Георг Гегель про державу і право

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) народився в місті Штутгарті, в сім'ї чиновника. Батько мріяв, що син стане пастором, тому відправив на навчання в Тюбінгенський теологічний інститут. Гегель по закінченню навчання отримав ступінь магістра.

Сильне враження на Гегеля справила Французька революція, по­чаток якої він разом зі своїм однокурсником Шеллінгом вітали тим, що посадили " дерево свободи". На хвилі юнацького максималізму Гегель очікував, що такі революції відбудуться по всій Європі, вони знищать всі держави як засіб придушення свободи, одночасно відбудуться великі зміни в церковній діяльності. Держава, яка підкоряється церкві, це не держава, тому що панівне становище займають попи і їхній режим.

У зрілому віці Гегель змінює свої погляди на державу. Тільки дер­жава може створити умови для становлення юстиції, правопорядку, законів, об'єднання народів, які проживають у ній.

Спадок батька і власні заощадження дали можливість Гегелю на початку 1801 р. переїжджати з міста в місто. За цей час він захистив дві дисертації, присвячені природному праву і створенню своєї юстиції. В кожному місті, де він перебував, у місцевих університетах читав лекції для студентів. Отримав офіційне запрошення в відомий Гей­дельберзький університет. Там Гегель завершує остаточну розробку своєї юриспруденції, основна цінність якої - метод діалектики. Його визнають як великого німецького теоретика, запрошують на кафедру філософії університету в Берлін, де він досягнув піку розвитку своїх філософських, політичних та правових теорій. Планів у Георга Гегеля було багато, але епідемія холери стає причиною його смерті.

Гегель написав багато праць. Однак головна його робота з питань держави і права - " Філософія права" (1826), яку ще називають цілісним, систематичним вченням Гегеля про державу і право, а також вченням про політику й історію.

На філософії права побудована вся гегелівська система філософії. Він виділив три основні ступені духу, що діалектично розвивається: 1. Суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія). 2. Об'єктивний дух (право, мораль, моральність). 3. Абсолютний дух (ми­стецтво, релігія, філософія). При такому розгляді треба мати на увазі, що політико-правове вчення Гегеля (право, держава, суспільство) належить до ступеня об'єктивного духу. Політико-правова теорія Гегеля розроб­лена як філософія права, філософське вчення про об'єктивний дух.

Основне завдання філософії права - наукове пізнання держави і права. Гегель утверджує ідею гармонії розуміння і реалізацій права (Що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне). Юриспруденція вивчає юридичні закони (позитивне право). Філософська наука про державу і право осягає думки, що лежать в основі права. Ідея права є свобода і за Гегелем вона формує ідеал правової держави. Сфера об'єктивного духу постає як ідеальна політико-правова дійсність.

Поняття " право" у гегелівському вченні права вживається в таких основних значеннях: 1. Право як свобода (ідея права). 2. Право як виз­начений ступінь і форма свободи (особливе право). 3. Право як закон (позитивне право). Головними формоутвореннями вільної свободи і відповідно трьома основними ступенями розвитку поняття права є: абстрактне право, мораль і моральність.

Вчення про абстрактне право включає проблематику власності, договору, неправди. Вчення про мораль - намір і провину, намір і бла­го, добро і совість. Вчення про моральність - родину, громадянське суспільство і державу.

Право приватної власності дає можливість реалізувати особистості свою свободу. Гегель доводить, що формально люди рівні як вільні особистості. Це формально правова рівність. Рівні люди в однаковому праві на приватну власність, але не в розмірі володіння власністю.

Гегель у своїх політико-правових вченнях критикує проект ідеальної держави, що розробив ще Платон. Він також критикує ідею фактичної рівності. Свободу Гегель розуміє як ліквідацію рабства і кріпацтва. У людей повинні бути особиста свобода, право, мораль і релігія.

Гегель не визнає договірну теорію походження держави. Предметом договору може бути лише деяка одинична зовнішня річ. Договір вихо­дить зі сваволі окремих осіб. Договір - це коли в ньому один одному протистоять самостійні особи - власники приватної власності.

Злочин Гегель розглядав як свідоме порушення права як такого. По­карання тому є не тільки засобом виховання і відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця, закладеним уже в його діянні -вчинку вільної особистості. Зняття злочину через покарання приводить до конкретизації поняття права і до моралі.

Гегель займався проблемою громадянського суспільства і політичної держави, а також їх відмінностями. Громадянське суспільство - це сфера реалізації особливих, приватних цілей та інтересів окремої особистості. Це необхідний етап для розвитку і поняття права. У громадянському суспільстві немає ще повної свободи. У ньому багато зіткнень приватних інтересів і його роздирають суперечності. Основними елементами такого суспільства є: 1. Система потреб. 2. Система правосуддя. 3. Поліція і корпорація. У структурі цього суспільства Гегель виділив три стани. 1. Субстанціональний (хлібороби - дворяни і селяни). 2. Промисловий (фабриканти, торговці, ремісники). 3. Загальний (чиновники).

У своєму політико-правовому вченні, Гегель доводив, що зміст пра­ва може бути перекручений у процесі законотворчості. Не все, подане у формі закону, є право. Оскільки лише закономірне в позитивному праві законне і правомірне. За природою ж позитивне право як ступінь самого поняття права - розумне. Закон - конкретна форма вираження права. У законах відображається національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя. Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства, суду присяжних у громадянському суспільстві.

Абстрактне право - перша сходинка у русі поняття права від аб­страктного до конкретного. Це абстрактне право вільної особистості. Абстрактне право має той зміст, що в основі права лежить свобода окремої людини (особи, особистості). Особистість, згідно з Гегелем, трактується взагалі як правоздатність.

Розвиток громадянського суспільства припускає наявність держави як його основи. Держава за Гегелем - це ідея розуму, свободи і права. Однак Гегель визнає у своєму вченні, що можливе існування поганої і несправедливої держави, а все-таки схиляється до того, що держа­ва повинна бути правовою, мати правовий характер, бути державою-організатором і т. ін. Державу він трактує по-різному. Держава - це ідея свободи, вищого права, єдиний організм, правове утворення. Ге­гель, зрештою, робить висновок, що тільки панування права в державі розв'яже усі проблеми. Крім того, він розробив політико-правову ідею держави, що проявляється потрійно: 1. Як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави (мова йде про державний лад, внутрішнє державне право). 2. У відносинах між державами, як зовнішнє державне право. 3. У всесвітній історії як дійсність конкретної свободи.

Гегель розробив політико-правове вчення про поділ влади в державі: 1. Законодавча. 2. Урядова. 3. Влада государя. Поділ влади в державі - це гарантія публічної свободи. Демократичну ідею народного суверенітету він критикує. Обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Доводить, що упорядкована конституційна монархія - це об'єктивна сторона державної справи, що визначається законами. Монар­ху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне: " Я хочу".

Законодавча влада - це влада визначати і встановлювати загальне, вказував Гегель. Законодавчі збори повинні складатися з двох палат. Верхня палата формується за принципом спадковості і складається із власників. Палата депутатів (нижня) утворюється з частини громадянсь­кого суспільства. Депутати поділяються за корпораціями, товариствами, а не шляхом індивідуального голосування. У Законодавчих зборах діє принцип публічності суперечок, свободи друку, публічності нарад.

Задача урядової влади, куди Гегель відносив і судову владу, - це виконання рішень монарха, підтримка чинних законів і установ.

Міждержавні відносини - сфера чи область зовнішнього державного права. Міжнародне право, за Гегелем, - це не справжнє право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство). Держави перебувають у відносинах одна з одною в природному стані, і вони повинні визнавати одна одну як суверенні і незалежні, не втручатися у внутрішні справи будь-кого, взаємно поважати самостійність. Але якщо між державами виникла суперечка, то її вирішувати треба тільки війною, бо війна ведеться не проти мирного сімейного і приватного життя, не проти приватних осіб, а за суверенність.

При зіткненні різних суверенитетів вирішити цю проблему, за Геге­лем, може загальний світовий дух, що має найвище право стосовно окре­мих держав і право судити їх. Всесвітня історія виступає як всесвітній суд, як прогрес у свідомості свободи, історії суверенних держав. Це історія прогресу в державних формуваннях. Всесвітню історію Гегель поділяє на чотири всесвітньо-історичні світи. 1. Східний. 2. Грецький. 3. Римський. 4. Німецький.

Цим чотирьом всесвітньо-історичним світам відповідають такі фор­ми держав: 1. Східна теократія. 2. Антична демократія й аристократія. 3. Сучасна конституційна монархія. Новий час, що почався Реформацією, Гегель вважав епохою німецької нації. У своїх політико-правових вчен­нях він звеличує і підіймає роль держави над суспільством і особис­тістю. Вихваляє державу як ідею права, підіймає державу над правом. Але незважаючи на таке тлумачення держави і права, вчення Георга Гегеля визначально вплинуло на наступних представників політико-правової думки.