Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Світогляд, його структура. Історичні типи світогляду.




У найелементарнішому розумінні слова світогляд – найзагальніше уявлення про світ і місце в ньому людини. Якщо його конкретизувати, то світогляд – це система поглядів, оцінок світу і місце в ньому людини, усвідомлення різнобічних відносин людини до світу, до самої себе та до інших людей.

У формуванні світогляду велике значення мають узагальнюючі знання – щоденні або життєво-практичні, наукові, професійні. Вони є основою, інформаційною базою світогляду. Чим більший запас знань того чи іншого народу або в тієї чи іншої людини, тим серйознішу опору отримує відповідний світогляд.

Крім знань, у світогляд входять цінності, які людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю вони відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини – об'єктивного пізнання реального світу, а цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього у відповідності з їх прагненнями, потребами, інтересами.

На основі ціннісних орієнтацій формуються ті чи інші світоглядні ідеали. Вони виконують у житті людини важливу роль, є основою її духовного світу. До ідеалів звернені всі помисли, почуття та вчинки людей. Ідеали можуть бути науково обгрунтованими й ілюзорними; реальними і недосяжними. Вони, як правило, орієнтовані в майбутнє, є, так би мовити, випереджаючим відображенням дійсності.

На основі знань і цінностей формуються переконання, що виступають безпосереднім мотивом поведінки особистості, визначають її вчинки. Переконання – це погляди людини, які відповідають її свідомості, життєвим прагненням. Переконання – це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна установка, впевненість у справедливості своїх ідеалів, принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним із найважливіших структурних елементів світогляду.

Важливим також елементом у формуванні світогляду будь-якої реально мислячої людини є сумнів. Адже прийняття тих чи інших положень без внутрішньої критичності та аналізу призводить до догматизму. Долати догми покликані здоровий сумнів, вдумливість, критичність. Але треба мати на увазі, що недотримання міри може породити іншу крайність – скептицизм (невіра ні в що, втрата ідеалів, відмова від служіння високій меті).

Отже, світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Цілісний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких, передусім, вирізняються емоційно-психологічний рівень (світовідчуття), пізнавально-інтелектуальний рівень (світорозуміння) і формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів (світосприймання).



За критерієм загальності можна виділити такі рівні світогляду: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий, тощо), загальнолюдський світогляд. За ступенем історичного розвитку – античний, середньовічний і т. д. За ступенем теоретичної „зрілості” – стихійно-повсякденний і теоретичний світогляд.

Найдавнішою формою світогляду вважається міфологія, яка, по суті, була ровесницею самої людської історії. Міфологія (від грец.. mithos – оповідь, сказання і logos – слово, вчення, поняття) – форма суспільної свідомості, властива раннім етапам людських цивілізацій, спосіб синкретичного світосприйняття, в якому явища дійсності відтворюються в чуттєво-образних, художньо узагальнених, персоніфікованих уявленнях. В усіх народів світу існувала своя міфологія, з її образною системою поглядів на світ і людину. Вона була домінуючою формою суспільної свідомості у ті далекі історичні часи.

Міфи кожного народу розповідають про походження Землі, Сонця, Місяця, зірок, живої і неживої природи, людини, ремесел, мистецтв, вогню тощо. Цим пояснюється подібність у різних народів міфологічних образів.

Дійсність у міфології зображувалась через ті поетичні образи і метафори, якими люди сприймали довкілля. Людина в ту пору не виділяла себе із природи, а сприймала її такою як і систему тодішніх суспільних відносин. Тому рослинний і тваринний світи мислились як живі, розумні, родинно споріднені істоти. Людські риси переносились на всі предмети і явища природи, олюднювались і одухотворювались.



Міфологія – це цілісне світорозуміння всякому відсутнє розмежування світу і людини, реальності і фантазії, думки і емоцій, природного і надприродного, об'єктивного і суб’єктивного, знання і віри. Міфологічна свідомість втілювала колективний досвід осмислення дійсності багатьма поколіннями. Для первісної людини міфи були не словом-оповіддю, а ймовірніше, словом-реальністю. Міфологічне світорозуміння передавалось, передусім, у колективних містеріях-діяннях (обрядах, танцях і т. д.). Міфи первісними людьми не розповідались, а колективно „переживались”, „програвались”, „відтворювались”. Виступаючи синкретичною формою суспільної свідомості, міфологія включала в себе не тільки релігію, а й філософію, політичні теорії, науку, мистецтво, мораль.

Міф виконував різноманітні функції: минуле пов’язувалося з теперішнім і майбутнім; формувалися колективні уявлення того чи іншого народу; забезпечувався зв’язок поколінь; міфологія закріплювала систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні норми поведінки.

Із занепадом первіснообщинних форм суспільного життя міф як форма суспільної свідомості зійшов з історичної сцени. Але пошук відповідей на світоглядні питання не припинився. Цими проблемами зайнялися релігія і філософія – дві найважливіші форми світогляду.

Релігія (від лат. religio – зв’язок) – така форма світогляду, в якому людина зв’язується, з’єднується з Богом. В релігії розуміння світу здійснюється через його подвоєність на земний, при­родний, чуттєвий і „небесний”, надприродний, надчуттєвий. Характерною ознакою будь-якої релігії є віра в могутність Бога та існування „другого” світу і його значення для людини після смерті.

Релігія – складне суспільно-духовне, багатопланове і багатозначне явище, яке поєднує в собі елементи раціонального та ірраціонального. Воно потребує глибокого аналізу і вивчення. Література минулих десятиріч трактувала релігію, як антинаукове, антикультурне і реакційне вчення; але релігія – це явище духовної культури, форма суспільної свідомості, яка по-своєму відображає дійсність, культивує людські почуття любові, терпимості, добра, милосердя, співчуття, обов’язку, справедливості, совісті. Тому сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціальне організованою й організуючою силою в світі. Однак, як показує практика, в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо.

І, нарешті, ще одна світоглядна форма, яка розвинулася з первісної міфології разом з релігією, – філософія. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, висновки, докази поступово витіснили фантастичні вигадки, сюжети, образи і сам дух міфологічного мислення, залишаючи їх художній творчості. З іншого боку, міфи переглядаються з позиції розуму, вони отримують нове, раціональне тлумачення. Таким чином, поряд із буденно-практичним з'явився теоретичний рівень мислення, який прагнув не тільки накопичувати окремі знання про світ, а зрозуміти його як цілісний і єдиний організм. Крім цього, з виникненням філософії починається пошук гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з їх віруваннями, ідеалами, надіями.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал