Вступ. Поняття про реанімацію та інтенсивну терапію.Термінальні стани. Серцево-легенева реанімація.

Лекція №1.

Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих... (Євангеліє від Матфея 10: 8)

Так казав Ісус своїм учням, серед котрих були не лише лікарі. Вже кілька десятиріч в усьому світі існують програми навчання серцево-легеневій реанімації (СЛР ) для пожежних, поліцейських і домогосподарок - усіх, хто може опинитися поруч з помираючим. Тому що результат реанімаційних заходів при клінічній смерті залежить від своєчасності - через 3-6 хвилин їх уже пізно починати.

Найперші реанімаційні заходи можна проводити, маючи лише руки й голову. Більш складні заходи, що потребують препаратів і апаратів, можна починати вже пізніше (за наших умов потрібна реанімаційна бригада).

Успіх реанімації залежить не лише від її своєчасності, а й від її правильності. А для цього ті, хто її проводять, мусять розуміти, чому вони роблять так чи інакше.

Починаючи з 50-х років XX століття в усьому світі почали вдосконалюватися і розвиватися заходи штучного підтримання та управління життєво важливими функціями організму у хворих, які знаходяться у критичному стані.

Виникла наука про оживлення організму. У 1961р. В.А.Неговський запропонував назвати цю науку реаніматологієй. У зарубіжній літературі поняттю «реаніматологія» відповідає термін «critical care».

ТРОХИ ТЕОРІЇ.

Хворіють по-різному, а помирають - майже однаково. Тому в перші моменти реанімації не варто гаяти час на точний діагноз. Для швидкого розуміння ситуації досить оцінити головні ТРИ СИСТЕМИ:

1. нервову (притомний чи ні),

2. дихання (є дихання чи нема дихання - апное)

3. кровообігу (є він чи нема).

Якщо кровообігу [Circulation] нема, вводити ліки [Drugs] - марна справа, бо вони з місця введення нікуди не посунуться (якщо вони вводяться до периферичної вени). Щоб ліки подіяли, вони повинні попасти до серця!

Якщо дихання [Breathing] нема, «качати» серце - теж марна праця, бо кров без кисню нікого не врятує.

Якщо дихальні шляхи [Airways] закриті (у непритомного - майже завжди), штучне дихання буде неможливим (повітря не потраплятиме до легень) і масаж серця буде марним (у крові не буде кисню).

Тому, коли нема ані притомності, ані дихання, ані кровообігу (клінічна смерть) починатиреанімаційні заходи слід за алфавітом: А, В, С, D. Якщо нема ліків (на вулиці чи на пляжі), реанімаційні заходи починають в тому ж порядку: А, В, С. Якщо серце працює, але хворий не дихає, алфавітний порядок зберігається: А, В. Якщо хворий просто знепритомнів, і його язик, запавши до глотки, заважає дихати, досить однієї літери: А.

Оцінювати ТРИ СИСТЕМИ треба теж за алфавітом. Оскільки результат залежить від хвилин і навіть секунд, одночасно з головою починають працювати й руки (не чекаючи остаточного діагнозу).

Розглянемо ще деякі визначення та перейдемо до практики.

Реаніматологія – це наука, яка вивчає загальниі закономірності згасання і відновлення життєво важливих функцій організму з метою розробки найбільш ефективних заходів реанімації та інтенсивної терапії.

Реанімація, або процес оживлення, - це комплекс заходів, направлених на підтримання або тимчасове заміщення втрачених життєво важливих функцій організму.

Інтенсивна терапія – це комплекс лікувальних заходів, які направлені на нормалізацію порушених життєво важливих функцій організму при будь-яких патологічних станах, потенційно небезпечних для життя, але не потребуючих проведення реанімаційних заходів.

Інтенсивний нагляд – ретельний нагляд за хворими, який полягає у постійній клінічній оцінці функціонального стану головних життєво важливих функцій організму.

Термінальні стани – це прикордонний, ЗВОРОТНІЙ стан між життям та смертю. Він характеризується крайнім ступенем пригнічення життєво важливих функцій організму і без зовнішнього втручання неминуче призводить до смерті.

Виділяють таки види термінальних станів:

1) передагонія;

2) термінальна пауза;

3) агонія;

4) клінічна смерть.

Передагонія – це етап вмирання, який характеризується:

1) значною гіпотензією (пульс визначається лише на великих судинах – сонна та стегнова артерії);

2) тахікардія → брадикардія;

3) тахіпное → брадипное;

4) прогресуюча втрата свідомості;

5) тривалість від кількох хвилин до кількох годин.

Термінальна пауза – буває не завжди, дуже нагадує клінічну смерть і характеризується:

1) зупинкою дихання;

2) асистолією;

3) триває від 1-2 сек. до 10-15 сек.

Агонія – це передуючий смерті етап вмирання, яке характеризується останнім спалахом життєдіяльності:

1) короткочасна активація серцевої діяльності – з’явлення пульсації на великих судинах, підвищення тиску;

2) проблиски свідомості;

3) швидко переходить у стан клінічної смерті.

Клінічна смерть – це ЗВОРОТНІЙ етап вмирання, який переживає організм на протязі кількох хвилин після зупинки кровообігу та дихання, коли повністю зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, але навіть у найбільш чутливих до гіпоксії тканинах ще не виникли незворотні зміни (насамперед, це стосується головного мозку):

1) свідомість відсутня;

2) серцева діяльність відсутня - асистолія;

3) дихання відсутнє - апное.

Тривалість клінічної смерті визначається часом, який переживає кора головного мозку за відсутності кровообігу та дихання. В середньому тривалість клінічної смерті 3-4 хвилини, хоча оживлення організму можливе і через 5-6 хвилин. Тривалість залежить від:

1) характеру і тривалості періоду, який передує вмиранню (чим раптовіше і швидше настала клінічна смерть, тим довше вона може тривати);

2) причини згасання серцевої діяльності;

3) віку хворого;

4) температурних умов (при низьких tº тривалість клінічної смерті збільшується – харчі у холодильнику теж зберігаються краще, ніж на сонці).

Біологічна смерть – наступає слідом за клінічною смертю і представляє собою незворотній стан, коли оживлення організму неможливе, бо головний мозок повністю загинув.

Ранні ознаки біологічної смерті:

1) висихання і помутніння рогівки ока;

2) симптом «кошачого ока» - див. на малюнку.

Пізні ознаки біологічної смерті:

1) трупні плями;

2) трупне заклякнення (по рос.”окоченение”).

Соціальна (мозкова) смерть – це стан, коли вдається відновити діяльність серцево-судинної системи у хворих, які знаходилися у стані клінічної смерті більше 5-6 хвилин, але в них вже відбулися незворотні зміни у корі головного мозку (тобто кора головного мозку загинула), але підкоркові структури (вони більш стійкі до гіпоксії) ще функціонують. Дихання частіше підтримується за рахунок апаратів ШВЛ, серцева діяльність або самостійна, або підтримується медикаментами. Тому такого хворого ще називають – «серцево-легеневий апарат». Тривалість такого стану від кількох хвилин до кількох років. Відновити таку людину НЕМОЖЛИВО! Можна лише деякий час підтримувати її життєдіяльність.

ПОКАЗАННЯ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАНІМАЦІЇ:

Реанімація показана всім хворим, які знаходяться у стані клінічної смерті.

ВІДМОВА АБО ПРИПИНЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРИ:

1) констатації біологічної смерті (див. ознаки біологічної смерті);

2) визнанні реанімаційних заходів безперспективними:

· настанні біологічної смерті на фоні використання повного комплексу серцево-легеневої реанімації до 30 хвилин від моменту смерті.

· наявності хронічного захворювання у термінальній стадії (ВІЛ-інфекція, туберкульоз, онкозахворювання), від яких людина й помирає.

· наявності травми, несумісної з життям (наприклад, відірвало голову).

3) реанімація може бути припинена, якщо на протязі 30 хвилин не з’явилися ознаки відновлення функції ЦНС. У випадку появи останніх реанімація продовжується до відновлення серцевої діяльності та дихання або до їх повторного зникнення (якщо ознака зникає, то реанімацію припиняємо).

4) при виникненні загрози здоров’ю людини, яка проводить реанімацію (за кордоном медики дуже уважно відносяться до свого здоров`я – один здоровий медичний працівник здатен врятувати багато людей, а хворий не врятує нікого).

5) при встановленні факту, що після зупинки серця пройшло більше 30 хвилин за відсутності:

· гіпотермії;

· дії медикаментів, пригнічуючих ЦНС.

Ознаки ефективності серцево-легеневої реанімації:

1) поява пульсації на сонних та стегнових артеріях;

2) звуження зіниць (якщо не використовували атропін та адреналін – ці препарати розширюють зіниці);

3) зменшення ціанозу;

4) відновлення самостійного дихання (необов`язкова ознака).

ЕТАПИ СЕРЦЕВО—ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАНІМАЦІЇ:

Один з засновників реанімації – Пітер Сафар пропонував поділити процес оживлення організму на 2 етапи:

1) базова серцево-легенева реанімація;

2) спеціалізована реанімація.

Базова реанімація —включає АВС реанімацію, початковий етап оживлення, коли реаніматор залишається один на один з постраждалим і вимушений проводити реанімацію «порожніми руками». Включає АВС —реанімацію:

А – (airway)- забезпечення прохідності дихальних шляхів.

В – (breathing)- проведення ШВЛ.

С – (circulation)- проведення непрямого масажу серця.

Спеціалізована реанімація – проводиться кваліфікованим медперсоналом при наявності спеціалізованих медичних приладів та медикаментів.

Сучасна реаніматологія виділяє 3 етапи реанімації:

І етап: (елементарна підтримка життя)

1) відновлення прохідності дихальних шляхів;

2) ШВЛ;

3) підтримання штучного кровообігу.

ІІ етап: (подальша підтримка життя)

1) медикаментозна терапія;

2) діагностика виду зупинки серця;

3) електродефібриляція.

ІІІ етап: (подовжене або довготривале підтримання життя)

1) оцінка стану хворого;

2) відновлення нормального мислення;

3) інтенсивна терапія постреанімаційної хвороби.