Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






РОЗЛУЧУВАНІСТЬ




 

 

Це поняття використовують у демографії для позначення процесу розпаду подружніх пар у генерації внаслідок розірвання шлюбу (розлучення).

Після другої світової війни кількість розлучень у більшості економічно розвинених країн постійно зростає. їхня частота стає дедалі інтенсивнішою, поступово витісняючи смерть як причину припинення шлюбу. Водночас спостерігаємо зміну ставлення суспільства до шлюбу та розлучення, яке не мало прецедентів у минулому. Відбувається лібералізація законодавства про розлучення. Щоб краще збагнути цей феномен, необхідно звернутися до історії виникнення й розвитку інституції розлучення.

До XX сторіччя юридично оформлені розлучення в країнах Європи та Америки були рідкісним явищем, а розлучуваність не відігравала помітної ролі у демографічних процесах. На момент визнання розлучення спочатку у протестантських, а відтак і в католицьких країнах воно являло собою виняткову подію, можливу виключно у разі скоєння гріха одним з членів подружжя. Розлучення було водночас покаранням до винного члена подружжя та компенсацією для безневинного. Саме таке поняття розлучення-покарання наявне у більшості законодавств країн Західної Європи. Іноді припускалося розірвання шлюбу за взаємною згодою. Воно зафіксоване у Кодексі Наполеона 1804 року, з нього виходило законодавство Румунії від 1864 по 1948 рік, воно досі чинне у Бельгії. Проте процедура розірвання шлюбу за взаємною згодою виявилася настільки складною, що члени подружжя, які розлучувалися, визнавали за краще послатися на позірні гріхи.

У 20-ті роки поточного сторіччя у скандинавських країнах, поряд з розлученням-покаранням, поступово поширюється новий різновид розірвання шлюбу — розлучення-крах. Він не передбачав необхідність доводити провину одного з членів подружжя, достатньо було навести докази того, що шлюб розірвано необоротно. Саме таке розуміння необхідної й достатньої підстави для розірвання шлюбу наявне у нових англійських та голландських законах. Отже, процедура розірвання шлюбу за взаємною згодою істотно спрощувалася, хоча додатково вводилася умова про певну тривалість роздільного проживання.

На початку XX сторіччя, спочатку в Швейцарії, а відтак і в інших країнах, виникає проміжний між розлученням-покаранням та розлученням-крахом новий тип розірвання шлюбу — розлучення-зцілення. Воно звільняє "безневинного" члена подружжя від нещасливого шлюбного життя, яке не обов'язково повинне бути наслідком провини іншого члена подружжя. Засадовим стосовно нього може бути тривала хвороба, розладнання психіки, еміграція або інші поважні причини.

Ще один різновид розірвання шлюбу, ухвалений 1973 року новим шведським законодавством, — розлучення-підтвердження, виявився найбільш ліберальним з усіх, що існували раніше. За взаємної згоди розлучення відбувається автоматично. Якщо з позовом про розлучення звертається один з членів подружжя, йому дають певний термін для обміркування (6 місяців), і якщо по закінченні цього терміну він поновлює свій позов, то отримує розлучення. В обох випадках суд не з'ясовує причини розірвання шлюбу, він зобов'язаний тільки врегулювати питання про дітей та розділ майна. Закони про розлучення в останні два — три десятиріччя неодноразово переглядали у багатьох країнах, найчастіше у бік їх лібералізації.



Радянське законодавство одразу ж після революції, виходячи з принципу свободи розлучення, також дотримувалося процедури розлучення-підтвердження, відтак поступово повернулося до розлучення-краху, зберігаючи, проте, впродовж усього часу принцип згоди членів подружжя як обов'язкову передумову розлучення. Інші ж європейські країни використовують переважно або розлучення-покарання, або розлучення-крах. У деяких країнах Західної Європи поряд з остаточним розірванням шлюбу існує й така форма неповного його припинення, як видача судом дозволу на роздільне замешкання членів подружжя. Останнє, проте, не надає їм права укладати новий шлюб. Таким чином, точність визначення рівня розлучуваності залежить від того, чи включені до кількості розлучень тільки власне розлучення, а чи ж також випадки дозволу на роздільне замешкання членів подружжя.

Демографічний аналіз процесу розлучуваності значною мірою ускладнений як через брак вихідної інформації й невідповідність традиційних програм статистичного обліку новим завданням, так і через методичні труднощі його вимірювання. У демографії має значення фактичне припинення шлюбу, яке звичайно передує юридичному оформленню розлучення. Проте дослідники, як правило, мають відомості лише про юридичне розірвання шлюбу, що перешкоджає отриманню адекватної оцінки кількості реально розірваних шлюбів. Складності шлюборозлучного процесу змушують тих, хто розриває шлюб, відкладати звертання до суду. Розрив між моментом припинення подружніх стосунків та оформленням розлучення збільшується. А тривалість шлюбу та вік членів подружжя, які розривають шлюб, визначувані на момент юридичного оформлення розлучення, перевищують їхню справжню величину на момент фактичного припинення подружніх стосунків.



Законодавство про розлучення впливає не тільки на кількість розлучень, але й на кількість шлюбів. Надмірні труднощі з отриманням розлучення у поєднанні з розчаруванням у самій інституції шлюбу й невірою у по життєвий його характер штовхають багатьох людей до незареєстрованого, вільного союзу, який можна розірвати у будь-який момент і без будь-яких формальностей. За умов же ліберального законодавства про розлучення зростає ймовірність укладання повторних шлюбів. Хоча, як свідчить статистика, у нашій країні, як і у низці країн Західної та Північної Європи, спостерігається далеко не повна компенсація розлучень повторними шлюбами. Частота останніх справляє значний вплив на інтенсивність шлюбного руху населення, його шлюбний та сімейний склад.

Розлучуваність — складний соціальний феномен. Загальна концепція, що пояснює його закономірності, сьогодні відсутня, а соціально-демографічні чинники, які детермінують його розвиток, вивчені недостатньо добре. Як і раніше актуальною є необхідність вивчення стабільності шлюбу за роздільного замешкання членів подружжя, впливу розірвання шлюбу на долю дітей, тенденцій народжуваності у повторних шлюбах тощо. Феномен розлучуваності тісно пов'язаний з еволюцією найважливішої соціальної інституції — сім'ї, трансформацією її функцій, структури й рольової поведінки її членів, зміною традиційних норм і цінностей і, що істотно для демографії, зниженням потреби у дітях, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. Для демографії головний інтерес становить роль сім'ї та сімейної структури населення у його відтворенні.

Разом із сім'єю шлюб становить ті соціальні інституції, через які виявляє себе соціально-економічна детермінованість демографічних процесів і особливо народжуваності. Демографія досліджує вплив на народжуваність факту перебування в шлюбі, його тривалість і міцність, частоту укладання шлюбу особами різної статі та віку, а також зміни, що відбуваються в усіх цих процесах з плином часу під впливом змінюваних умов життя.

Укладання шлюбу — це один з головних параметрів шлюбності, а його припинення — головна характеристика розлучуваності та овдовіння. У демографії кожний такий факт розглядають як демографічну подію та як зміну шлюбного стану, а послідовність таких фактів у генерації — як демографічний процес.

Від часів виникнення інституції шлюбу за всієї різноманітності її форм усім традиційним суспільствам була властива шлюбність, що характеризувалася багатьма спільними рисами: раннім укладанням шлюбу переважною кількістю жінок і вкрай малою кількістю жінок, котрі ніколи не перебували в шлюбі. Й сьогодні багато які народи, попри етнічні, культурні або конфесійні відмінності, зберегли такий тип шлюбності.

Вік укладання першого шлюбу, міра остаточної безшлюбності, частота розлучень і повторних шлюбів регламентувались як у традиційних, так і в сучасних суспільствах здебільшого культурними нормами й у цьому розумінні завжди перебували під соціальним контролем. Усі ці параметри є найважливішими характеристиками шлюбної поведінки.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал