Методи навчання історії

Методи навчання – це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-виховних завдань. Серед методів навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної функції – научання, а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками – учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів: – гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); – логіко-змістовний (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); – психологічний (врахування психологічних механізмів пізнання); – педагогічний (досягнення навчальної мети). В дидактиці існує декілька класифікацій методів навчання. Майже всі з них будуються на основі однієї з істотних ознак методу навчання. Значний інтерес складає класифікація, що враховує характер діяльності вчителів та учнів. З точки зору діяльності вчителя методи навчання виступають як методи керування і включають інформаційні методи і методи керування пошуковою діяльністю. З точки зору учня методи навчання виступають як методи учіння, а саме, методи репродуктивні і продуктивні. За цією концепцією інформаційні методи з боку вчителя можна зіставляти з репродуктивною діяльністю учнів, а керування пошуковою діяльністю – з їхньою продуктивною діяльністю. У педагогіці існує також поділ методів навчання на групи відповідно до етапів процесу навчання (методи сприймання й осмислення нового матеріалу, його закріплення, вироблення навичок і умінь, застосування на практиці, перевірка та оцінка знань), іншими словами, залежно від тих дидактичних цілей, що вирішуються у процесі навчання. Цікаву класифікацію методів навчання розробив Ю.К. Бабанський. Він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по

декілька класифікацій: 1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2. методи стимулювання і мотивації учіння; 3. методи контролю і самоконтролю в навчанні

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

– перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на: а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (словесні методи: розповідь, лекція, бесіда); б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної

інформації (наочні методи: ілюстрації, демонстрації та ін.); в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (практичні методи: вправи, лабораторні досліди, трудові дії). За рівнем пізнавальної діяльності учнів розрізняють пояснювально-ілюстративний метод спрямований на сприйняття та усвідомлення учнями готової інформації. Тут доцільно використовувати усне слово вчителя, наочність, роботу з документом. Наступним методом даної класифікації є репродуктивний метод. Він заснований на повторенні учнями відомого матеріалу – відтворення та конструювання знань самими учнями згідно з поставленим перед учнями завданням (скласти план за розповіддю вчителя, нанести об’єкти на історичну мапу). Метод проблемного викладання використовується для розкриття складних історичних проблем. Використовуючи цей метод, учні шляхом дослідження вирішують на уроці під керівництвом учителя поставлену проблему. Дослідницький або частково-пошуковий метод передбачає поетапне навчання учнів вирішенню дослідницького завдання. Шляхом вирішення проблемних завдань учень повинен здобути нові знання. Вчитель, визначивши завдання в роботі за документом, підручником, пропонує учням шляхи пошуку вирішення цієї проблеми. На сучасному етапі в методичній науці існує класифікація методів навчання за методичною метою. В цьому випадку всі методи поділяються на репродуктивні, реконструктивні та пошукові або проблемні. Перші з них орієнтовані лише на відтворення засвоєної учнем навчальної інформації без будь-яких змін. Друга група методів орієнтована на те, щоб школярі вміли використовувати набуті знання в дещо зміненій ситуації. І нарешті, застосування проблемних методів орієнтує школярів на «відкриття» нових знань або невідомих раніше способів розумової діяльності. Відзначимо також, що в групі проблемних методів виділяють окремі складові частини. Це проблемний виклад навчального матеріалу, частково-пошуковий та пошуковий методи. Сутність інтерактивних методів у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається і навчає. Це співнавчання (навчання у взаємодії та співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами навчання. Основний принцип інтеракції: постійна взаємодія учнів між собою,

їх співпраця, спілкування, співробітництво, на відміну від активних та,, пасивних‖ методів, коли спілкування відбувається між учнями і вчителем. Учитель тільки організатор і координатор інтерактивної взаємодії. Основою інтеракції є принцип багатосторонньої взаємодії, яка характеризується відсутністю полярності, і мінімальною сконцентрованістю

на точці зору вчителя. Організації процесу такої взаємодії сприяє використання відповідних методів навчання. Такими методами є: – груповий (взаємодія між учасниками процесу навчання реалізується через співпрацю у малих групах); – колективний (багатостороння взаємодія є полілогом, у якому бере участь кожен учень класу); – колективно-груповий (коли робота малих груп поєднується з роботою всього класу).