Оцінка задоволеності стейкхолдерів як етап в процесі прийняття рішення щодо стратегії.

Аналізуючи рис. 3.1, можна зазначити, що одним із показників в рамках оцінки КСВ програм, є рівень задоволеності потреб стейкхолдерів.

Як зазначається в статті [31] Е.Фрімен давно відомий своїми працями, які стосуються теорії зацікавлених сторін. Перша згадка терміну " зацікавленість сторін" в діловому сенсі з'явилася в одній з доповідей Фрімена у квітні 1963-го. Однак, в нашій роботі ми приймаємо визначення «зацікавлена сторона», яке Е. Фрімен представив в своїй роботі «Стратегічний менеджмент: концепція зацікавлених сторін». В даній роботі автор не тільки вперше вводить поняття “зацікавлена сторона” (stakeholder) та дає його визначення, він також представляє оригінальну модель фірми [32, с. 233]. Відповідно до визначення, яке він пропонує, до зацікавлених сторін віднесені “будь-які індивіди, групи або організації, які здійснюють суттєвий вплив на ухвалювані фірмою рішення та/або які опиняються під впливом цих рішень” [33, с. 25]. На рис. 3.2 представлені зацікавлені сторони, яких в своїй роботі виділив Е. Фрімен.

Рис. 3.2 – Стейкхолдери компанії [33, с. 25].

Звичайно зрозуміло, що всі ці зацікавлені сторони мають як різний ступінь впливу на підприємство, так і по-різному самі підпадають під вплив, що надходить зі сторони цього підприємства. Однак, не зважаючи на це, компанії повинні враховувати інтереси всіх стейкхолдерів та задовольняти ці інтереси з метою подальшого успішного функціонування. В таблиці 3.1 зображений авторський погляд на ступінь задоволення соціальних потреб стейкхолдерів. Приймаємо, що задоволення потреб усіх стейкхолдерів в сумі дає нам 100% результат (в таблиці береться значення 1, як коефіцієнта).

В ході робіт проектною групою науковців було розроблено методику, яка дозволяє оцінити вплив стейкхолдерів на імідж компанії. Спираючись на цю методику та відповідні публікації [34, 35, 36], можна зазначити, що на імідж компанії впливають такі групи стейкхолдерів, як клієнти, співробітники, суспільство. У зв’язку з цим, рівень репутації компанії оцінювався за допомогою інтегрального показника:

IK= , де (3.1)

, , - коефіцієнти вагомості груп «клієнти», «співробітники» і «суспільство» відповідно;

, , - булеві змінні відповідно по групах «клієнти», «співробітники» і «суспільство», що приймає значення 1, якщо j-а група ознак присутня у i-тій компанії; дорівнює 0, якщо більшість ознак присутня і дорівнює -1, якщо більшість ознак відсутня у і-тій компанії;

, , - кількість ознак за якими оцінюється соціальна діяльність компанії відповідно по групах «клієнти», «співробітники» і «суспільство».

Подальше дослідження ваги впливу стейкхолдера на ступінь задоволеності їх потреб обумовило необхідність введення таких значень (табл. 3.1), при цьому вага впливу визначена експертним методом.

Таблиця 3.1

Ступінь задоволення соціальних потреб зацікавлених сторін.

Рівень задоволеності потреб визначається методом анкетування та лежить в діапазоні значень [0; 1]. Так, наприклад, якщо співробітники задоволені на 70%, то значення за цим типом стейкхолдерів буде дорівнювати 0, 7 х 0, 5= 0, 35 з 0, 5 можливих.

Аналізуючи дану таблицю, можна побачити, що лише комплексний підхід до задоволення потреб зацікавлених сторін, дозволяє нам отримати максимальний результат, який дорівнює 1, 0.

Ми вважаємо, що при збільшенні ступеня задоволення соціальних потреб стейкхолдерів, прямо пропорційно збільшуються економічні вигоди підприємства. Але існують й інші варіанти рішень, які можна зобразити у вигляді 4 основних стратегій, які обирає компанія в процесі реалізації політики КСВ (рис. 3.3).

Стратегічний дрейф означає відсутність розуміння причин та наслідків зовнішніх та внутрішніх змін, іншими словами – організаційну інерцію та ухиляння від активних дій як в соціальній, так і в економічній сфері.

Стратегія економічного егоїзму є найбільш поширеною, оскільки організації в цьому випадку вважають економічні короткострокові цілі більш пріоритетними, ніж соціально-орієнтоване управління, та слідуючи їм, ігнорують нагальні соціальні проблеми.

Стратегія благодійника також передбачає задоволення інтересів стейкхолдерів на максимальному рівні. Однак, за відсутності умілого керівництва, підприємство може не отримувати очікуваного економічного результату. В такому разі необхідно вдосконалювати керівництво в даній сфері, можливо необхідно краще дослідити досвід компаній, які успішно реалізують практики в даній сфері.

Найбільш оптимальною є стратегія збалансованого розвитку, яка передбачає максимальне урахування інтересів зацікавлених сторін та ефективне керівництво, що призводить до досягнення економічних та соціальних цілей без ігнорування жодної з них.

Рис.3.3 – Стратегії реалізації КСВ політики (пропонується).

В рамках запропонованих варіантів стратегій особа, що приймає рішення щодо впровадження політики КСВ, обирає найдоцільніший шлях для реалізації соціальних та економічних цілей. На нашу думку, за умов пріоритету задоволення соціальних потреб, стратег має обрати збалансований розвиток.