння. А. Дистервеґ писав, що зі знаннями обов'язково має бути пов'язане вміння: це сумне явище, коли голова учня наповнена знанням, але він не навчився його застосовувати, отже, про нього доведеться сказати, що, хоча він дещо знає, але нічого не вміє.

«Вміння — це здатність щось робити, що набута знаннями та досві­дом» [73, с. 722]. На відміну від навичок, вміння функціонує під свідо­мим самоконтролем воїна.

За ступенем складності виділяють вміння просте і складне. Просте — це можливість використовувати здобуті знання на практиці. Це перший крок, і тільки подальші тренування, практичні дії ведуть до вищого сту­пеня — формування навичок. Отже, складне уміння формується на ос­нові знань, простих умінь і навичок. Воно дає можливість виконувати складні дії, що потребують особливого контролю свідомості. Складні вміння зазвичай виробляють шляхом тренувань, вправ, практичного ви­конання різних завдань, але на відміну від знань, простих вмінь та нави­чок вони мають комплексну структуру, що дає змогу використовувати раніше здобуті знання і навички, оперативно формувати новий спосіб дії, якщо наявні навички не забезпечують виконання завдання. Тобто вони

дають можливість творчо застосувати знання та навички у військовій діяльності відповідно до обставин.

За змістом вміння можна класифікувати на:

—інтелектуальні (здатність слухати, читати та розуміти, ви­словлювати свої думки, планувати роботу, розв'язувати ро­зумові завдання тощо);

—технічні (здатність оформляти різні документи, формулю­вати вимоги або відповідь тощо);

—практичні (вміння діяти згідно з планом, організовувати своїх підлеглих на виконання поставленого завдання тощо).

Процес формування вмінь у воїнів та їх якість (стійкість, швидкість, безпомилкове виконання різних дій) залежать від змісту навчального матеріалу, індивідуально-психічних особливостей підлеглих, педагогіч­ної майстерності військового педагога, навчально-матеріальної бази тощо.

Послідовність опанування психічними утвореннями така:

Табл. 6-1. Етапи формування навичок

ЗНАННЯ -> ПРОСТІ ВМІННЯ -> НАВИЧКИ -» СКЛАДНІ ВМІННЯ

Глибокі, гнучкі, дієві та міцні знання становлять фундамент навичок і вмінь. Вони, відповідно, забезпечують їхню надійність, стійкість і міц­ність.

Основними формами роботи командирів щодо передання знань вої­нам є: розповідь, групові заняття, пояснення, ілюстрація, демонстра­ція, практичні.заняття, самостійна робота тощо.

Систематичні та цілеспрямовані тренування особового складу за­безпечують перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у військово-навчальному процесі перетворює їх на складні вміння, які за обсягом вужчі, ніж знання воїна. До рівня вміння доходить лише та частина знань, яка має найсуттєвіше значення для практичної діяльності. Усі ці особливості передбачено в програмах бо­йової підготовки особового складу військових підрозділів різних видів і родів військ.

Отже, психічні утворення є важливим складником психіки військо­вослужбовця, що лежать в основі його бойової майстерності й забезпе­чують ефективність дій за умов сучасного бою.

6.2. Психологічні умови посилення ефективності опанування воїнами психічних утворень

Воїни опановують психічні утворення в процесі бойової й гумані­тарної підготовки, наполегливої самостійної роботи над вдосконален­ням своєї бойової майстерності. Головні психологічні умови навчаль­ної діяльності мають забезпечувати відповідність досягнутого резуль­тату поставленої мети, що є показником ефективності військовопеда­гогічного процесу.

Смисл функціонування військово-педагогічного процесу, складни­ком якого є бойова підготовка особового складу — підготовка військо­вого спеціаліста, котрий може виконувати отримане бойове завдання за умов сучасного бою. Загальну мету підготовки військ визначено відпо­відними документами (наказами, директивами, методичними рекомен­даціями, навчальними програмами, програмами бойової і гуманітарної підготовки, збірниками нормативів тощо). Тому за визначення педагогічної мети як кожного заняття, так і цілого циклу офіцерові слід чітко визначити дидактичну мету цього заняття, відповідні критерії оцінки знань, навичок і вмінь, якими мають оволодіти бійці на цьому навчаль­ному заході.

На основі уявлень щодо загальних і конкретних завдань офіцер має вміло добирати навчальний матеріал для заняття, щоб він найповніше відповідав поставленій меті. Після цього офіцер визначає доцільну по­слідовність викладання навчального матеріалу та перевірки знань. При цьому він у навчальному процесі має створити модель сучасного бою, щоб було відчуття і враження реальної небезпеки. Така ситуація викликає в особового складу стан психічної напруженості та загартовує його емоційно-вольові якості.

У процесі бойової підготовки психічне напруження досягається ство­ренням такої ситуації, коли кожен воїн у ході занять відчуває направле­ність дій на себе. Реалізація цієї психологічної умови можлива через створення значущої для воїнів сили подразника, вмілого відтворення картини бою, моделюванням умов сучасної війни. Зрозуміло, що під час бойової підготовки не можна допустити зазубрювання, шаблону, спрощування.

Перський поет Сааді (1203-1292) наголошував, що учень, який на­вчається без бажання — птах без крил. Тому офіцер має формувати у підлеглих позитивну систему мотивів і мотивацію, що зорієнтовані на конкретну діяльність, і підтримувати їх в активному стані. Мотиви учін­ня — це ті внутрішні спонукання, якими керується воїн, виконуючи ті чи інші навчальні дії. Головна функція мотивації— це забезпечення «енергетичного» боку дій воїна, орієнтування його на цілеспрямовані та активні дії. Найбільш сильними щодо спонукального потенціалу є внутрішні мотиви, тобто в такому разі воїна найбільше цікавить сам процес дій, і в цьому полягає його актуальна потреба.

Підвищенню ефективності бойової підготовки сприяє поступове зростання навантажень під час навчань і тренувань. Використання спеціальних психологічних прийомів та способів навчання допомагає підвищенню ефективності навчальних занять. Наприклад, основні шля­хи використання психологічної концепції навчання П.Я. Гальперина, яка має назву орієнтувальної основи дій (ООД), викладені в книзі СІ. С'єдіна «Психология и эффективность обучения воинов-связис­тов» (1981). У цій книжці викладена методика підготовки телеграфіста за допомогою пристрою, що має вигляд ґрат на клавіатурі апарата СТА-2М. Такий пристрій практично повністю виключає помилки, пов'язані з неправильною постановкою пальців та їхніми рухами. Досить чоти-рьох-п'яти годин тренування, щоб воїн навчився безпомилково знахо­дити необхідну клавішу. Окрім того, в цій книжці також викладено ме­тодику підготовки спеціалістів малоканальної радіорелейної станції.

Зміст основних етапів ООД:

1) опанування системою вказівок практичних дій;

2) виконання практичних дій на матеріальній частині згідно з ООД;

3) дії виконуються практично і вимовляються вголос;

4) дії, які виконуються згідно з ООД, вимовляються подумки;

5) «згорнуті» дії (автоматизація дій).

Отже, офіцер перед практичним заняттям складає докладну навчаль­ну картку, в якій послідовно викладено всі практичні дії воїна, тобто орієнтовна основа його дії. Використання цієї картки значно зменшує кількість годин на опанування практичними діями та підвищує ефек­тивність цих занять.

Важливою умовою посилення ефективності занять є вдосконалення методичної майстерності командирів, основою якої має бути їхня психолого-педагогічна компетентність.

Тести та завдання для самоконтролю

6-1. Який із нижчєперелічених компонентів психічних утворень є «зайвим»?

а)знання;

6) навички;

в) вміння;

г) психічні процеси.

6-2. Зробіть психологічний аналіз нижчевказаних основних власти­востей знань:

а) глибина;

б) гнучкість;

в) дієвість;

г) міцність.

6-3. Виділіть найістотніші риси визначення нижчевикладених рівнів знань: