Ознаки інженерних споруджень і вогневих засобів

Позиції, опорні пункти й райони оборони, як правило, обладнаються траншеями, одиночними, парними, груповими, окопами й іншими інженерними спорудженнями.

Траншеї й окопи відриваються звичайно на скатах висот, що забезпечують найкращий огляд і обстріл поперед лежачої місцевості. На місцевості, що поросла лісом, густим чагарником, і в населених пунктах траншеї (окопи), як правило, виносяться вперед або відтягаються назад, у глибину лісу (чагарнику, населеного пункту).

Траншеї (окопи) легше виявляються під час їхнього устаткування або вдосконалення. На відкритій місцевості устаткування окопів і інших інженерних робіт проводиться в темний час доби й при поганій видимості. До світанку противник буде прагнути замаскувати бруствери й викинутий з окопів і ходів сполучення ґрунт. Однак у ряді випадків із настанням світанку можна спостерігати продовження робіт з маскування. Готові траншеї (окопи) демаскують себе виритим ґрунтом, що спостерігається у вигляді тонких, більше світлих по тону, частіше з жовтим відтінком смуг, що відрізняються по кольорах від навколишньої місцевості; кольорами маскування, якщо вона виконана недостатньо ретельно й відрізняється від навколишнього тла. Іноді виявити окопи допомагає встановлене на місцевості дротове загородження. Звичайно траншеї (окопи) треба шукати в 20-30 м за дротовим загородженням, там, де можуть зручно розташуватися вогневі засоби для обстрілу поперед лежачої місцевості.

Ходи сполучення відрізняються від траншеї по розташуванню до лінії фронту (ідуть від фронту в тил) і устаткуванню (дрібніше, вужче).

Довгострокові вогневі споруди доцільношукати на заздалегідь підготовлених оборонних рубежах (на узліссях лісу, скатах висот, у напівпідвалах будинків і на перехрестях вулиць). Бійниці довгострокових вогневих споруд спостерігаються у вигляді темних западин у товщі бруствера. Узимку бійниці можна виявити по слідам розчищеного снігу. До відкриття вогню бійниці можуть бути прикриті маскувальною сіткою або підручними матеріалами під кольори навколишньої місцевості.

Вогневі позиції кулеметів доцільно шукати в місцях, звідки зручно прикривати підступи до своїх позицій шляхом ведення фронтального й флангового вогню. Звичайно позиції кулеметів розташовуються в групових окопах.

Кулемет в окопі визначається по наступних ознаках: насип кулеметного окопу вище, ніж на інших ділянках окопу; місцевість поперед позиції, як правило, розчищена для обстрілу; дротове загородження перед кулеметом звичайно нижче, ніж на інших ділянках, і прокладено так, щоб забезпечити ведення вогню уздовж загородження.

Кулемет на відкритій площадці демаскується розташуванням кулеметників (розрахунку).

Стріляючий кулемет можна виявити по звуку пострілів і по ледь помітному пульсуючому струмку білого диму на темному тлі, а в похмуру погоду, присмерком і вночі – по мигтючих спалахах пострілів. Узимку сніг поперед кулемета підтає й чорніє від порохового диму.

Артилерія звичайно розташовується на закритих вогневих позиціях на видаленні 2-6 км і більше від переднього краю. Як укриття вибираються узлісся лісу, чагарник, височини, населені пункти й інші місцеві предмети, здатні вкрити і приховати гармати. У ході бою самохідні гармати можуть займати відкриті позиції для виконання вогневих завдань.

Стріляючі батареї на закритих вогневих позиціях можуть бути виявлені: уночі й присмерком, а також ранком і ввечері — по спалахах червоних кольорів івідблискам пострілів на тлі найближчих місцевих предметів, хмар і узлісь лісу; удень — по диму, що піднімається в момент пострілу через укриття у вигляді швидкорозсіювачихся напівпрозорих клубів ікілець. Дим від пострілів у суху погоду тримається 1-2 секунди. При вологому повітрі або після дощу він помітний краще, тримається довше й приймає правильну овальну форму. Кількість стріляючих гармат визначається по числу спалахів або хмарин диму, а калібр і тип гармат — по величині спалаху (хмари диму) і по звуку пострілу, а також по розмірах осколків снарядів.

Міномети займають вогневі позиції в межах ротних опорних пунктів на віддаленні від переднього краю до 1 км. Батальйонні міномети (106, 7-мм і 120-мм) займають вогневі позиції в межах батальйонних районів оборони на віддаленні 1, 5-2, 5 км від переднього краю. Вогневі позиції мінометів розташовуються в ярах, лощинах, за висотами, гаями, населеними пунктами, у чагарнику й в інших місцях, що забезпечують укриття від наземного спостереження.

При розвідці мінометів необхідно мати на увазі, що дальність дійсної стрільби більшості систем ствольних мінометів звичайно не перевищує 3-6 км, отже, помітивши місце розриву, доцільно шукати вогневу позицію міномета в межах 6 км від нього. Позиція міномета може бути виявлена вдень по звуку пострілів і по струмку диму, уночі – по спалахах.

Демаскуючими ознаками стрільби з мінометів є: удень при відсутності вітру – характерний струмінь диму, спрямований убік пострілу на висоту до 20 м (іноді утвориться димове кільце); уночі – невелика заграва або відблиск над гребенем укриття, звичайно на тлі місцевих предметів, розташованих за вогневою позицією (опушка лісу, чагарник, будівлі). Звук пострілу з міномета глухий і легко відрізняється від інших звуків. Уночі звук чутний трохи чіткіше, чим удень. Звук пострілу завжди випереджає звук розриву мін.

Реактивні системи залпового вогню демаскують себе стрільбою, при цьому спостерігаються: удень – велика хмара диму й пилу, що з'являється над вогневою позицією; уночі – заграва й світові траси від згоряння реактивного заряду. Звук при стрільбі реактивних установок найчастіше нагадує свист пари, що проривається, при відкриванні запобіжного клапана парового казана.

Протитанкові гранатомети можуть бути виявлені по полум'ю й хмарі диму й пилу, що утвориться при пострілі. Вони, як правило, будуть розташовуватися на танконебезпечних напрямках (особливо уздовж доріг) на невеликому видаленні від переднього краю, а іноді й на передньому краї.

Протитанкові керовані ракети пускаються з пускових установок, змонтованих на БТР, і управляються в польоті по проводам або по радіо. Можливий пуск ракет з контейнерів, установлених безпосередньо на ґрунт. Пускові установки протитанкових керованих ракет розташовуються на танконебезпечних напрямках у підніжжя висот, пагорбів, а також на їхніх скатах, на узліссях гаїв, у перелісках, у чагарниках, у садах, на окраїнах населених пунктів, у доріг і в окремих будівлях.

Демаскуючими ознаками позицій ПТРК є: струмінь розпечених газів і траса ракети при пострілі; дим і пил у місцях пусків; періодичний рух людей в одному місці. Пускові установки ПТУР можуть бути виявлені в момент висування на позиції з укриттів або під час скидання маскування.

Танки й самохідна артилерія при русі демаскують себе шумом моторів і брязкотом гусениць,, а в суху погоду, крім того, пилом.

Танки (гармати) в окопах можна виявити по виступаючим з окопу баштам, антені радіостанції, характерним обрисам ствола й верхньої частини башти, видимих крізь маскування рослинністю що зів'янула або вигоріла попереду вогневої позиції (окопу).

Уночі наявність танків і самохідних артилерійських гармат, а також напрямок їхнього руху можна визначити по характерному для них шуму моторів, і напрямку його поширення (переміщення).