Висновок. Оскільки „Я” – це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистості формується власний „Я-образ”

Оскільки „Я” – це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистості формується власний „Я-образ”. А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Бернс вважають пріоритетом самої особистості вибір дій і вчинків, самовизначення і формування себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні і розвиткові внутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях, сприйняттях і проблемах. Ставлення до світу і оточуючих, здатність приймати самостійні рішення, чинити вільні і відповідальні дії визначаються характером уявлень індивіда про себе. У зв’язку з цим формування адекватного „Я-образу” вважається одним з найважливіших завдань у процесі розвитку гармонійної особистості.

Е. Еріксону належить ідея про адаптивні функції „Я”. Він розглядає „Я” як утворення, що підтримує сталість і тривалість існування, як „силу”, що дозволяє подолати розчарування і амбівалентність буття. Р. Баумейстер розглядає его-захисну функцію, коли самоповага підтримується за допомогою вчинку, в якому суб’єкт робить вибір на користь поведінки, що спростовує погану репутацію. Водночас експерименти, що виходять з теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, показують, що людина змінює свої настановлення щодо себе так, аби вони узгоджувалися з її поведінкою.

Концептуальна модель В. Століна щодо его-захисних функцій підтверджує гіпотезу про те, що можливості захисту самоставлення закладені в його будові завдяки багатомірності, яке, за В. Століним, включає самоінтерес, самоповагу і самосимпатію, та адитивності глобального самоставлення.

Онтогенетичний аналіз становлення та розвитку „Я-образу” показує, що, починаючи з підліткового віку, ця психоструктура несе функціональне навантаження в самовихованні особистості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання, формуванню моральних критеріїв ставлення особистості до цілей і завдань самовиховання. „Я-образ” опосередковує перехід особистості до самовиховання, виступає детермінантою особистісного і професійного самовизначення, виражає високий рівень саморегуляції особистості.

Говорячи про „Я-образ” як узагальнений механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуття ідентичності, самототожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень про себе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні рамки між „Я” і „не-Я”, що є важливим моментом, з яким пов’язані такі детермінанти саморегуляції поведінки, як особиста відповідальність, обов’язок, почуття соціальної причетності, зіставлення власних бажань з інтересами оточення. Крім того, почуття ідентичності образу „Я” імпліцитно містить у собі можливість усвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражає діалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість і сталість. Р. Бернс, стверджуючи, що „Я-концепція” відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, що вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначає інтенсифікацію досвіду та виступає джерелом очікувань.

На думку В. Богословського, основні механізми „Я” (контроль, узгодження, санкціонування, підсилення) служать: 1) виклику або затримці процесів (дій, вчинків); 2) переключенню психічної діяльності; 3) прискоренню чи уповільненню цієї діяльності; 4) посиленню чи послабленню активності; 5) узгодженню спонук; 6) контролю за перебігом діяльності шляхом зіставлення накресленої програми з діями, що відбуваються.

Із усього зазначеного можна зробити висновок, що основна функція „Я-образу” полягає в тому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогти виробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальному середовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначення особистості.

Людина здатна пізнати себе, передусім, крізь призму своїх потреб та інтересів. Отже, домінуючою стратегією подолання соціальної дезадаптованості має бути формування і розвиток самоорганізації особистості. Вивчення потреб, життєвих інтересів і ціннісних орієнтацій – найважливіша умова всебічного пізнання особистості, ставлення її до самої себе й до умов своєї життєдіяльності.

Цікавими щодо цього є думки В. Шадрикова, який, розглядаючи проблеми мотивації поведінки, наголошує, що людина лише тоді дотримуватиметься відповідних норм і вимог, коли в цьому буде внутрішня потреба. А оскільки це внутрішня потреба, то й формувати її необхідно, орієнтуючись на бажання та інтереси дитини. Відповідно, педагогіка, зазначає вчений, не може виходити з „обов’язку” як основи виховання, адже сам „обов’язок” є наслідком виховання, заснованого на бажанні.

Список використаної літератури

1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ Под.ред. Я.И.Гилинского. - М.: ИС РАН, 1992.

2. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — Спб.: Питер, 1998.

3. Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. - СПб: СПбФ РАН, 1993.

4. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России. - М.: ИС РАН, 1996, С. 485-514.

5. Гилинский Я.И. Девиантное поведение молодежи //Социология молодежи. - СПб: СПбГУ, 1996, С. 279- 331.

6. Гольберт В. Обыденное и научное мифотворчество по поводу насилия // Насилие в современном мире. Тезисы докладов. - СПб: СПбФ ИС РосАН, 1997, С. 15-20.

7. Дроздов О. Ю. Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки молоді: Дис. … канд. психол. наук (19.00.05). – Чернігів, 2003. – 225 с.

8. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навчальний посібник. – Чернігів: ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2000. – 156 с.

9. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества // Политические исследования. – 1997. - №4. - С. 6-32.

10. Грись А. „Я-образ” як психологічний чинник соціальної дезадаптації

особистості // Соціальна психологія. - 2005. - № 6 (14). - C.59-67

10. Крэйхи Б. Социальная психология агрессии/ Пер. с англ. – СПБ.: Питер, 2003. – 336с.

11. Лоренц Л. Агрессия (Так называемое “зло”). — М.: Прогресс, Универс, 1994.

12. Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. - 1996. - Т. 17. - №5. - С. 3 - 18.

13. Румянцева Т. Г. Понятие агрессивности в современной зарубежной психологии // Вопросы психологии. - 1991. - №1. - С. 81 - 87.

14.Алексєєва М.Л. Дригус М.Т. Дослідження мотиваційної сфери особистості

підлітка. В кн..: Вивчення особистості підлітка. - К.: Знання, 1994. - 216с.
15. Баранова Н. Психокорекція агресивності та конфліктності у підлітків

//Психолог. - 2005. - № 36. - С.17-24.
16.Берн Ш. Гендерная психология. - СПб: Питер, 2001. – 260 с.
17. Дреева Ж.Ю. Роль компьютерных игр в формировании агрессивной

личности //Психология ХХI века: Тезисы Международной межвузовской

студенческой научно-практической конференции. - СПб, 2000. - С.16-17.
18.Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. - СПб.: Питер, 2004. –
701 с.

18.Ковалев П.А. Возрастно-половые особенности отражения в сознании структуры собственной агрессивности и агрессивного поведения: Автореферат дис…канд. наук. - СПб, 1996.
19.Копейко Я.Ю. Гендерные аспекты агрессивности //Психология ХХI века: Тезисы научно-практической конференции. - СПб.: СпбГУ, 2000. - С. 30-31.
20.Семенюк Л.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия его коррекции. - М.: Педагогика, 1996. – 86 с.