Оновлення системи законів в контексті Євроінтеграції

Адаптація та гармонізація законодавств є основними інтегративними інструментами в Європі. Термін «гармонізація» застосовується переважно для позначення процесу приведення внутрішнього законодавства держав-членів у відповідність до законодавства ЄС, а термін «адаптація» використовується стосовно держав-кандидатів на членство, потенційних держав-кандидатів та третіх країн і відображає процес приведення національного законодавства держав, що не є членами ЄС, у відповідність до законодавства ЄС. Це обумовлено у тому числі виконанням зобов’язань, які випливають із відповідних міжнародних угод цих держав із ЄС[16].

Виділяють декілька умовних етапів у процесі здійснення адаптації українського законодавства до законодавства ЄС.

Перший етап (1991 – 1994 роки) характеризується виробленням загальних підходів до адаптації через визначення загальних стратегій розвитку національного законодавства із врахуванням інтеграційних процесів, які відбувалися в Європі. Цей етап характеризується формуванням механізму взаємодії державних органів в Україні у питаннях адаптації законодавства. Основну роль у цьому періоді відіграли Президент України та Кабінет Міністрів України.

Другий етап (формування) (1994 – 2004 роки) відзначився спробами пришвидшити адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, що не вдалося як через суб’єктивні (неузгодженість дій державних органів України, навіть за наявності координуючої ролі Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України), так і об’єктивні (постійною динамікою acquis) причини. Цей етап можна вважати базовим у контексті формування внутрішніх правових засад адаптації, що, у свою чергу, зумовило ключову роль Верховної Ради України у процесі адаптації (із цим і пов’язано створення Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції).

Третій етап (подальший розвиток) (2004 – 2012 роки) є доволі неоднозначним з точки зору ефективності політики адаптації у контексті європейської інтеграції, що зумовлено, перш за все, нестабільністю державного апарату України (створення та ліквідація спеціалізованих органів, до основної компетенції яких входив моніторинг адаптації законодавства).

Четвертий етап (асоціація) (2012 рік – по сьогодні) є одним із найскладніших етапів з точки зору адаптації, що пов’язано із відсутністю спеціально уповноваженого органу з питань адаптації у системі органів державної влади. Можливе підписання Угоди про асоціацію свідчить про перехід України на новий рівень взаємодії з ЄС.

Адаптація законодавства України – це чітке міжнародно-правове зобов’язання, яке взяла на себе Україна відповідно до міжнародного договору, а саме – Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і її державами-членами, що заклала основи вироблення правових та інституційних механізмів адаптації законодавства України до законодавства ЄС[17].