Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Хід хрестової війни з альбігойцями до першої осади Тулузи




По прибутті Раймонда в Сен- Жиль, де знаходилася вся його сім`я, він вже після попередньої розмови з Петром де Кастельно був готовий заключити мир і прийняти умови провансальських баронів. Однак там же відбувається несподівана зустріч; подібно до тіні, його постійно переслідує той же папський легат , між ними виникає сварка, пов’язана з невиконанням графом обіцяних заходів по боротьбі з єретиками, які знаходячись в його війську, поширюють на інших свої віровчення. В розпалі конфлікту, Раймонд не витримуючи натиску, погрожує вбити свого противника, той благополучно залишає тулузькі володіння, але все ж таки згодом його знаходять вбитим.

Коли ця жахлива звістка доходить до Арнольда, він відразу доносить про це Інокентію, відтепер початок хрестового походу був неминучим. В цей же день ( 6 березня 1208 р.) папська канцелярія видає низку булл, які містять ряд заходів і розпоряджень, маючи глобальні наслідки.

Серед конклаву та в голові їх вождя виникають різноманітні політичні міркування і плани. Архієпископу турському і єпископам паризькому і нівернескому було доручено діяти для пробудження французького короля і вельмож проти єретиків. Всі графи, барони і народ отримали подібне послання, як і самі жителі півдня. Єпископу турському і місцевим цистеріанським абатам предписувалось вживати всіх заходів, для примирення французьких та англійських королів, хоча б на час церковних бід.

Дуже важливо було, в ситуації, що склалася переконати Філіпа Августа співпрацювати з Церквою в цілях папи, однак французький король не поспішав допомагати Інокентію, єдине, що він пообіцяв, це не заважати ополченню населення, оскільки він перебував в досить гарних відносинах з Раймондом і по дружині був його двоюрідним братом.

Без сумніву, що при таких приготуваннях, коли народ масово вставав на шлях боротьби за віру, відвага Раймонда Тулузького відпала. Він почав шукати заступництва, звертався за допомогою навіть до Арнольда, проте отримав відмову. Наступним до кого він звернувся був Інокентій, папа благосклонно віднісся до графа, вирішивши деякий час поспостерігати за його життям, відрядивши в Прованс нового легата – Мілона.

В лютому 1209 р. Інокентій попросив французького короля призначити головнокомандуючого над армією, яка повинна була йти проти провансальських єретиків, щоб зберігати порядок і цілісність у діях. Число хрестоносців постійно збільшувалося. В їх рядах, крім рицарів, були цілі натовпи віланів і селян, за деякими джерелами їх число доходило до двохсот тисяч. У відмінності від тих, хто збирався йти на мусульман і нашивав хрести на плечах, нове ополчення нашивало хрести на правій стороні грудей.



В перших числах червня Раймонд знаходився у Валенсії, він поклявся виконати всі вимоги легата і в залог додержання своїх обіцянок передав йому сім справних замків. Сама ж церемонія прощення, обряд покаяння відбувся в Сен-Жилі, поблизу церкви в якій знаходилися мощі Петра де Кастельно, уже причисленого у лики святих. Нарешті, двадцять другого числа, тулузький граф , поклавши руку на Євангеліє, зобов’язався підчинятися всім наказам вождів хрестоносців, які прибудуть в його землі.

Зі всіх кінців Франції, на поклик Рима, зібралися мисливці, для того щоб розбити провансальських єретиків. Двадцять тисяч рицарів і двісті тисяч озброєного простого народу були страшною силою, яка обрушилась на жителів Півдня. Тут були воїни Оверни, Бургундії, Іль-де-Франса і Ламузена; тут також були німці, пуатійці, гасконці, руерги. Заради прощення гріхів зійшлись сюди люди Прованса і всієї В`єни від Ломбардії до Родеца. Вони хотіли взяти Тулузу, проте благородна Тулуза була спокійна, завдяки клятві графа. Тоді було вирішено взяти Каркассон і весь Альбіжуа. На зустріч хрестоносцям поспішно виїхав граф тулузький , так як він обіцяв діяти з ними за одно.

Із Аженуа приближалася друга армія хрестоносців, хоча і не така багаточисленна, як французька. З нею були граф Гюї, віконт Тюрен, єпископ Ліможа і Базакля та багато інших. Хрестоносці, перш за все, взяли Пюї-ла-Рок, не зустрівши там супротиву, потім зруйнували Гонто та спустошили Тоннейську країну, тривалий час не могли взяти Шаснейля. Проте як не хоробро захищалися мешканці, укріплення все таки було захвачене і деякі єретики були спалені.



Мешканці міста Вельмура, яке лежало на шляху армії хрестоносців, були налякані неправдивим слухом, що неприятель йде на них, спаливши свої домівки, розбіглися хто куди. Такий великий був жах, який наводили хрестоносці.

Головна армія йшла прямо на Без'єр, віконт якого та його дружина, пробудили проти себе найбільші, ніж всі інші феодали, незадоволення серед католицького духовенства своїм отступництвом. Самого віконта в цей час не було в місці, виїхавши назустріч війську, він почав виправдовуватись перед Мілоном, змалювавши все заступництво над єретиками на консулів і на своїх баронів, проте йому не повірили.

Без'єр між тим готувався достойно зустріти неприятеля. Ентузіазм оволодів всіма настільки, що вони сподівалися самі подолати таке величезне військо, яке п'ятнадцять днів сходилося і займало позиції навколо міста. В цих військах відмінилися так звані рут'єри (бродяги), цих розбійників було до п’ятнадцяти тисяч, ввірвавшись до Без'єра вони безпощадно різали всіх хто зустрічався їм на вулицях, і дітей, і жінок, і старих. Після того, розсіявшись по будинкам, кожен з них брав що хотів, думаючи тільки про наживу.

Тепер на шляху хрестоносців лежало місто Каркассон. Тут серед шуму приготувань першого серпня відбулася військова рада, ворог наближався і навіть вже розмістився в передмісті. Віконт не знав, що йому робити і лише вичікував. Проте в середині серпня взятих в полон насторожило переміщення в таборі противника, як стало відомо пізніше, це було викликано прибуттям короля Арагону.

Дон Педро приїхав із сотнею іспанських рицарів, з намірами примирити католицьких вождів з місцевими феодалами. Віконт, навіть, отримав дозвіл переговорити зі своїм царським посередником, він прибув у католицький табір з невеликою свитою, жалуючись королю на жорсткість хрестоносців, які спустошують країну. Король тоді ж відправився до легата Арнольда Амори, який був досить впливовою особою, проте домовитись про мирний вихід із ситуації, що склалася, йому не вдалося.

В той час як добича і багатство міста ділилось між хрестоносцями, а віконт знаходився у вежі, чекаючи страту, легат Арнольд зізвав до себе всіх вождів і знаменитостей армії на дуже важливу нараду. Рим не хотів задовольнятися взяттям двох сильних міст. Довго збираючи сили, він хотів нанести вирішальний удар, після якого єресь повинна була зникнути на завжди. Багаточисленне і різноманітне воїнство слід було об’єднати однією волею, для продовження війни слід було духовну владу легата замінити на умілу військову руку.

Для вибору такої особи, легатом була створена комісія із двох єпископів і чотирьох рицарів. Цією людиною був обраний французький граф Симон де Монфор, який відтепер стає головним героєм альбігойської драми. З ним пов'язаний політичний сенс хрестових війн, а саме підкорення свободолюбивих мешканців Півдня північним французам.

Перше, що зробив Симон після обрання його воєначальником, - видав грамоту, в якій він належним чином нагороджував духовенство. В ній господар Монфор називає себе « графом Лейчестером, віконтом Без'єра і Каркасона ». Тоді ж він розпорядився обложити десятиною, на користь церкви, всіх без виключення лангедокців, оголосивши, що всякий, хто того не виконає, він буде вважати своїм особистим ворогом. Разом з тим, був встановлений податок в три денари на будинок в користь Римській Церкві. Також, в цей же час, послідувало оригінальне постановлення, яке показувало, настільки спустіла казна хрестоносців. Єресь була обкладена штрафом. Всі відлученні, які не розкаялись в певний термін, були повинні відкупатися залежно від звання: рицар – сто солідів, громадянин – п’ятдесят солідів, ремісник – двадцять.

Між тим в таборі хрестоносців розгорілися спори і непорозуміння, герцог бургундський, граф неверський і ще багато хто вважали себе ображеними, коли побачили своїм начальником монфорського барона. Всі вони оголосили, що залишать табір і виведуть своїх підлеглих, легат з труднощами зміг умовити залишитись бургундського герцога, крім того сили хрестоносців і так зменшились. Герцог бургундський був людиною великодушною: він володів талантом полководця і завжди своїми порадами допомагав Монфору, який без роздумів виконував їх. На щастя альбігойців, герцог незабаром поїхав, але під його керуванням Монфор встиг здійснити похід в самий центр єресі, в Льбіжуа.

Укріплення Мінерви, Терма і Кабарета, взяти штурмом було важко, тому вирішено їх блокувати особливими відрядами, що продовжувалось цілу зиму аж до літа. Вторгнення в Альбіжуа головними силами було більш успішним.

Вийшовши з Каркасона разом з герцогом бургундським, пройшовши повз Альбону, Симон де Монфор на другий же день взяв замок Фанжо, який зайняли арагонці. Далі на своєму шляху вони зустрічали пусті села і покинуті замки – рух армії хрестоносців наводив цілком зрозумілий страх на єретиків. До того ж граф тулузький, який слідував за католицькою армією, спеціально радив Монфору спустошувати країну, розраховуючи підняти таким чином проти хрестоносців все населення, незалежно від віросповідання.

Депутати самих єретичних міст, Кастра і Ломбера, приїжджають в табір до Монфора і просто здаються йому. Симон приймає їх умови, він не збирається мстити всьому місту за єресь, вибираючи для цього лише «совершенных» , як самих небезпечних, в ці хвилини його турбують лише політичні замисли. Він залишивши герцога бургундського позаду, сам займає міста Кастр, в Ломбер Монфор навіть не заїхав і чомусь раптово повернувся назад, прийнявши покірність міста на словах.

В армії постійно відбуваються сутички. Граф тулузький оголосив, що буде жалітися на вождів хрестоносців і легата французькому королю, імператору, і нарешті, самому папі. Монфор надіслав в Тулузу інквізиційну комісію, яка повинна була вимагати всіх осіб, підозрюваних в єресі, оправдатися перед армією, в ставкі її головнокомандуючого і легата. Консули і Раймонд відповідали, що вони вже отримали прощення і відпущення для себе і всієї столиці, що ніяких подальших розслідувань непотрібно. У відповідь Монфор пригрозив війною, тоді Раймонд і наважився звернутися прямо до папи, а Арнольд між тим, відлучив консулів і сенатів Тулузи за непокору Церкві. На місто було накладено інтердикт.

Раймонд прибув до Риму в середині січня 1210 року, урочисту аудієнцію у папи старий граф отримав незабаром після приїзду. Інокентій прийняв його, оточений кардиналами і всім двором, і дуже уважно вислухав. На знак довіри, Інокентій поклавши руки на голову Раймонда, відпустив йому всі гріхи, і пообіцяв провести розслідування, щодо наклепу на нього з боку легатів.

Якщо граф приведе свідків з доказами його непричетності, то він буде повністю виправданий. Проте Монфору не можна було допустити виправдання свого суперника, на багаті країни якого він розраховував. Легати піддалися його впливу, хоча їх користолюбство не підтверджується фактами, але вони почали проявлятися після смерті чесного Мілона. Так, наприклад, Арнольд досить мало проявився в добрій діяльності, хоча папа продовжував вірити в нього. Арнольд був дорогий своєю вірністю католицькій церкві, теократії, своїми здібностями і знаннями краю.

Інокентій розумів що в стосунках старого графа і Арнольда грають особисті рахунки. Тому він вирішив позбавити Раймонда від підступного абата. Самому ж Феодосію та іншому легату, єпископу Рієца, словами грамоти приписувалося через три місяця зізвати собор для без страсного суду над Раймондом і якщо можливо його виправдання.

Для Монфора склалася дещо складна ситуація, він втратив близько сорока замків, хоча до початку 1210 року в його руках було ще близько двохсот, а також декілька міст. Постійний рух, прилив, а частіше відлив в таборі хрестоносців більше всього займали прихильників католицької справи в Лангедоці. Іншою важливою проблемою, було утримання за графом Симоном володінь, отриманих поки що тільки номінально. Для цього до Інокентія був надісланий лист з проханням, на яку папа дав обнадійливу відповідь.

Здійснивши напад на місто Бром , в три дні ним оволодів. Першою справою він осліпив більш ніж 100 чоловік, яким до того були відрізані і носи. Літом 1210 року сили Монфора були зосереджені на східному кордоні Тулузького графства , неподалік від Кабаретто, а саме під замком Міневрой. Вигідне стратегічне розміщення Міневри вже давно привертало увагу Монфора. В минулому поході хрестоносці минули цей пункт, він був добре окріпленим, що робило його основною базою єретиків.

Симон де Монфор, розуміючи всю складність ситуації, надіслав загони віконта нарбонського. Фортеця була оточена зі всіх сторін: сам Симон стояв із заходу, гасконці зі сходу, нарбонці з півночі - а з півдня, було вирішено, розпочати штурм. Напередодні були приготовані метальні машини, на початку стрільба продовжувалася і вдень, і вночі.

В оточених не вистачало їжі, коли вони запропонували вести переговори, Монфор відмовився робити це від свого імені. Арнольд вирішив укласти письмову капітуляцію, але коли умови були зачитані бароном, легати виступили проти них і наголосили на відновленні воєнних дій.

Арнольд наполягав на беззаперечній капітуляції і видачі всіх єретиків – «вірних» та «досконалих», яким обіцяли життя лише на умові, навернення в католицизм. Сам замок легат призначав Монфору, Вільгельму обіцяв же життя.

Між тим необхідність оточених в їжі та воді змусили їх прийняти умови, брама міста була відкрита неприятелю. З хоругвами, хрестами і розпущеними знаменами втупило хрестоносне воїнство, на чолі з легатом. Коли в місто вступив Монфор, він наказав зізвати всіх єретиків на одну площу і «досконалим» вийти вперед, їх оточили солдати вивели за місто і спалили.

Взимку 1210 року ніхто і не сумнівався, що Монфор піде на Тулузу, щоб прогнати старого графа і зайняти його престол, ніхто ще не здогадувався, що ця боротьба затягнеться на довгі роки. Невистачало лише юридичних причин для повалення влади Раймонда, але і вони незабаром з’явилися. Легати взяли на себе роботу довести, що зобов’язання , які взяв на себе Раймонд не виконуються.

Раймонд, в свою чергу, жалівся, що домагання легатів є своє корисними. Прелати писали, що тулузький граф не виконує постанови Сен-Жильського з’їзду, і як раніше потурає єретикам.

Тоді Інокентій ІІІ відправляє Раймонду грамоту, в якій вимагає виконання взятих на себе обов’язків і вигнання з під власних земель інаковірних. В протилежному випадку їх земля і майно буде віддане тим, хто взяв на себе справу викорінення єретиків, це було відправлено в середині грудня 1210 року.

В таких умовах, в січні 1211 року, тулузького графа застало запрошення на Нарбонський з’їзд , на якому був присутній король арагонський, Монфор і всі ти легати. Також на даному зібранні був присутній ще один великий феодал, також запідозрений Церквою, граф де Фуа. Головна мета з’їзду - знайти засоби для примирення цих вождів з національною партією, що було не приємною справою для французів і Монфора.

Легати на цей раз використали всі можливі засоби, щоб змусити Раймонда звільнити свої землі від єретиків, проте благородність графа не дозволила йому піти на кроки пропоновані духовними особами. Такими ж невдалими були спроби домовитися з графом де Фуа.

Король арагонській в цій справі відігравав роль посередника, завдяки його старанням графу де Фуа повернули його старі володіння, за винятком замка Пам'єр, який повернеться Церквою лише в разі повної покори, у протилежному випадку він перейде у власність легатів, або ж Монфора.

Що ж стосується Раймонда, то він вже не міг виносити всіх дріб’язкових домагань і настанов з боку легатів і був змушений погодитися на підписання умов і принесення присяги. Здавалося все вже було готовим, проте граф несподівано зник з міста. Після цього він отримав ультиматум, в якому питання стояло - або війна, або ж мир.

Відтепер легати вважали себе вправі винести вирок. Собор відлучив Раймонда і урочисто оголосив його відступником і ворогом Церкви, всі його володіння та майно оголошувалося власністю кожного бажаючого ними користуватися, але учасники цього засідання знали, що всі наступні дії повинні бути узгодженні з Інокентієм.

Тому вони відправили в Рим одного із абатів з донесенням всього, що відбулося в останній час і про винесене ними рішення. В квітні 1211 року Інокентій в циркулярі до архієпископа арльського і всьому місцевому духовенству відповів згодою на заходи на прийняті легатами заходи.

Раймонд також, зі своєї сторони , не залишався без справи і не допускав можливості застати себе не підготовленим. Він добре розумів, що тепер у нього з Монфором розпочнеться смертельний бій. Тільки тепер, взимку 1211 року, чітко окреслилися інтереси та шляхи супротивника, тільки тепер Монфор безцеремонно розкривав свою політику.

Приготування Раймонда були завершенні до початку поту, але він не хотів першим приступати до військових дій. Після оволодіння Кабаретто і Лавора, противник нарешті дочекався відкритого бою, Монфор став нападаючою стороною. Причиною оголошення війни графу Тулузькому, стало втручання останнього в лаворську облогу. Мали місце слухи, що в місті знайшли допоміжні загони, відправлені тулузьким графом. Всі знали, що Раймонд заборонив оточеним здаватися і давати присягу. Але головний привід заключався в тому, що Раймонд був відлучений від церкви і що Монфору разом з французькими та німецькими рицарями належало «здійснити над ним кару Божу».

Хрестоносці йшли прямим шляхом на Тулузу, вони знали, що в них тепер вже не має іншого вибору , це розуміли і в самому Лангедоці. Цей похід армії Монфора буде фатальним в історії альбігойських війн.

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.009 сек.)Пожаловаться на материал