Н. Спасская. Они выбросили его, как муляж. Умирать // Время. – 2012. – 9 июня.

Цей текст присвячений такому соціальному пороку, який отримав назву «мажори» ‑ діти можновладців, які безкарно порушують закони, зокрема, правили дорожного руху, чим провокують численні ДТП. Історія, про яку розповідає Н. Спаська, така: У Харкові 13 листопада 2011 р. на нерегульованому пішохідному переході (по вул. Гвардійців-Широнінців) іномаркою (Subaru Legacy), що їхала на великій скорості (не менше 100 км в час), був збитий 22-річний студент Сільскогосподарської академії, єдиний син у батьків. Водій (30-річний Владислав Шустов) і пасажири іномарки (два парубка і дівчина) засунули непритомне, скривавлене тіло в салон машини, а через 2 км викинули його, як мішок, з машини, вдаривши головою об асфальт (за адресою, вул. Метро будівників, 3) – між гаражами і поліклінікою, але не біля поліклініки, а напроти гаражів, де не було під’їздної дороги. Після цього винуватець трагедії зайшов у поліклініку і сказав: «У вас тут лежит человек. Ему плохо». Сашу привезли в «неотложку» у дуже важкому стані, лікарі боролися за його життя 4 доби. На момент написання тексту Саша вдома, але йому заново треба вчитися ходити, читати, писати, він дуже мало пам’ятає з минулого життя. На лікування вже пішло 100 тисяч гривен. З них родина винуватця дала всього 20000, решту – батьки Саші (батько – офіцер авіації в минулому), студенти та викладачі Сільськогосподарської академії (там стояв ящик для грошей «Для Саші»). Для реабілітації Саша потребує санаторного лікування в Євпаторії, Йошкар-Олі, коштовних ліків і процедур. Батьки не втрачають надії (їх в цьому підтримують лікарі) спасти єдиного сина, який ще декілька місяців тому міг підняти маму на руки і кружити по кімнаті, але для цього їм потрібно ще багато грошей, а вони уже усе, що в них було, продали. Батьки Коновалови не хочуть тюрми для винуватця ДТП, вони хочуть від нього гроші на лікування сина.

А що це за родина? Мати винуватця Вікторія Шустова – заступник голови податкової адміністрації Харківської області. Вона зробила усе, щоб врятувати свою рідну кровиночку (а, з іншої точки зору, морального урода) від заслуженого покарання. Мабуть, на це (тобто на хабарі служителям Феміди) і пішли гроші, яких так потребує Саша.

Ось що змогла зробити для свого виродка працівниця податкової адміністрації. По-перше, наступного після трагедії дня в міліцію з повинною прийшов не справжній винуватець ‑ 30-річний Владислав Шустов, а його батько – 50-річний Володимир Мелентьєв, колишній чоловік Шустової, чорнобилець, інвалід 2-ої групи. Незважаючи на те, що Мелентьєв не має навичок водіння автомобілю, не зміг правильно вказати місто злочину, не зміг сказати, як лежало тіло постраждалого, саме його і визнали винуватцем. По-друге, медична експертиза визнала тілесні пошкодження, через які Саша став інвалідом І групи, «середньої тяжкості». Дійсно, у Саші майже не постраждали ніякі органи, окрім головного мозку. По-третє, слідчий Андрій Держко не взяв з машини відбитки пальців водія, оскільки була явка з повиною, не взяв запис з камери спостережень на обзорі ДТП, які зберігалися 14 діб. По-черверте, звинувачення провели лише по ст. 286, ч. 2: «Порушення правил безпеки дорожного руху < >, якщо ця дія спричинила тяжке тілесне ушкодження» без приєднання ст. 135 УК: «Завідоме залишення без допомоги особи, що знаходиться у небезпечному для життя стані і позбавленого можливості прийняти міри для самозбереження». Хоча ознаки складу злочину по ст. 135 очевидні, цю статтю не застосовують, бо нібито винуватець привіз постраждалого до лікарні (тепер це так називається!). По-п’яте, до відповідальності зовсім не були притягнуті ті троє, хто допомагав водію викидати з машини пораненого.

В результаті зусиль матері, яка не зуміла виховати нормальну людину, а лише жорстокого, зухвалого егоїста-боягуза, цей моральний урод буде спокійно собі гуляти на свободі, а його батько (чорнобилець, інвалід), скоріш за все, отримає умовну судимість. Ось що можуть зробити гроші і посада у нашому наскрізь корумпованому суспільстві.

Але суспільство вже не хоче цього терпіти. Як стверджує Н. Спасська, «Общество объявило мажорам войну. Люди привлекают СМИ, проводят митинги. Слишком много накопилось горя у тех, чьи близкие пострадали на дорогах» [ ]. Таким актом боротьби з «мажорним бєспрєдєлом» і стала стаття Ніни Спаської. Журналістка (і головний редактор газети) не побоялась назвати прізвища і посади усіх, хто так чи інакше був причетний до залишення безкарним злочину, назвала також і імена двох чоловіків, які, будучи свідками розказали правду про цю нелюдську історію.

Журналіст нагадує усім можновладцям про те, що «Фемида обязана быть беспристрастной, а обвинение должно быть предъявлено по той статье, которая предусмотрена законом. А не «крышей» и могущественными связями» [ ], а читачу вселяє надію на те, що світом, все ж таки, править добро: «На каждого труса и морального урода всегда находятся честные и порядочные люди. И счастье, что их больше, чем тех, кто совершает зло. Но мера причиненного зла и необратимых Горьких последствий порой так велика, что многим кажется – мир задыхается во лжи и низ ости. Это не так. Миром правит добро» [ ].

Ця стаття, на жаль, нічого не змінила у справі з Сашею Коноваловим. Але у листопаді з’являється іще одна стаття про цю історію – Наталії Дрозд «Чего они хотят? Ничего, только справедливости», в якій журналіст засуджує адвоката Шустових О. Стовбу, який використав «найкращий» спосіб захисту – звинувачення сім’ї постраждалих у корисливості.

Можливо, що і стаття Н. Дрозд фактично не змінила ходу цієї історії. Але такі матеріали ніяк не можна назвати некорисними, тому що вони сприяють критичному становленню суспільства і до сучасної влади (що обов’язково відіб’ється на наступних виборах), і до корупції як такої. Думка про те, що кожна мати у будь якій ситуації має право на доступний для неї захист своєї дитини, істотно корегується протиставленням двох матерів і двох родин в цілому. Шустови викликають огиду і презирство, незважаючи на їх могутні «зв’язки». Сам концепт «зв’язки» поданий в обох текстах у чітко вираженому негативному коннотаті, бо майбутнє нашого суспільства – не «зв’язки», а вибудовування правової держави. А діти сильних світу сього можуть виховуватись зовсім не в «мажорному» форматі.

Образ позитивного можновладця показаний у наступному матеріалі –