Держаний борг 3 страница

- відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

- відрахування до фондів є обов’язковими платежами і можуть стягуватися примусово;

- витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

Державні цільові фонди класифікуються за різними ознаками:

- за цільовим призначенням (соціальні та економічні);

- за рівнем управління (державні і регіональні);

- за періодом функціонування (постійні і тимчасові).

До найважливіших соціальних фондів в Україні належать Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Запитання до теми:

1 Розкрийте сутність державних цільових фондів.

2 Які існують шляхи утворення і джерела надходжень до державних цільових фондів? Вкажіть принципи організації централізованих фондів.

3 Які існують класифікації державних цільових фондів?

4 З яких джерел формується Пенсійний фонд? Охарактеризуйте основні напрямки використання та завдання Пенсійного фонду.

5 Назвіть джерела утворення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У яких розмірах здійснюється відрахування у цей фонд?

6 Які основні джерела формування та напрямки використання Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття і фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань?

7 Визначте мету утворення та напрямки використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища.

8 Розкрийте сутність поняття соціально-економічних гарантії. Які їх основні напрямки здійснення та джерела фінансування?

ЗМ 11 Державний кредит і державний борг

С 11.1 Державний кредит і державний борг (2 год)

1 Економічна суть, призначення та функції державного кредиту.

2 Види та форми державного кредиту.

3 Класифікація та джерела погашення державних позик.

4 Економічна суть та причини зростання державного боргу.

5 Види державного боргу та його обслуговування.

6 Управління державним боргом та способи коригування позикової політики.

Методичні вказівки

У періоди економічної кризи, корінних змін у господарському механізмі, порушення збалансованості бюджету держава відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів. Основним способом отримання додаткових фінансових результатів стає державний кредит. Таким чином, об’єктивна необхідність державного кредиту пояснюється протиріччям між зростаючими суспільними потребами і можливостями їх задоволення за рахунок доходів бюджету.

Здійснюючи операції по державному кредиту всередині країни, держава є позичальником коштів, а населення, підприємства, організації – кредиторами. В міжнародних економічних відносинах держава виступає у ролі як позичальника, так і у ролі кредитора. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе юридичними та фізичними особами, вона є гарантом.

Характеризуючи сутність державного кредиту, слід відмітити, що формування з допомогою кредитних відносин додаткових фінансових ресурсів для фінансування загальнодержавних витрат – це тільки одна його сторона. Іншою - є відносини, обумовлені платністю і поверненням ресурсів, які мобілізовані з допомогою державного кредиту. Держава гарантує повернення коштів зі сплатою кредиторам установленого доходу, як правило, у вигляді процентів. Але платність, строковість і повернення запозичених державою коштів не дають підстави ототожнювати державний кредит із банківським. Між ними існують суттєві відмінності. Отже, державний кредит представляє собою сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування державою фінансових ресурсів для фінансування бюджетних витрат й інших загальнодержавних програм.

Як фінансова категорія державний кредит виконує фіскальну і регулювальну функцію. Водночас державний кредит – це форма мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій для задоволення суспільних потреб на умовах платності й повернення. За наявності бюджетного дефіциту державний кредит є одним із основних джерел його покриття. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані через держкредит кошти використовуються для фінансування економічних і соціальних програм.

Слід також звернути увагу і на поняття “умовний державний кредит”, коли держава виступає гарантом по кредитах, наданих іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Зовнішній прояв змісту тих економічних відносин, які виражає державний кредит, представляє собою форму кредиту.

Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форму. Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи.

Грошовий кредит виступає у формах державних позик, вкладів населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.

Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або в товарній формі. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу, який поділяється на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній.

Важливим є питання про економічно обґрунтовані межі державного боргу. У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, величина внутрішнього державного боргу регулюється законодавчо.

Для зовнішнього державного боргу це заходи щодо отримання і повернення зовнішніх кредитів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення та анулювання позики.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов’язань Уряду України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Запитання до теми:

1 Охарактеризуйте соціально-економічну сутність державного кредиту, його роль у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави та покритті бюджетного дефіциту.

2 Які функції державного кредиту?

3 Перелічіть форми та види державного внутрішнього та зовнішнього кредитів та дайте їх характеристику.

4 За якими ознаками класифікують державні позики?

5 Які існують джерела погашення державних позик?

6 Розкрийте поняття державного боргу і джерел його погашення.

7 Які існують види державного боргу?

8 Що являє собою обслуговування державним боргом і які є методи коригування позикової політики держави?

ЗМ 12 Страхування та страховий ринок

С 12.1 Становлення страхового ринку в Україні (1 год)

1 Економічна суть і необхідність страхування.

2 Принципи страхування.

3 Функції страхування та їх економічний зміст.

4 Організація страхування: суб’єкти страхування, об’єкти та форми страхових відносин.

5 Страховий ринок: поняття, структура, учасники.

6 Державний нагляд за страховою діяльністю.

Методичні вказівки

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Воно виступає у двох формах: у формі страхування певних об’єктів у зв’язку із непередбаченими і надзвичайними подіями та у формі соціального страхування.

Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах як вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком виду страхування, страховий інтерес, страховий ризик, максимальна сумлінність, контрибуція, суброгація, франшиза, диверсифікація, відшкодування в межах реально завданих збитків, співстрахування і перестрахування.

Виходячи із цих специфічних особливостей слід характеризувати функції страхування: ризикову, попереджувальну, зберігаючу і контрольну. Перерозподільчий характер страхових відносин пов’язаний із формуванням і використанням спеціального фонду страхових коштів. На практиці існує три основних форми створення страхових фондів: фонд самострахування (або його модифікація – фонди ризику), централізовані державні резерви і фонди страховика.

У зв’язку з відмінностями між об’єктами страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на галузі: страхування майнове, соціальне, особисте, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків.

У складі кожної галузі виділяють окремі підгалузі й види страхування. Так, залежно від форм власності майнове страхування поділяється на страхування майна державних і колективних підприємств, кооперативних і громадських організацій, майна громадян.

Підгалузями страхування підприємницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова тощо. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування домашнього майна, засобів транспорту, врожаю сільськогосподарських культур.

Страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формі.

Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі у двох аспектах. По-перше, страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга – страховий захист і де формується пропозиція і попит на неї. По-друге, страховий ринок представляє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Суб’єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, і страхувальники (фізичні та юридичні особи). Посередниками в проведенні страхування виступають брокери (брокерські фірми) і страхові агенти.

Специфічним товаром на страховому ринку виступають страхові послуги. Ціна страхової послуги знаходить своє виявлення у страховому тарифі й складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропозиції.

Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на внутрішній, зовнішній і міжнародний. Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

q демонополізація страхової справи;

q конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

q свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм, об’єктів страхового захисту;

q надійність і гарантія страхового захисту.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

Обов’язковим страховим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об’єктом державного регулювання та контролю. Державне регулювання страхової діяльності здійснюється за допомогою проведення державою спеціальної податкової, тарифної і цінової політики, прийняття окремих законів і нормативних актів. Головна проблема державного регулювання страхової діяльності – забезпечити наявність у страховика достатнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний виконати свої зобов’язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність конкретного страховика.

Запитання до теми:

1 Охарактеризуйте соціально-економічну сутність, об’єктивну необхідність і роль страхування.

2 Охарактеризуйте функції страхування.

3 Які є принципи страхування?

4 Охарактеризуйте класифікацію страхування за видами і формами.

5 Що таке страховий ринок? Охарактеризуйте його учасників.

6 Який є органи державного нагляду за страховою діяльністю в Україні?

ЗМ 13 Фінансовий ринок

С 13.1 Основи організації фінансового ринку. Структура фінансового ринку (1 год)

1 Фінансовий ринок: його суть, необхідність і значення.

2 Структура фінансового ринку.

3 Характеристика інструментів фінансового ринку.

4 Учасники фінансового ринку та їх функції.

5 Діяльність фінансових посередників та їх функції.

Методичні вказівки

Перехід до ринкових відносин неможливий без розвитку фінансового ринку. Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об’єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб’єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів від основних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб’єктами господарювання й галузями економіки, “зв’язування” частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також як засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні кошти інвесторів.

Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів – сукупність відносин фінансового ринку, пов’язаних із випуском і обігом цінних паперів, а також форми і способи цього обігу.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, якав їх випустила, та їх власникові і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особами (ст. 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91 р.). Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього Закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

Крім цінних паперів першого порядку існують похідні цінні папери, до яких належать опціони, ф’ючерси, бони, варанти тощо.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що виступають засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції і облігації. Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові (пайові), що виражають долю (частку) у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін.

Ринок грошей має справу з короткостроковими фінансовими активами, що є високоліквідними та мало ризиковими. Інструментами цього ринку є скарбничі векселі, короткострокові комерційні векселі та банківські акцепти. Ринки цінних паперів можуть також класифікуватися залежно від типу фінансових активів: ринок скарбничих векселів, ринок облігацій, ринок акцій тощо.

За характером руху цінних паперів фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному фондовому ринку продаються й купуються цінні папери нових випусків, на вторинному – перепродаються раніше випущені цінні папери. Саме вторинний ринок забезпечує реалізацію однієї з основних функцій фінансового ринку – переливання капіталу.

За формою організації фондовий ринок поділяється на організований (біржовий) і позабіржовий.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього ринкового курсу.

Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути, сама ж біржа не є таким інститутом. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди. Прибутки біржі повністю спрямовуються на покриття видатків. У разі виникнення прибутку, що не використовується на власні потреби, він оподатковується відповідно до чинного законодавства України.

На фондову біржу допускаються цінні папери не всіх компаній. На ній обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Вимоги для випуску цінних паперів на біржу стосуються мінімального розміру, потенційних доходів і загального фінансового становища фірми.

Незареєстровані на біржі цінні папери продаються-купуються на позабіржовому ринку. Тут діють дилери або брокери, які проводять операції з цінними паперами.

Учасниками фондового ринку є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати цінні папери, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги.

Запитання до теми:

1 У чому полягає сутність фінансового ринку і його роль в реалізації і розподілі фінансових ресурсів?

2 За якими ознаками класифікують фінансовий ринок?

3 Як поділяються фінансові інструменти за видами фінансових ринків?

4 Як класифікуються акції та облігації?

5 Охарактеризуйте учасників фінансового ринку.

6 Охарактеризуйте посередників на фінансовому ринку. Які функції вони виконують?

ЗМ 14 Міжнародні фінанси

С 14.1 Основи організації міжнародних фінансових відносин (1 год)

1 Сутність і призначення міжнародних фінансів.

2 Суть і характерні ознаки валюти. Валютний курс.

3 Валютне регулювання.

4 Міжнародний фінансовий ринок.

5 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методичні вказівки

Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв’язків, виступають як стимул розвитку міжнародної економічної інтеграції. Роль фінансів у розвитку міжнародних зв’язків проявляється у таких напрямах.

1 Вишукування джерел і мобілізація необхідних фінансових ресурсів для фінансування різних напрямів міжнародного співробітництва.

2 Регулювання міжнародних інтеграційних процесів.

3 Стимулювання розвитку міжнародних відносин.

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств представляють собою сукупність економічних відносин щодо формування і використання прибутку і фондів грошових коштів, які виникають у процесі розподілу і перерозподілу частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від зовнішньоекономічної діяльності.

Специфічні особливості фінансів зовнішньоекономічних відносин полягають у тому, що вони втілюються в ресурсах, які формуються не тільки в національній а й в іноземній валюті. Фінансові відносини виходять за межі національної економіки та опосередковують міждержавний інтеграційний процес, сприяючи його розвиткові.

Об’єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті. Суб’єктом виступає зарубіжний партнер (іноземна держава, міжнародна організація, юридична особа тощо).

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають в себе загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від форми власності та осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарських структур – у формі фондів валютних коштів за поставлену продукцію і послуги на експорт.

Для фінансування зовнішньоекономічних операційна підприємстві створюється валютний фонд, який формується після обов’язкового продажу валютних коштів за рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторговельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на проведення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення виробництва експортної продукції, підвищення її якості й конкурентоспроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством.

Грошові кошти, формування та використання яких прямо або опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічною діяльністю являють собою валюту. Валюті притаманні такі характеристики як конвертованість, тобто здатність валюти обмінюватись, та котирування, здатність валюти оцінюватись.

Ціна однієї валюти виражена в іншій – це валютний курс.

При здійсненні валютної політики держава вдається до наступних заходів: девальвація, ревальвація, валютна інтервенція, валютний демпінг, валютна блокада та валютні обмеження.

Найпотужніша складова структури міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів – міжнародний фінансовий ринок. Його головне призначення полягає в тому, щоб за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їх перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей валютний ринок), міжнародний ринок кредитних ресурсів та міжнародний ринок цінних паперів.

Сучасне розуміння сутності світових фінансів визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення проблеми, основу якої становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової „архітектури”, які прямо або опосередковано пов’язані з рухом глобальних фінансових потоків.

Запитання до теми:

1 Що являють собою міжнародні фінанси і в чому їх призначення?

2 Розкрийте поняття фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин.

3 У чому полягає сутність валюти? Охарактеризуйте конвертованість та котирування валюти.

4 Що являє собою валютний курс?

5 Що таке валютне регулювання? До яких заходів вдається держава при проведенні валютної політики?

6 Сутність та складові міжнародного фінансового ринку. Як розвивається міжнародний фінансовий ринок?

2.4 Плани семінарських та практичних занять і методичні

рекомендації до них

ЗМ 1 Суть фінансів, їх функції та роль

С 1.1 Необхідність, суть і роль фінансів в умовах ринкової економіки (2 год)

1. Об’єктивна необхідність фінансів.

2. Суть фінансів, їх специфічні ознаки.

3. Функції фінансів.

4. Фінансові ресурси: суть, структура, види.

5. Призначення і роль фінансів.

Методичні вказівки

Вихідним положенням для поняття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси – це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов’язане з об’єктивною необхідністю розподілу й перерозподілу вартості валового суспільного продукту. У процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних і особистих потреб.

Історичний характер фінансів як об’єктивної економічної категорії підтверджує той факт, що її посутні характеристики не можуть кардинально змінюватися із зміною суспільно-економічної формації. Будучи історичною наукою, фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів і доходів, які мають забезпечувати виконання державою своїх функцій. Разом із тим, не зважаючи на спільність посутніх характеристик, у кожній з формацій фінанси мають свої відмінності за соціальною направленістю, роллю у суспільному виробництві, за конкретними формами фінансових відносин тощо.

Вивчаючи цю тему необхідно засвоїти, що фінанси, породжені розподільчим процесом, тобто економічними відносинами, пов’язаними з розподілом вартості валового суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Об’єктами фінансів є ВВП, а в окремих випадках об’єктом фінансів є національне багатство (в умовах критичного стану).

Суб’єктами фінансів є держава, юридичні і фізичні особи.

Характерними рисами сучасних фінансів є грошова форма (на відміну від натуральних (бартерних) відносин) та розподільчий характер, розподіл ВВП через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу, тобто відсутній еквівалентний обмін).

Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функція економічної категорії – це прояв її у дії, вияв притаманних категорії властивостей. Функції завжди є похідними від сутності, яку вони виражають, і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічним суспільним призначенням фінансів є забезпечення розподілу і перерозподілу вартості валового продукту, вираженої у грошовій формі, між різними суб’єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів виявляється, перш за все, через розподільну функцію. Фінанси з допомогою розподільчої функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні рівні управління економікою (загальнодержавний і регіональний), різні сфери суспільного життя (сфера матеріального виробництва, сфера обігу і споживання). Фінансовому розподілу притаманні й різні види розподілу – внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Слід звернути увагу на дискусійні питання щодо сутності й функцій фінансів, на різні погляди вчених економістів щодо економічної природи і меж фінансових відносин, характеристики якісних ознак, що визначають специфіку фінансів як економічної категорії, визнання поряд з розподільною і контрольною функціями таких функцій фінансів, як виробнича, стимулююча, регулююча тощо.

В процесі розподілу ВВП у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів. Поняття фінансові ресурси визначають як грошові фонди, які створюються в процесі розподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період часу (макрорівень) та визначають також як акумульовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства (мікрорівень).

Слід також звернути увагу на те, що докорінні зміни у відносинах власності та більш активне використання економічних регуляторів в умовах розвитку ринкових відносин потребують радикального перегляду і переосмислення традиційних форм і методів впливу фінансів на суспільне виробництво. Саме з цих позицій слід розглядати такі форми впливу фінансів на суспільне виробництво як:

3) забезпечення джерел економічного розвитку на основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів згідно із заданими структурними пропорціями розвитку матеріального виробництва, невиробничої сфери та соціальними цілями;

4) регулювання шляхом застосування різних фінансових методів формування фінансових ресурсів та їх використання.

При цьому, чим вищий рівень розвитку суспільства та його народного господарства, тим значнішою є роль фінансового регулювання.

Слід пам’ятати, що фінанси відіграють важливу роль і в розвитку соціальної сфери. Від розмірів, порядку формування та використання різних централізованих і децентралізованих грошових фондів значною мірою залежить соціальний розвиток країни.

Запитання до теми:

1. Які є соціально-економічні передумови виникнення фінансів?

2. У чому полягає сутність фінансів?

3. Які специфічні ознаки притаманні фінансам і в чому їх відмінність від грошей?

4. Дайте характеристику функцій фінансів як виявлення їх найважливіших ознак, властивостей і суспільного призначення?

5. Що являють собою фінансові ресурси? Склад та джерела фінансових ресурсів.

6. Яку роль відіграють фінанси в економічній системі?

ЗМ 2 Фінансова система

С2.1 Структура і принципи побудови фінансової системи (1 год)

1. Поняття фінансової системи та її функції.

2. Сфери та ланки фінансової системи.

3. Організаційні основи функціонування фінансової системи.

Методичні вказівки

Необхідно розрізняти поняття “фінансова система” і “фінансовий апарат”. Якщо перше поняття включає в себе фінансові відносини (такі, що відносяться до економічного базису), то друге – це частина загальнодержавного управлінського апарату, на який покладено управління фінансовою системою (надбудова суспільства).