Розвиток астрономічних знань в Україні

В оді, присвяченій астрономії і вміщеній у київському «Євхаристиріоні» 1632 p., її автор Михайло Полубенський писав, що той, хто добре пізнав «звіздарську науку», є «щаслившим над інних». Оскільки сам прихід Христа на землю супроводжувався астраль­ним явищем (Віфлеємська зірка), то астрономія, на думку автора оди, вже цим фактом дістала найвище благословення.

Можливо, саме таке розуміння божественного призначення астрономії спричинило до того, що вона користувалася чи не найбільшою серед природничих наук популярністю в колах освічених верств українського суспільства. Астрономію не тільки вивчали у тогочасних українських школах, а й знаходили зацікавлених людей у позаакадемічному середовищі. Астрономічна проблематика, часто переплетена з астрологією й окультними науками, посідала чільне місце на сторінках полемічної літератури, духовної поезії, літописів і мемуаристики. Бібліотеки культурно-освітніх закладів і приватних осіб поповнювалися книгами з астрономії та астрології, що походили з наукових осередків Західної Європи. Зокрема, маємо свідчення, що в бібліотеках Острога було кілька праць астрономічного характеру: «Космографія» (Антверпен, 1564), «Фізика і сферика» (Франкфурт, 1593) і «Астрономічний календар на 1506 р.».

Існують нові переклади відомих у нас іще з XV ст. західноєвро­пейських астрономічних трактатів, зокрема «Луцідарія» Гонорія Отенського та «Сфери» Йоана Сакробоско. Так, до нас дійшов чудово збережений список нового українського перекладу «Луціда- рія» з 1636 року. Виникнення та будова світу подаються у цьому творі за Арістотелем і Птолемеем. До такого роду книг належала і «Сфера» Йоана Сакробоско. Її український переклад, як відомо, вперше з’явився ще в другій половині XV ст. під назвою «Космографія». Однак текст цього астрономічного твору дійшов до нас за списком кінця XVI ст. у так званому Холмському збірнику, що містив ряд праць з астрономічно-астрологічних тем. Цей факт пев- ною мірою свідчить про те, що праця Сакробоско, будучи перекладеною у нас іще в XV ст., залишалася популярною і в наступному столітті. Нагадаємо, що ця праця, як і «Луцідарій», активно по­ширювала арістотелівсько-птолемеївське вчення про світобудову і не тільки в Україні, айв усій Європі аж до кінця XVI ст. залишалася основним астрономічним твором, незважаючи на існування в той час теорії Коперника.

Згаданий Холмський збірник астрономічно-астрологічних праць є унікальним явищем в українській астрономічній науці кінця XVI — початку XVII ст. Його анонімний укладач зібрав україн­ську наукову літературу з астрономії різного походження і різної традиції. У ньому поряд з «Космографією», яка мала у нас уже понад столітню традицію, було вміщено і ряд астрономічних статей пізнішого написання. Та найцікавішим у Холмському збірнику виявився переклад однієї з астрологічних праць українського вченого

VI ст. Юрія Дрогобича.

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. в Україні не було практично жодного культурного діяча, який би не цікавився питаннями астрономії і особливо астрології. Одна з перших друкованих праць українського культурно-національного відродження кінця XVI — першої половини XVII ст. — «Календар Римський Новий» (Острог, 1587) ректора Острозької академії Герасима Смотрицького — була присвячена саме астрономічно-календарним питанням. Над астрономічно-астрологічною проблематикою працював також інший учасник Острозького науково-освітнього гуртка — поет і математик Андрій Римша. Не оминувших питань і син Герасима Смотрицького Мелетій Смотрицький. Саме йому приписують авторство рукописного астрономічного твору з початку XVII ст., який умовно можна назвати «Повчання про комети». До його написання автора спонукала поява комети 1618 p., яка спричинила активні пересуди в народі і що було зафіксовано в Київському літописі. За своєю структурою та змістом це повчання є трактатом, у якому автор викладає панівні в його епоху астрономічні та астрологічні уявлення.

З XVII ст. «звіздарська наука» настільки заполонила духовну атмосферу українського суспільства, що почала відкрито проникати на сторінки богословської літератури, незважаючи на те, що офіційна церква рішуче засуджувала будь-яке «звіздозаконіє». Лаврентій Зизаній, корецький протопіп і вчений-філолог в одній особі, у своєму «Катехізисі» (1627), попри виклад християнського сповідання віри, подав багато даних з природознавства й астрономії. У «Катехізисі» Л. Зизаній, зокрема, писав «о крузех небесных, и о планитах, и о зодиях, и о затмении солнца, о громе и молнии, и о тресновении, и о шибении, и о перуне, и о комитах, и прочих звездах». Коли його московські опоненти, ревнителі чистоти православства, осудили ці астрономічні дані як такі, що походять з «книг острологии,... от волхвов и от идолослужителей», Лаврентій виправдовувався тим, що подав «вЪдомости ради, чтобы человек ведал, яко то єсть», а не для того, щоб показати, що «звЪздами правится житию нашему».

«Звіздарською наукою» цікавився і Кирило Транквіліон став- ровецький. У своєму «Зерцалі богословія» (Почаїв, 1618 p.), роз­мірковуючи про будову землі та її розташування у всесвіті, він на­водить погляди «многих філософов и мудрейших богословов», ЯКІ твердили, що земля кругла, «як яблуко», і не тільки земля, а й небо і весь світ «округлий єсть». Що стосується небесних світил, то про них автор повідомляє: сонце «прехожденієм своїм в дванадесятех доміх нелестных звізд», тобто рухом по сузір’ях Зодіаку, творить пори року — зиму, весну, літо й осінь. Обертаючись разом з небом від сходу до заходу, воно творить день на верху землі і ніч під нею, а проходячи відтак над землею від заходу до сходу, тут творить день, а на верху землі — ніч. Рух Місяця і планет служить основою для вимірювання часу, «показуєт времена и лета».

В іншому своєму творі — «Євангелії учительному» (Рахманов, 1619 р.) — Ставровецький, говорячи про місяць, твердить, що він «має світлість від сонця». Він є причиною сонячних затемнень: оскільки Сонце знаходиться на п’ятому, більш високому небі, а Місяць — на четвертому, тож трапляються моменти, коли місяць за­ймає місце під сонцем, закриває його, наче хмара, і творить тьму на землі. Конструкцію землі і «небес» він пояснює на основі пто- лемеївської системи світобудови. Для нього однозначно земля ку­ляста, «як яблуко», і взагалі увесь всесвіт «округлий єсть». Йдучи за європейською науковою традицією, К.-Т. Ставровецький утвер­джував погляд про сферичність всесвіту та пояснював рух небес­них світил самообертами рухомих сфер, тобто законами природи. В умовах України кінця XVI — першої половини XVII ст. це мало прогресивне значення, оскільки в духовному житті українського суспільства продовжували поширюватися старі візантійські космо­логічні вчення, що відстоювали уявлення про плоску будову всесвіту. В цьому плані варто відзначити зростання інтересу в середовищі певних суспільних кіл до відомої астрономічно-географічної праці візантійського книжника VI ст. Козьми Індикоплова «Християнська топографія».

Серед цих вчень, як переконливо свідчать дані, поряд з геоцентричною системою Арістотеля Птолемея впевнено пробивала собі дорогу геліоцентрична теорія М. Коперника. Серед викладачів Острозької школи були люди, які, навчаючись свого часу в Падуан- ському університеті, могли слухати лекції самого Галілея.

Із найновішими досягненями тогочасної європейської астрономічної науки були, без сумніву, обізнані вчителі Львівської братської школи. Один з її провідних викладачів Стефан Зизаній вже відкрито декларував і обстоював погляд про множинність і безмежність світів. «Абовім вся земля, на которой живем, — писав він, — як єдина точка в посередку неба, а пред ся колкое мает множество; а небеса небесные єще болше безмірную мают лічбу». Твердження

про «множество» світів і «безмірную лічбу» небес у кінці XVI ст. було вельми сміливим і межувало з релігійним вільнодумством.

Уперше задокументований виклад системи М. Коперника в Україні знаходимо під 1647 р. у філософському курсі (в розділі фізики) ректора Києво-Могилянського колегіуму Інокентія Гізеля. У «Повному курсі філософії» (Opus totius philosophiae), прочитаному ним студентам колегії в 1646-1647pp., детально викладено «погляд Коперника, який вважав, що небеса і сонце не обертаються, а сонце є нерухомим центром Всесвіту, так що Земля, обертаючись, описує коло навколо Сонця і в такий спосіб творить дні і роки». Хоч І. Гізель ще критично ставився до вчення Коперника, оскільки воно, на його погляд, «суперечить Святому Письму», однак ознайомлення з ним студентів розширювало їхні пізнавальні горизон­ти, давало поштовх для пошуків наукової істини.

Взагалі, українські вчені першої половини XVII ст. були піонерами в поширенні геліоцентричного вчення не тільки в Україні, айв усій Східній Європі. Так, Єпифаній Славинецький, професор Києво-Могилянського колегіуму в 40-х pp. XVII ст., переїхавши 1649 р. з культурною місією до Москви, переклав і видав там (разом з іншим киянином Арсенієм Сатановським) космологічну працю Йогана Блеу «Theatrum orbis terrarum» (Амстердам, 1645), у якій не тільки об’єктивно, а й із належним пієтетом викладено учення Коперника. Наведений вище стислий огляд історії астрономічних вчень в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. засвідчує, що тодішня українська астрономічна думка розвивалася в загальному руслі астрономічної науки того часу.

Першу в Україні астрономічну обсерваторію засновано 1821 р. адміралом А. С. Грейсом. Обсерваторія була збудована у Миколаєві та мала обслуговувати Чорноморський флот. Другою в Україні була обсерваторія Київського університету, будівництво якої було закінчено 1845 року. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі (1871) та Харкові (1888), 1900 року створено обсерваторію Львівського університету. У Сімеїзі (Крим) 1908 року було організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії, який у радянські часи входив до складу Кримської астрофізичної обсерваторії АН СРСР. У Полтаві 1926 року створено гравіметричну обсерваторію, основним завданням якої було вивчення рухів земних полюсів і припливів у земній корі. 1945 року в Голосієві, під Києвом, створено астрономічну обсерваторію АН УРСР.

Важливі астрометричні роботи виконали в Україні І. Є. Кортац- ці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, JI. І. Семенов (Миколаєв), В. І. Фабріціус, М. П. Диченко (Київ), М. В. Циммерман, Б. В. Новопа- шенний (Одеса), Г. В. Левицький, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов (Харків), О. Я. Орлов, Є. П. Федоров (Полтава). М. Ф. Хандриков був визначним організатором Київської школи теоретичної астроно­мії. Важливі дослідження виконав у Києві А. О. Яковкін. У галузі астрофізики значних успіхів досягли С. К. Всехсвятський (Київ), К. Кононович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Ба- рабашов (Харків), Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), Е. В. Рибка, В. Б. Степанов, М. С. Ейгенсон (Львів) і багато інших.