Листування

Листування як засіб дистантної комунікації в минулому відігравало значно більшу роль, ніж у наші дні. Достатньо зга­дати, що в часи, коли не існувало наукових журналів, основ­ним засобом поширення ідей та інформації серед учених слу­гували листи. У розвинених мовах існував навіть спеціальний стиль, що мав назву епістолярного (гр. — " лист, по­слання"). Навчитися цього стилю можна було з " письмовників", у яких подавалися зразки листів на всі випадки життя. 1790 р. у Львові видано буквар із додатком " Політика світська" — пра­вилами доброго тону, зокрема, як слід листуватися. Зрештою, і без таких посібників наші діди знали низку стандартних фраз, які були обов'язковими в кожному листі. Наприклад, практи­кувався такий зачин: У перших рядках мого листа повідом­ляю, що я живий-здоровий, чого і тобі (Вам; вам) зичу.

Суцільна телефонізація та інші набутки технічного поступу завдали монополії листування потужного удару, проте цілко­вито його з ужитку не витіснили. " Листів не заступлять ані телефони, факси чи електронна пошта", — пише Петро Моцюк (США).

Розрізняють листування: службове, ділове, приватне офі­ційне і приватне неофіційне. Для службового і ділового листу­вання є спеціальні бланки і чіткі тематичні та стилістичні стан­дарти, яких потрібно неухильно дотримуватися. Однак якість кореспонденції також формує уявлення про установу чи фірму та їхніх керівників і працівників. Це більшою мірою стосуєть­ся ділового листування.

Діловий лист повинен бути коротким, простим, логічно по­будованим, без багатозначності в словах, без категоричності і заперечувальних форм, зате ввічливим, не надміру традиційним і навіть із гумором. Фахівці з етикету особливо нагадують ав­торам ділових листів не забувати про компліменти для адреса­та, якими починають і/або завершують лист: Прийміть, пане директоре, запевнення у моїй глибокій пошані; Цілком щиро Ваш тощо.

Найкраще, коли текст ділового листа вміщається на одній сторінці. Якщо він займає більше сторінок, то їх, почавши з дру­гої, нумерують арабськими цифрами, а на кожній попередній пишуть: Далі буде. У рядку друкують не більше 65 знаків. Переносити частини слів з рядка в рядок не бажано. У листі не має бути виправлень. Згинають лист текстом до се­редини і тільки один раз. Важливі документи, щоб не згинати, вміщають у конверт відповідного формату. Відповідають на ли­ста протягом 10 днів.

Приватний офіційний лист пишуть за такою схемою:

1. Місце і дата написання — справа вгорі аркуша.

2. Звернення.

3. Основна частина.

4. Прикінцева частина.

5. Підпис автора (адресанта).

У приватному офіційному листі для звернення використо­вуються слова-регулятиви пан або добродій з означеннями, що засвідчують пошану, і прикладками — найменуваннями ста­тусу адресата: Шановний добродію редакторе!; Високоповаж­ний пане професоре! '; Вельмишановний пане міністре!

В основній частині викладають суть справи, з приводу якої написано листа. Прикінцева частина містить у собі формулу прощання з проханням дати відповідь; тут може бути також стисле повторення суті справи.

Неофіційний приватний лист має таку структуру:

1. Місце і дата написання — вгорі справа.

2. Вітання — необов'язково.

3. Звернення.

4.Основна частина.

5. Прикінцева частина.

6. Формула прощання.

7. Підпис автора.

8. Р.S. (постскриптум, від лат. — " після напи­саного") — необов'язково.

Розглянемо структуру приватного листа детальніше.

Якщо адресант забув написати місце і дату справа вгорі, то це треба зробити зліва внизу, нижче від лінії підпису.

Форма звернення адресанта до адресата залежить від харак­теру взаємин між ними, їхніх соціально-мовленнєвих статусів та ролей, наприклад: Вельмишановний пане...!; Шановний доб­родію...!; Дорогий друже...!; Кохана...! Присвійні займенники як означення до слів-звертань надають зверненню відтінку близь­кості, сердечності: Високоповажаний наш наставнику!; Ко­хана моя дружино!; Любий мій Іванку!

Вживання в ролі прикладок імені і прізвища (Високоповажна пані Ларисо Кузьменко!) підкреслює повагу, позначену урочистістю й щирістю, вживання самого лише прізвища (Високоповажна пані Кузьменко!) звучить офіційно або нейтрально; ім'я без прізвища (Шановна пані Ларисо!) засвідчує близькість знайомства, товариські, приятельські стосунки. Проте завжди треба пам'ятати про гармонійність поєднання слів: означення, іменника-звертання та власного імені і/або прізвища. Скажі­мо, сполучення Вельмишановний колего Тарасе!; Коханий пане Федюк! звучать неприродно.

Іноді приватний неофіційний лист починають не звернен­ням, а вітанням. Практикується це зазвичай людьми старшого покоління, які послуговуються вітальними формулами христи­янсько-релігійного змісту: Слава Ісусу Христу!; Христос рождається! Христос воскрес! (залежно від часу написання листа). Вживаються також світські вітання: Доброго здоров'я!; Добрий день! (ще декілька десятиліть тому використовувався стерео­типний зворот: Добрий день, а може, вечір...). У практиці листу­вання іноді трапляється поєднання формул вітання і фор­мул звернення: Слава Ісусу Христу, дорога родино!; Доброго дня, дорогі друзі!; Привіт, Грицю! Такі комплекси вітання-звернення не порушують норм етикетного мовлення тільки у спіл­куванні людей, що перебувають у близьких — родинних, при­ятельських тощо — стосунках. Але було б нетактовно написати, наприклад, так: Добрий день, вельмишановний пане професоре! Щодо змісту листа, то стандартизована форма викладу практи­кується тільки в діловій та особливо службовій кореспонденції, а в приватному листуванні вона має бути довільною, нетрафаретною. Проте не варто забувати про послідовність і логічність викладу думок, про однозначність і чіткість їх формулювання. Адже те, що нам цілком зрозуміле, не завжди є таким для того, хто читатиме листа. Адресант має уявити себе на місці адреса­та. У прикінцевій частині приватного неофіційного листа мо­жуть бути:

1. Формули завершення: На цьому закінчую (дозволь (те) закінчити).

2. Повторна подяка, вибачення тощо: Ще раз дякую за по­відомлення (прошу вибачити, що затримався з відповіддю).

3. Прохання дати відповідь, писати: Сподіваюсь на скору (твою; Вашу) відповідь; Чекаю з нетерпінням на відповідь; Наперед дякую за відповідь!

4. Прохання привітати когось: Вітайте свою дружину; Про­шу передати вітання Вашому братові (нашим спільним зна­йомим; моїм колишнім сусідам).

5. Фраза прощання: З глибокою (щирою; сердечною) повагою (пошаною); З найкращими побажаннями; Усього тобі (Вам) найкращого).

Справа внизу під текстом листа ставимо особистий підпис. Він теж залежить від характеру взаємин між комунікантами. Було би смішно, коли б лист до коханої дівчини закінчувався повним прізвищем чи закарлючним підписом. Уявімо собі, на­приклад, таке поєднання: ...обнімаю і ніжно цілую. Нечипоренко. Не менш недоречно було б написати лише своє ім'я або ж нерозбірливий " автограф" у листі до людини, з якою адре­сант не знайомий або мало знайомий. Найкраще тут написати ім'я (або першу літеру імені) і прізвище.

Коли виникає потреба додати до листа ще якусь інформа­цію, пишуть латинські літери Р.5. і після двокрапки коротко викладають її. Тоді знову підписуються. Якщо постскриптум додано через день або більше після написання основного тек­сту листа, то, якщо це важливо, під ним ставлять дату. Інколи, коли листа відправляють не відразу і в ньому вже є постскрип­тум, пишуть Р.Р.8., що означає буквально " після після написа­ного". Надуживати такими " постпостскриптумами" не варто. Якщо адресантом є людина, не дуже зайнята, то краще листа переписати наново.

Коли лист не має офіційного характеру, коли адресатом не є якась установа, організація тощо, то листа не друкують, а пи­шуть. У жодному разі не можна друкувати лист з висловлен­ням співчуття. Це ж стосується подяки, привітання, особисто­го запрошення, тобто тих жанрів мовлення, де потрібна не лише ввічливість, а й щирість. Лист, написаний рукою, — це вияв поваги, близькості, сердечності почуттів до адресата.

У наш комп'ютерний вік у школах майже не приділяють уваги каліграфії (гр. — " красивий почерк"), або по-українському краснопису, тому рідко хто вміє писати гарно. Але чітким почерк має бути у кожного, хто береться за перо. Недарма в часи, коли єдиним надійним засобом спілкування на відстані були листи, дотримувалися засади, що виразний по­черк — Це вияв пошани до людини. Найкраще листа спочатку написати на чернетці, а тоді старанно переписати.

Скорочення слів, за винятком загальновідомих абревіатур, у листах не практикується. Отже, пишемо, наприклад: Вель­мишановний пане директоре!, а не Вш. п. Директоре! (Таке можливе хіба що в записці, та й то коли адресант у близьких взаєминах із адресатом).

У західній діаспорі збереглася дорадянська орфографічна норма¹ писати з великої літери не лише займенники Ти і Ви (у всіх відмінкових формах) і співвідносні з ними присвійні зай­менники (Твій; Твоя; Ваги тощо), але й іменники, якими звер­таються до адресата: Найдорожча Мамо!; Дорогий Друже!; Високоповажний Пане Докторе!; Преосвященний Владико! Те ж рекомендує відомий україніст професор Юліан Редько у ви­даному 1994 р. посібнику " Антисуржик" ¹.

У чинному нині в Україні офіційному правописі правил, які б регулювали уживання великих літер в етикетному писемно­му мовленні, немає. Отож пошанне ви, його відмінкові форми і співвідносні присвійні {ваш, ваші) займенники пишуть з малої літери.

Листа бажано писати на нелінійованому білому папері або на папері того ж кольору, що й конверт. Адреса має бути напи­сана абсолютно розбірливо. Це стосується і зворотної адреси, яку для надійності можна " продублювати" в листі або великому аркушику, вкладеному з листом у конверт. Адреси листів за кордон доцільно писати друкованими літерами.

Неілюстровану поштову картку (поштівку; листівку) надси­лають тільки до рідних і близьких людей. Ілюстровану листівку можна надсилати до адресатів будь-якої категорії, пам'ятаючи, однак, що ознакою ґречності адресанта є все-таки поштова карт­ка в конверті. Особливо про це варто пам'ятати, надсилаючи ли­стівку до людини з високим соціальним становищем.

Рекомендують спочатку заадресувати конверт, а тоді вже вкладати в нього листа. На конверті перед прізвищем адресата треба написати його титул, звання, сан тощо (звісно, якщо адре­сат їх має), наприклад: Професору Олександрові Гординському; Президентові фірми Василеві Скоробагатьку; Преосвящен­ному владиці Олексієві Карпенку. Є переказ, що російська імпе­ратриця Катерина II не відкривала листа, якщо на ньому не було написано: її Імператорській Величності.

Листуючись із організаціями, установами, товариствами, до­цільно вкладати маркований конверт зі своєю адресою. Це знач­но збільшує шанси отримати відповідь.

Рекомендаційний лист і візитку з рекомендацією, що переда­ються особою, яку рекомендують комусь, прийнято вкладати в конверт і не заклеювати його.

Люди значно більше люблять сумувати й читати листи, ніж їх писати й надсилати. Тому швидка відповідь завжди про­мовляє на користь людини, яка дотримується цієї етикетної вимоги. Славетний англійський письменник Вальтер Скотт ві­домий не лише своїми історичними романами та романтични­ми поемами, а й тим, що відповідав на листи того ж дня, коли їх отримував. Узагалі ж, відповідь рекомендують давати про­тягом тижня від дня отримання листа.