БИБЛИОГРАФИЯ 6 страница

2) риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, від­повідальність, ініціативність і протилежні їм риси —ліно­щі, безвідповідальність, пасивність);

3) риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (по­чуття власної гідності, самокритичність, скромність і про­тилежна їй зарозумілість, яка деколи переходить у нахаб­ство, пихатість, егоїзм, егоцентризм).

В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ста­виться до власної особи. Психологи це називають «атрибуцією відповідаль­ності». Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчин­ках, інші ж — в обставинах, інших людях. Відоме твердження В. Гюґо про те, що в людини три характери: тон, який їй приписують, той, що вона сама собі приписує, той який є насправді. Л.М. Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник — те, що вона собою являє, а знаменник — що вона про себе думає. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб;

4) риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охай­ність або неохайність, дбале або недбале ставлення до сво­го обмундирування, речей).

Структуру характеру в цілому визначають також такі властивості:

—ступінь глибини (зв'язок рис характеру зі стрижневими сто­сунками особистості);

—цілісність (внутрішня єдність характеру, відсутність у ньо­му протилежних рис, відповідність між направленістю і ді­яльністю);

—рівень прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою);

—ступінь стійкості характеру (дає змогу дійти висновку про його визначеність);

—активність (виявляється як постійна потреба воїна бути в діяльному стані);

—сила характеру (визначається тим, наскільки енергійно воїн досягає мети у послідовності дій і завзятості тощо).

Офіцер мусить мати чітке уявлення про те, що характер можна вихо­вувати, формувати, змінювати, загартовувати. Характер людини зміню­ється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим основними факторами формування характеру воїна є: со­ціальне середовище, в якому діє воїн; діяльність; виховання; самовихо­вання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб все­бічно підтримати вияви позитивних рис характеру підлеглих і не ство­рити умов для розвитку в них негативних якостей.

Характер — це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відо­ме східне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю».

Основними психологічними умовами формування і розвитку харак­теру військовослужбовців є:

—вивчення підлеглих і на цій основі формування змістовних і різносторонніх мотивів їх службової діяльності;

—цілеспрямована виховна робота з підлеглими;

—вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала би прикладом;

—психологічна насиченість бойової підготовки;

—залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвину­ти свої риси характеру;

—керівництво самовихованням підлеглих;

—заохочення мужніх вчинків;

— статутна організація життєдіяльності воїнів тощо. Характер воїна.тісно пов'язаний з іншими психічними властивостя­ми (наприклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.

3.3. Розвиток здібностей у військовослужбовців у ході військово-професійної діяльності

Як відомо, центральним завданням, яке покликаний вирішувати офі­цер спільно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військовослужбовця, готового і здатного виконувати бойове за­вдання. Успішність виконання цього завдання здебільшого залежить від певних властивостей воїна, що визначаються поняттям «здібності». У сучасній психології та протягом усієї історії її розвитку можна натрапити на різні визначення поняття «здібності».

Здібності стали предметом спеціального психологічного дослідження у XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експери­ментальному вивченню людей. Деякі психологи помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку — мозко­вим центрам.

Здібність виявляється в процесі оволодіння діяльністю, у тому, на­скільки воїн за інших однакових умов швидко і ґрунтовно, легко і міцно засвоює способи організації та її виконання. Тому сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями, навичками й уміннями г визначають успіх діяльності. Таким чином, здібності — це те, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефективне застосування на практиці.

На відміну від'характеру, здібності — це властивості особистості, що існують тільки відносно тієї або іншої, але обов'язково визначеної, діяльності. Вони виявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, чим займатиметься воїн, не можна говорити про його здібності.

Що ж ми розуміємо під здібностями військовослужбовця?

Здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швид­кість оволодіння нею. При цьому не кожна психічна особливість є здібні­стю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності — це не просто знання і вміння, а й мож­ливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності.

Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? — по-перше, від природних задатків, різноманітність яких визначено генетично; по-дру- ге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художньої, розумо­вої, проміжної); по-третє, від того, які задатки розвиває в собі конкрет­ний воїн.

У військовій психології під задатками розуміють певні морфоло­гічні й функціональні особливості воїна як природні передумови роз­витку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності та не характери­зують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. їхньою істотною характеристикою є багатозначність, оскіль­ки на основі одних і тих самих задатків (наприклад, гарні слухові задат­ки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, на­строювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо).

Будучи багатозначними, задатки можуть бути більш або менш за­гальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нер­вової системи. Але, крім загальних властивостей нервової системи іс­нують і парціальні, що характеризують особливості діяльності окре­мих аналізаторських систем. Ці задатки пов'язані з відмінностями слу­хової, зорової, нюхової, смакової чутливості в різних воїнів. Вони ма­ють пряме відношення до спеціальних можливостей. Задатки — це спів­відношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І.П. Павлов пов'язував існування трьох типів людей: художнього, розу­мового і проміжного.

Таким чином, задатки — це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей. Задатки, що важливо знати офіцерові, пе­реходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання, виховання, учіння, самовиховання. Вони можуть за­лишатися невикористаними, не розвитися в здібності, якщо воїн не пра­цює над їх удосконаленням або живе за несприятливих умов. Навіть за наявності геніальних здібностей вирішальну роль відіграє активна ді­яльність.

Видатний американський винахідник Томас Едисон говорив: «Геній — цс на І % натхнення, а на 99 — потіння». Сам Едисон умів «потіти». Його

робочий день тривав зазвичай 19 год.. ЗО чв. Спав він не більше 2-3 год. на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хв. Після 70 років він працював близько 18 год. щодня. При цьому здібності можуть виявлятися в різному віці. Так, Вольфганг Моцарт почав писати музику в п'ять років, у композитора М.А. Римсько-го-Корсакова музичний слух і музична пам'ять сформувалися у два роки, художники В.О. Серов та І.Ю. Рєпін з шести років малювали фарбами, у поета О.С. Пушкіна літературний талант виявився в дев'ять років. Але відомі випадки дуже пізнього вияву здібностей- письменник СТ. Аксаков написав першу книжку в 56 років, 1.А. Крилов почав складати байки в 40 років.

Та все ж для виявлення задатків необхідно створювати умови, всіляко допомагати їх розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце в житті геніальних людей. Наприклад, фізик І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому як нездатного до учіння. Пись­меннику В. Скоту професор університету дав таку характеристику: «Він дурень і залишиться дурнем». Л. Пастер у школі не встигав з хімії. У шко­лі вважали нездібними учнями також Ч. Дарвіна, Д. Менделєєва, А. Айн-штайна.

Таким чином, здібності — це сплав природного (задатки) і набутого. Задатки, що виявляються вродженими властивостями, розвиваються в умовах виховання, учіння і в процесі активної трудової діяльності. Офі­церові також необхідно мати на увазі той факт, що в процесі виконання різних видів воїнської діяльності формуються і нові властивості, необхід­ні для цього виду діяльності.

За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей здібних, талано­витих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльністю, досягають у ній високих результатів, вносять у свою працю елементи творчості.

Талант — це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеці­альних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита людина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у межах ідей, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібнос­тей, а з іншого—, схильності до певного виду діяльності, великого ін­тересу, бажання й напруженої праці. Схильність і здібності до праці — найважливіші складові справжнього таланту.

Прикладом може служити життя багатьох видатних особистостей. «Мене вважають улюбленцем долі, — писав 1824 р. Иоган Вольганг фон Ґьо-те. — Я не хочу скаржитись і нарікати на свій жереб. Але насправді в моє­му житті не було нічого, крім тяжкої праці, і нині, у 75 років, я можу сказа­ти, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Я весь час ніби тяг на гору камінь, який знову котився вниз, і треба було знову тягнути його нагору».

Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Ге­ній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвит­ку наук, мистецтв, виробництва. Геніальними особистостями були Ми­хайло Ломоносов — видатний вчений, який збагатив нев'янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; Костян­тин Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ра­кетній техніці тощо.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здіб­ностями розуміють такі якості воїна, що забезпечують відносну лег­кість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями і ефективністю у різ­них видах військової діяльності.

Спеціальні здібності воїна свідчать про його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвива­ються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому.

Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань, за інших умов — за планом оволодіння бойовою спеціальністю. На практиці судити про здібності підлеглого можна за сукупністю таких показників, як швидкість його просування в оволодінні відповідною військовою спеціальністю, якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношен­ня результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результа­тів.

Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати:

1) наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру, як працьо­витість, організованість, зосередженість, витримка, само­контроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у вій­ськовій діяльності;

2) які професійні інтереси та схильності у воїна;

3) наскільки у нього розвинуті необхідні для даного фаху спе­ціальні елементарні здібності.

Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з форму­вання і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдоско­налення здібностей. Але головне в усіх цих методах — систематичне тренування.

У цілому формування військово-професійних здібностей військово-, службовця має відбуватися за кількома напрямами.

1. Вони мають формуватися усім офіцерським складом під­розділу, а також всією системою навчально-виховної робо­ти.

2. Щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей, бойова та гуманітарна підго­товка мусять мати творчий характер. Чим глибші й різно­бічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здіб­ностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбо­вець, ^ надто офіцер, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст.

3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослуж­бовців є розвиток у них стійких військово-професійних ін­тересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо пра­цювати в обраній галузі.

4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована.

5. Здійснювати призначення на посади з урахуванням індиві­дуально-психічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успіш­ною).

6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності.

7. Неодмінною умовою фахового вдосконалення воїна є на­вчання його самоконтролю. Формування ж у бійця цієї яко­сті нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оці­нювати свої дії, переводити увагу зі способів дії на резуль­тати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії.

Таким чином, психічні властивості воїна мають вирішальне значен­ня в характеристиці індивідуальних якостей його особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, у якому перебуває солдат, його вихованням і власною активною діяльністю), які є провідними в стано­вленні особистості.

Розвиток військово-професійних здібностей воїна, формування не­обхідних рис характеру, врахування особливостей його темпераменту — найважливіші педагогічні завдання офіцерів на шляху формування фа­хової спрямованості.

Тести та завдання для самоконтролю

3-1. Автоконтрольний блок.

Психічні властивості —це індивідуально-_______________

__________, що дають змогу__________ воїнів, __________

їхні вчинки і мотиви діяльності.

розрізняти

знати

психічні особлибості знати

3-2. Зробіть наукове обґрунтування поданої нижче дефініції «спря­мованість особистості» як провідної психічної властивості особисто­сті військовослужбовця.

Спрямованість особистості — це система спонукань і ціннісних орі­єнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тобто спрямованість, по суті, це стійка система мотивів, яка спрямовує життєдіяльність особистості.

3-3. Яка з нижчеперелічених основних характеристик спрямованості особистості є «зайвою»?

а) інтенсивність;

б) стійкість;

в) широта;

г) певний рівень;

д) міцність.

3-4. Яка з нижчєперелічених основних змістовних складових спрямованості особистості є «зайвою»?

а)потреби;

б) мотиви;

в) інтереси;

г) переконання;

д) світогляд;

е) кругозір.

3-5. Автоконтрольний блок.

Темперамент — сукупність найбільш_______ індивідуально-психічних воїна, які виявляються в__________________ його поведінки й_______.

особливостей діяльності

стійких

динаміці

3-6. Яка з перелічених нижче основних властивостей темперамен­ту є «зайвою»?

а) сенситивність (чутливість);

б) реактивність;

в) активність;

г) темп реакції;

д) емпативність;

е) пластичність — ригідність;

ж) екстраверсія — інтроверсія.

3-7. Зробіть психологічний аналіз основних функцій темперамен­ту.

а) регуляція динаміки психічної діяльності;

б) пристосувальна;

в) енергетична.

3-8. Автоконтрольний блок.

Характер, який визначає_______ особистості та_________

до навколишнього середовища, праці, _________________

і самого себе, її

ставлення інилих людей иобедінку

3-9. За І.П. Павловим, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків. Зробіть психологічне обґрунтування цього положення.

3-10. Яка з нижчєперелічених властивостей характеру особистос­ті є «зайвою»?

а) ступінь глибини;

б) цілісність;

в) рівень прискіпливості;

г) цілеспрямованість;

д) ступінь стійкості;

е) активність;

ж) сила характеру.

3-11. Визначте причини індивідуальних особливостей характеру.

3-12. Автоконтрольний блок.

Здібності — це___________________ індивідуально-психічних __ воїна, які забезпечують у військовій діяльності, ___ оволодіння нею.

особливостей

успіх

Легкість і швидкість

сукупність

3-13. Зробіть аналіз природи людських здібностей та їх видів.

Тема 4

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Й УМОВИ ЇХ АКТИВІЗАЦІЇ

У ВІЙСЬКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Пізнавальні процеси особистості

Важлива проблема військової психології — дослідження функціо­нування і розвитку психічних процесів особистості воїна в умовах вій­ськової діяльності. Суттєвим завданням є також вивчення їхніх виявів у бойовій обстановці й розроблення відповідних рекомендацій для ко­мандирів з метою ефективного управління підрозділами під час вико­нання ними різноманітних бойових завдань.

Пізнавальні процеси — це складники будь-якої людської діяльності, у тому числі й військової, які забезпечують ту чи іншу її ефективність. Вони дають можливість військовослужбовцеві заздалегідь обирати мету, план і зміст майбутньої бойової діяльності, передбачати перебіг цієї діяльності, прогнозувати результати своїх дій і керувати ними в міру їх виконання.

Насамперед, зупинімося на проблемі: пізнавальні процеси розвива­ються протягом людського життя взагалі чи просто з віком виявляються спадкові задані якості?

Людина народжується з досить розвиненими задатками до пізнаваль­ної діяльності, однак пізнавальні процеси немовляти спочатку неусві-домлені, інстинктивні, потім дитина навчається ними управляти. Цей процес триває і протягом військової служби. Тому глибокі знання зако­номірностей вияву психічних пізнавальних процесів допомагають офі­церові цілеспрямовано організовувати навчально-виховний процес у підрозділі, ефективно керувати учінням, вихованням та самовихован­ням підлеглих.

Таким чином, офіцер має чітко з'ясувати, що психічні пізнавальні процеси формуються в діяльності, а природженими можуть бути тільки задатки як передумови або умови розвитку здібностей. Тому під час організації військово-педагогічного процесу в підрозділі він має врахо­вувати основні закономірності функціонування й розвитку пізнаваль­них процесів, до яких належать відчуття, сприймання, увага, уявлення, пам'ять, мислення, мовлення та уява.

У психології кожен з цих процесів вивчається і розглядається окре­мо від інших, але не тому, що розвиваються вони незалежно один від одного, а тільки з метою більш глибокого їх вивчення та розгляду. Але насправді всі ці процеси органічно взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен із них впливає на перебіг інших і без них неможливий. Так, від­чуття входять у сприйняття, яке неможливе без визначеного рівня мис­лення, а процес мислення пронизує процеси пам'яті, уявлення. Все це пояснюється тим, що сприймають не органи почуттів, а людина, яка мислить; згадує, уявляє не мозок, а особистість.

Тут ми розглянемо деякі пізнавальні процеси, які мають суттєве зна­чення для військової діяльності. Слід мати на увазі те, що поняття про світ і про власне «Я» людини складається в неї на основі її відчуттів і сприйняття. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на воїна без­посередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, і наявність їх взагалі він може визначати лише завдяки існуван­ню такого психічного явища в людині, як відчуття.

4.1.1. Відчуття

У сучасній психологічній науці під відчуттями розуміють відобра­ження властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно ор­ганізованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез по­дразників — аналізаторами.

Залежно від місця подразника розрізняють такі види почуттів (рис. 4-1):

а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);

б) інтероцеитивні (подразнення від внутрішніх органів);

в) нропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла).
Екстероцептивні відчуття, у свою чергу, поділяють на контактні й

дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та сма­кові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. До інтероцептивних належать такі, що йдуть від внутрішніх органів (голод, втома, напруження, біль тощо). Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги та приско­рення.

Усі відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкіряні, кінестезичні, відчуття рівноваги, органічні.

Зорові відчуття виникають внаслідок дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина отримує 90 % інформації про нав­колишній світ: вона розрізняє освітленість, колір речей, їх розміри, пропор­ції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. За допомогою зору людина може розрізняти до 180 кольорових тонів і понад 10 000 відтінків між ними. Колір впливає на емоційний стан людини. Наприклад, чорний пригнічує, ускладнює орієнтування. Зелений діє заспокійливо, блакитний породжує позитивні емоції, червоний викликає почуття тривоги. Усе це необхідно враховувати у військовій діяльності, зокрема при обладнанні навчальних класів, народознавчих світлиць, а за бойових обставин — для маскування своїх військ.

Велике значення в діяльності військовослужбовця, зокрема зв'язківця, мають слухові відчуття, що виникають як результат дій звукових хвиль на кортіїв орган — рецепторний апарат слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. На основі слу­хових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою і чужу мову. Ма слух воїна-зв'язківця покладається надзвичайне і най­відповідальніше практичне завдання —бути опорою і посередником у справі організації та забезпечення зв'язку в збройних силах.

Шкірні відчуття виникають внаслідок механічної та термічної дії на шкіру або слизові оболонки, збудження з яких передається на пост — цен­тральну звивину головного мозку. їх поділяють на тактильні (дотик, тиск, вібрація), температурні (холод, тепло), больові. Відчуття болю виникає при подразненні чутливих нервових закінчень шкіри. Больові відчуття сигналі­зують про наявність ушкоджувального фактора, про потребу усунути його або зменшити його вплив.

Нюхові відчуття виникають при подразненні специфічних рецепторних клітин слизових оболонок носа.

Смакові рецептори містяться на поверхні язика, задній поверхні горла, піднебіння та в надгортаннику. Класифікують відчуття солодкого, кислого, солоного, гіркого.

Рухові відчуття характеризують положення та переміщення частин тіла у просторі, грунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.

Рецептором відчуття рівноваги є вестибулярний апарат, який передає подразники у скроиьову частину кори головного мозку, сигналізує про по­ложення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для воїнів.

Закономірності відчуттів:

а) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність воїна
відчувати незначні подразнення;

б) межа відчуття — мінімальні подразники, за яких виникає
відчуття;

в) адаптація — зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до наявного подразника;

г) сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів.

Глибокі знання про навколишню дійсність воїн одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу суттєвого пізнання і нерозривно пов'язані одне з одним.

4.1.2. Сприймання

Сприймання — це психічний процес, який полягає в цілісному ві­дображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від поперед­нього досвіду і знань (рис. 4-2).

Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналі­заторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора й утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подраз­ники, внаслідок чого у людини виникає більш або менш складний об­раз предмета чи явища в цілому. Вони поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші, відповідно до переважальної ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні комбіновані спри­ймання.

Сприймання характеризується такими основними закономірностями та властивостями; цілісністю, вибірковістю (структурністю), предмет­ністю, константністю, осмисленістю (усвідомленістю), апперцеп­цією. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет або явище, що скла­дається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається у цілому всіма якостями й ознаками.

Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єк­там, явищам або їхнім властивостям над іншими. Це визначається формою ставлення воїна до об'єктів, предметів, що зумовлена значущістю, інтере­сом, попереднім досвідом.

Константність сприймання полягає у відносно більшій або меншій довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів, неза­лежно від змін, що відбулися з ними. Константність сприймання поясню­ється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адап­тації та уявленням воїна про певний об'єкт. Основа константності спри­ймання — багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис.

Узагальненість (усвідомлепість): усвідомлення сприймання пов'язане з розумінням сутності об'єкта, можливістю віднести його до певної групи класу, узагальнити його в слові, вловити схожість зі знайомими нам об'єк­тами.

Апперцепція — залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особ­ливостей, а також від професії. Наприклад, лінгвіст, знайомлячись з люди­ною, як правило, сприймає особливості її мови, лікар зверне увагу на озна­ки тієї чи іншої хвороби, фотограф — на фотогенічність. Серед складних форм відомі сприймання часу, простору, руху.

У військовій діяльності має місце перекручене сприймання об'єкта, яке називається ілюзією. Вона широко застосовується у військовій справі для маскування військ. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Вони виникають під впливом настанов людини, цілісності сприймання. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи, відстані. Через це однакового розміру фігури здаються нам неоднаковими, паралельні лінії — такими, що збігаються, вертикальні — довшими від го­ризонтальних тощо. Природу деяких ілюзій досі не вивчено.

4.1.3. Увага

На органи чуття воїна одночасно діє безліч різноманітних подразни­ків. Але не всі вони безпосередньо потрапляють в зону свідомості. Від­бувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важ­ливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, не­чітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований харак­тер психічної діяльності становить сутність уваги.

Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості на певному предметі або явищі, що становить інтерес, у результаті чого людина сприймає їх найбільш чітко, повно і ясно. Особливого значення увазі як процесу надавав К.Д. Ушинський. Він порівнював її з дверима, через які проходить усе, що потрапляє в душу людини із зовнішнього світу. На відміну від таких пізнавальних процесів, як відчуття, сприймання, мислення і пам'ять, увага свого особливого змісту не має. Вона також не виступає як самостійний процес. її результатом є покращення будь-якої діяльності, до якої вона прикута.