Основние ознаки професійної деформації особистості в роботах вітчизняних авторів

Взаємозв'язок людини з професією довгі роки вивчалася крізь призму адаптації особистості до діяльності, її професійної придатності, задоволеності процесом праці і підвищення її результативності. Дослідження чинників, що перешкоджають професійному розвитку, обумовлювалося прагненням підвищити ефективність праці людини, зробити його надійним, безпечним, творчою. Облік індивідуально-типологічних властивостей людини зводився до профотбору і вироблення індивідуального стилю діяльності.

Досліджувалися також фактори, що негативно позначаються на професійному розвитку: несприятлива соціально-економічна ситуація, низька організаційна культура праці, відсутність адекватної соціально-професійної мотивації змістом праці, недостатній рівень розвитку здібностей, професійно важливих якостей, психофізіологічних властивостей та ін

Поряд з цим при проведенні досліджень психологи підкреслювали, що професійний розвиток супроводжується періодами регресу, дезадаптації, стагнації, кризами, деформаціями, а в окремих випадках і професійної деградацією людини.

Дослідники відзначають (С. П. Безносова, Р. М. Грановської, О. М. Корнєєвої) ^1, що під впливом умов праці, індивідуально-типологічних особливостей працівників, їх віку розвиваються професійно небажані якості, які негативно позначаються на продуктивності професійної діяльності.

Грунтуючись на аналізі літератури, ми можемо констатувати, що професійний розвиток - це не тільки вдосконалення (позитивна зміна), але й руйнування, виникнення негативних тенденцій і розвиток професійно небажаних новоутворень.

Отже, професійний розвиток обов'язково супроводжується виникненням професійних деструкцій, які негативно позначаються на динаміці розвитку, спотворюють профіль особистості, змінюють траєкторію професійного життя людини.

Професійна деструкція - це руйнування, зміна або деформація склалася психологічної структури особистості в процесі професійної праці ^2. Виникнення і розвиток професійних деструкцій знижує продуктивність виконання діяльності, негативно впливає на мотивацію та професійну позицію. Найбільш помітні професійні деструкції в професійній сфері «людина - людина».

Психологічними детермінантами розвитку професійно обумовлених деструкцій є конфлікти професійного самовизначення, кризи професійного становлення та професійна дезадаптація, а також стереотипи мислення і діяльності, соціальні стереотипи поведінки, окремі форми психологічного захисту: раціоналізація, проекція, відчуження, заміщення, ідентифікація. Освіта деструкції ініціюється професійної стагнацією фахівця, а також акцентуацією рис характеру. Але головним чинником, ключовою детермінантою розвитку деструкції є сама професійна діяльність.

Професійні деформації особистості детермінуються багатьма чинниками - об'єктивними і суб'єктивними. До об'єктивних можна віднести: зміст професійної діяльності та спілкування; умови виконання професійних обов'язків; чинники, пов'язані з соціальною макросередовищем (наприклад, соціально-економічні умови життєдіяльності, підвищена юридична регламентація праці, багатосторонній соціальний контроль з боку державних і громадських органів, приватний конфліктний характер взаємодій працівника з громадянами).

До об'єктивно-суб'єктивних факторів відносяться система і організація професійної діяльності, якість управління, стиль управління та професіоналізм керівників.

До суб'єктивних - онтогенетичні зміни, вікова динаміка, індивідуально-психологічні особливості, характер професійних взаємин, кризи професійного становлення особистості, службова необхідність ідентифікувати себе з патологічним внутрішнім світом інших людей для їх кращого розуміння.

Вже на стадії первинної професіоналізації може настати момент, коли подальший розвиток професійної діяльності, формування її індивідуального стилю неможливі без корінної ломки нормативно схвалюваної діяльності. Працівник повинен виявити наднормативну активність (вона може виразитися в переході на новий кваліфікаційний або творчий рівень виконання професійних обов'язків), але він може і змиритися з тим, що приведе до недовиконання навіть вузького кола своїх професійних обов'язків.

Кризи професійного розвитку можуть ініціюватися незадоволеністю працівника різними аспектами своєї праці, зниженням працездатності, погіршенням стану здоров'я, професійної втомою і багатьма іншими факторами.

До психологічних детермінант професійних деформацій відносяться різні форми психологічного захисту. Багато видів професійної діяльності характеризуються значною невизначеністю, що викликає психічну напруженість, часто супроводжуються негативними емоціями, деструкції очікувань. У цих випадках вступають в дію захисні механізми психіки. З величезного різноманіття видів психологічного захисту на освіту професійних деструкцій впливають заперечення, раціоналізація, витіснення, проекція, ідентифікація, відчуження.

Розвитку професійних деформацій сприяє емоційна напруженість професійної праці. Часто повторювані негативні емоційні стани із зростанням стажу роботи знижують фрустрационную толерантність фахівця, що може призвести до розвитку професійних деструкцій. Емоційна насиченість професійної діяльності призводить до підвищеної дратівливості, перезбудження, тривожності, нервових зривів. Таке нестійкий стан психіки отримало назву синдрому «емоційного згоряння». Цей синдром найчастіше спостерігається у педагогів, лікарів, управлінців, соціальних працівників. Його наслідком можуть стати незадоволеність професією, втрата перспектив професійного зростання, а також різного роду професійні деструкції особистості.

У дослідженнях Н.В. Кузьміної встановлено, що на стадії професіоналізації у міру становлення індивідуального стилю діяльності знижується рівень професійної активності особистості, виникають умови для стагнації професійного розвитку ^3. Розвиток професійної стагнації залежить від змісту і характеру праці. Праця монотонний, одноманітний, жорстко структурований сприяє професійної стагнації. Стагнація ж, у свою чергу, ініціює утворення різних деформацій.

На розвиток деформацій фахівця великий вплив робить зниження рівня його інтелекту. Дослідження загального інтелекту дорослих показують, що із зростанням стажу роботи він знижується. Звичайно, тут мають місце вікові зміни, але головна причина полягає в особливостях нормативної професійної діяльності. Багато видів праці не вимагають від працівників вирішення професійних завдань, планування процесу праці, аналізу виробничих ситуацій. Незатребувані інтелектуальні здібності поступово згасають. Однак інтелект працівників, зайнятих тими видами праці, виконання яких пов'язане з вирішенням професійних проблем, підтримується на високому рівні до кінця їх професійного життя.

Деформації зумовлені також тим, що у кожної людини є межа розвитку рівня освіти та професіоналізму. Він залежить від соціально-професійних установок, індивідуально-психологічних особливостей, емоційно-вольових характеристик. Причинами утворення межі розвитку можуть стати психологічне насичення професійною діяльністю, незадоволеність іміджем професії, низькою зарплатою, відсутністю моральних стимулів.

Факторами, ініціювали розвиток професійних деформацій, є різні акцентуації характеру особистості. У процесі багаторічного виконання однієї і тієї ж діяльності акцентуації профессіоналізіруются, вплітаються в тканину індивідуального стилю діяльності і трансформуються в професійні деформації фахівця. У кожного акцентуйованої фахівця свій ансамбль деформацій, і вони чітко виявляються в діяльності і професійній поведінці. Іншими словами, професійні акцентуації - це надмірне посилення деяких рис характеру, а також окремих професійно обумовлених властивостей і якостей особистості.

Фактором, який ініціює утворення деформацій, є вікові зміни. Фахівці в області псіхогеронтологіі відзначають наступні види і ознаки психологічного старіння людини:

· соціально-психологічне старіння, яке виражається в ослабленні інтелектуальних процесів, перебудові мотивації, зміні емоційної сфери, виникненні дезадаптивних форм поведінки, зростання потреби у схваленні та ін;

· морально-етичне старіння, що виявляється в нав'язливому моралізування, скептичному ставленні до молодіжної субкультури, протиставленні цього минулого, перебільшенні заслуг свого покоління і ін;

· професійне старіння, яке характеризується несприйнятливістю до нововведень, канонізацією індивідуального досвіду і досвіду свого покоління, труднощами освоєння нових засобів праці і виробничих технологій, зниженням темпу виконання професійних функцій та ін

Дослідники феномену старості підкреслюють, та й прикладів тому багато, що фатальної неминучості професійного старіння немає. Це дійсно так. Але не можна заперечувати очевидного: фізичне і психологічне старіння деформує професійний профіль людини, негативно позначається на досягненні вершин

Грунтуючись на аналізі літератури та власних дослідженнях, нами були сформульовані наступні концептуальні положення розвитку професійних деструкції особистості:

Професійне становлення супроводжується різноспрямованими онтогенетичними змінами особистості.

Професійні деструкції в самому загальному випадку - це порушення вже засвоєних способів діяльності, руйнування сформованих професійних якостей, поява стереотипів професійної поведінки та психологічних бар'єрів при освоєнні нових професійних технологій, нової професії або спеціальності.

Переживання професійних деструкцій супроводжується психічною напруженістю, психологічним дискомфортом, а в окремих випадках конфліктами та кризовими явищами.

Професійні деформації розвиваються в процесі тривалої «експлуатації» професійно важливих якостей особистості і характеризуються зміною рівня їх вираженості.

Очевидно, багаторічне виконання професійної діяльності не може постійно супроводжуватися її вдосконаленням і безперервним професійним розвитком особистості. Неминучі, нехай тимчасові, періоди стабілізації. На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовговічною. На наступних стадіях професіоналізації в окремих фахівців період стабілізації може тривати досить довго: рік і більше.

Сенситивними періодами освіти професійних деформацій є кризи професійного розвитку особистості. Непродуктивний вихід з кризи спотворює професійну спрямованість, ініціює виникнення негативної професійної позиції, знижує професійну активність. Ці зміни активізують процес утворення професійних деформацій.

Під кризами професійного розвитку ми розуміємо нетривалі за часом періоди (до року) кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності та поведінки особистості, зміни вектора її професійного розвитку. Кризи призводять до переорієнтації на нові цілі, корекції і ревізії соціально-професійної позиції, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин з оточуючими людьми, а в окремих випадках - до зміни професії.

Е.Ф. Зеєр і Е.Е. Симанюк докладно описали кризи професійного становлення особистості, що вони розділили на нормативні (часто зустрічаються при переході від однієї стадії професіоналізації до іншої) і ненормативні - викликані психотравмуючими чинниками, несприятливими обставинами ^4. До нормативних криз ставляться наступні кризи:

Криза нереалізованості. Він виникає в тих випадках, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені реалізовані зв'язку подій життя.

Криза спустошеності. Він виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені актуальні зв'язку, які ведуть від минулого і сьогодення в майбутнє.

Криза безперспективності. Він виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин у свідомості слабко представлені потенційні зв'язки подій, проекти, плани, мрії про майбутнє.

Немає сенсу строго «прив'язувати» типи криз до календарному віку. Їх виникнення і перебіг дуже індивідуально. Найголовніше - своєчасно, в зародку їх вбачати й раціонально з них виходити.

Дослідники відзначають, що найбільшою мірою професійні деформації розвиваються у представників соціономічних професій, постійно взаємодіючих з людьми: лікарів, педагогів, працівників сфери обслуговування та правоохоронних органів, держслужбовців, керівників, підприємців та ін Емоційна насиченість професійної діяльності призводить до підвищеної дратівливості, перезбудження, тривожності, нервових зривів.

У представників соціономічних професій деформації можуть проявлятися на чотирьох рівнях:

1. Общепрофессіональние деформації, типові для працівників цієї професії. Ці інваріантні особливості особистості та поведінки професіоналів простежуються у більшій частині працівників зі стажем, хоча рівень вираженості даної групи деформацій різний.

2. Спеціальні професійні деформації, що виникають у процесі спеціалізації за професією. Будь-яка професія об'єднує кілька спеціальностей. Кожна спеціальність має свій склад деформацій.

3. Професійно-типологічні деформації, зумовлені накладенням індивідуально-психологічних особливостей особистості (темпераменту, здібностей, характеру) на психологічну структуру діяльності. У результаті складаються професійно і особистісно зумовлені комплекси. Ця група деформацій розвивається в різних професіях і не має чіткої професійної орієнтації.

4. Індивідуалізовані деформації, зумовлені особливостями працівників найрізноманітніших професій. У процесі багаторічного виконання професійної діяльності, психологічного зрощування особистості та професії окремі професійно важливі якості, як, втім, і професійно небажані, надмірно розвиваються, що призводить до виникнення сверхкачеств, або акцентуацій.

Аналізуючи причини, що перешкоджають професійному розвитку людини, А.К. Маркова вказує і на вікові зміни, пов'язані зі старінням, професійну втома, монотонно, тривалу психічну напруженість, обумовлену складними умовами праці, а також кризи професійного розвитку ^5.

А.Г. Абрумова і Ю.А. Юдчіц розглядають два основних компоненти професійної деформації особистості в системі професій «людина-людина» ^6. Це синдром хронічної втоми і синдром емоційного вигорання.

Під хронічною втомою розуміється зовсім специфічний вид втоми, обумовлений, постійним емоційним контактом із значною кількістю людей. При синдромі хронічної втоми людина страждає не просто від фізичного або нервового виснаження, що час від часу відчуває кожен з нас, а від «хронічних стресів нервової системи».

Узагальнюючи дослідження професіоналізму, А. К. Маркова виділила категорію «тенденції професійного дизонтогенеза», або напрямки порушень у професійному розвитку, а також описала механізм їх виникнення. З її точки зору несприятливі умови праці викликають негативні зміни в професійній діяльності, в поведінці, а також у професійному спілкуванні. Спочатку виникають тимчасові негативні психічні стани та установки, потім починають згасати і як би випадати позитивні якості. Далі «загострюються» прикордонні стани; пізніше на місці позитивних виникають негативні психічні якості, що змінюють особистісний профіль працівника і співвідношення ПВК в цьому профілі; питома вага позитивних якостей зменшується. Виникає стійке спотворення конфігурації особистісного профілю професіонала.

Н. С. Пряжников описує професійні деструкції як поступово накопичуються зміни в такій структурі діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і на взаємодії з іншими учасниками цього процесу, а також на розвитку особистості професіонала.

Тенденції професійного дизонтогенеза, і професійні деструкції описують потенційно можливі порушення та обмеження в діяльності фахівця. Реально існуючий професіонал характеризується наявністю і ступенем розвитку якостей особистості, значуще негативно впливають на ефективність діяльності, які названі нами професійно-деструктивними (ГДК).

Деструктивність цих якостей проявляється в їх руйнівний вплив на професійну діяльність. І якщо структура діяльності мало схильна до змін під впливом індивідуально-психологічних особливостей, то її функціональна організація може бути порушена в значно більшому ступені. При цьому можливо практично повне випадання окремих функцій в індивідуальній діяльності, що призводить до значного зниження її ефективності.

Особливістю професійно-деструктивних якостей у порівнянні з професійними деформаціями є те, що останні характеризують функціонування особистості поза професійної сфери.

В якості професійно-деструктивних можуть виступати: якості, несумісні з даною діяльністю, в основному обмеження на фізіологічному і психофізіологічному рівнях, що включають і професійні захворювання; професійно важливі якості, недостатньо розвинені, які не досягли оптимального рівня розвитку; професійно важливі якості, розвинені понад оптимального рівня розвитку.