Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Принципи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком






В умовах ринку підприємства-виробники повинні орієнтувати свою діяльність на задоволення потреб і запитів споживачів, займатися питаннями пошуку і реалізації існуючих та перспективних ринкових можливостей, насамперед – можливостей інноваційного розвитку. А це передбачає зростання ступеня відкритості господарського механізму підприємства, а також ступеня взаємодії з проміжним і зовнішнім сере­довищем [25]. Відповідно організаційно-економічний механізм під­при­ємства повинен функціонувати в тісній взаємодії з ринковими і регу­лювальними механізмами. Складність і багатогранність такої взаємо­дії дозволяє говорити про необхідність формування організаційно-еко­но­мічного механізму управління інноваційним розвитком підприємств (ОЕМУІР).

Концептуальна схема формування і функціонування ОЕМУІР наведена на рис. 1.5.

 
 

 

 


Рисунок 1.5 – Схема формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком

 

Як випливає зі схеми, формування ОЕМУІР передбачає наявність принципів, які повинні бути покладені в його основу, визначення його функцій і розроблення структури.

Для реалізації функцій ОЕМУІР у процесі його функціонування як відкритої, динамічної, адаптивної, системи, що саморегулюється, само­організується і саморозвивається (див. лекц. 1) необхідне розроблення кри­те­ріальної бази і відповідного інструментарію. У процесі функціо­нуван­ня ОЕМУІР відбувається розроблення стратегій інноваційного роз­витку суб'єкта господарської діяльності, при цьому можливо внесенен­ня змін у критеріальну базу і систему інструментів.

Слід зазначити, що в загальному випадку під економічними меха-нізмами розуміють „системи взаємозв'язків економічних явищ, що ви­ни­кають у певних умовах під впливом початкового імпульсу” [20], чи „систему організаційно-економічних форм” [1, 4].

ОЕМУІР повинен орієнтувати діяльність суб'єктів господарювання на цілеспрямований пошук і реалізацію ринкових можливостей іннова­ційного розвитку, які відкриваються перед ними, що забезпечує їх тривале виживання і розвиток у нестабільному ринковому середовищі відповідно до обраної місії. Тобто ОЕМУІР є одним із основних еле­ментів системи адаптації суб'єктів господарювання до змінних умов зовнішнього середовища, забезпечуючи їх тривале виживання і стійкий розвиток.

Формування ОЕМУІР [9, 11] повинне базуватися на таких принципах (рис. 1.6):

Принцип системності. Під системою [5] розуміється сукупність елементів, що перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності один із одним і які створюють певну цілісність, певну єдність. До основних системних принципів [33] відносять:

1) цілісність – принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості і відношення системи від його місця, функцій усередині цілого;

2) структурність – можливість опису системи через визначення її структури;

3) взаємозалежність системи і зовнішнього середовища – система формує і виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем;

4) ієрархічність – кожен елемент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, а система являє собою один з компонентів системи більш високого рівня;

5) мно­жин­ність описів кожної системи – через принципову складність кожної з них адекватне їх пізнання вимагає побудови множини моделей, що описують визначені аспекти системи.

 


Рисунок 1.6 – Принципи формування ОЕМУІР суб'єктів господарювання

Як система особливого класу ОЕМУІР повинен розглядатися як складна, відкрита, адаптивна (здатна до самоорганізації, саморегулю­вання, саморозвитку), динамічна система ймовірнісного характеру. Він характеризується складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв'язками, динамічністю і стохастич­ніс­тю поведінки в цілому й окремих його елементів, існуванням ієрар­хічних і функціональних підсистем, що розвиваються на підставі окремих цілей, (система прогнозування і планування розвитку, система мотивації, система організації, інформаційна система, кожна з яких, у свою чергу, складається з ряду підсистем).

Реалізація функцій ОЕМУІР відбувається на основі постійного об­мі­ну інформацією з зовнішнім середовищем (його економічною, соці­аль­ною, політичною, демографічною, екологічною та іншими складо­ви­ми). Умови зовнішнього середовища, у свою чергу, визначаються динамікою процесів, що проходять у них, характер цих процесів має ймовірнісний характер.

Динамічність ОЕМУІР полягає у постійних змінах ролі і значення його систем (підсистем) залежно від стану навколишнього середо­вища, цілей підприємства, спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (враховуючи його власників, менеджерів, фахівців, працівників).

Адаптивність ОЕМУІР полягає в такому: самопідтримці обмі­ну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем; коригуванні системи управ­ління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування; самовдосконаленні з метою забезпечен­ня умов тривалого виживання підприємства відповідно до його місії і прийня­тої мотивації діяльності.

Принцип комплексності. Під комплексністю слід розуміти взаєм­но обумовлений і пропорційно взаємно узгоджений розвиток системи як єдиного цілого, що забезпечує зв'язок усіх підсистем і елементів. Комплексність розгляду органічно узгоджує всі аспекти функціону­вання ОЕМУІР як комплексу цілісних систем управління: ринкових механізмів, а також регулювальних і забезпечувальних механізмів, еконо­міч­­но­го механізму підприємства, інструментів і методів управління ін­но­ва­ційним розвитком на рівні окремого суб'єкта господарської діяль­ності

Це передбачає управляння інноваційним розвитком суб¢ єктів господарю­вання у рамках окреслених методами державного і регіональ­ного регулювання шляхом орієнтації їх маркетингової, а через неї інноваційної, інвестиційної і виробничо-збутової діяльності на вияв­лення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей, підтримуючи при цьому певний баланс зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспективних доходів і т. п.

Принцип орієнтації переважно на інноваційний шлях роз­витку. Передбачає орієнтацію суб¢ єкта господарювання на безупинні по­шук і використання нових способів і сфер реалізації свого потен­ціалу у змінних умовах зовнішнього середовища відповідно до обраної місії і прийнятої мотивації діяльності (див. попередню тему).

Інновації (нові товари, технології їх виробництва, нові ме­то­ди управління виробництвом і збутом та ін.) забезпечують адап­тацію підприємства стосовно до змін стану зовнішнього середовища, є осно­вою його тривалого виживання (самозбереження) і стійкого розвитку (саморозвиток) у нестабільних умовах господарювання економіки перехідного періоду.

Інновації дозволяють зняти протиріччя в системі цілей власників, менеджерів, фахівців і працівників підприємства, а також скорегувати спонукальні мотиви (стимули) їхньої діяльності (самовдосконалення).

Принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу. Да­ний принцип передбачає, що виробництво і реалізація новацій повинні приносити вигоди усім (в ідеалі) учасникам інноваційного процесу: інвестору, розробнику новацій, постачальнику, виробнику, збутовику, споживачу і суспільству в цілому.

Інтерес (вигода) виробника, а отже, і розробника, постачальника, з бутовика може полягати в збільшенні прибутку, захопленні більшої час­тини ринку, забезпеченні стійкого розвитку в середньостроковому і довгостроковому періодах і т. д.

Інтереси інвестора полягають в одержанні прибутку від вкла­де­ного капіталу.

Інтерес споживача може полягати в такому:

- споживач промислової продукції може використовувати її для удосконалення власного виробництва і відповідно збільшення прибутку;

- споживач продукції, що відноситься до товарів широкого вжитку, наприклад, продуктів харчування, одягу, меблів і т. д., який прид­бав і використовує її, забезпечує собі більший комфорт існування, більш високу якість життя і т. п.

Суспільство в цілому від цього також виграє, оскільки великі дохо­ди виробників означають великі надходження в держбюджет, зростання еко­номіки держави в цілому, підвищення добробуту суспільства, соціаль­ний і культурний розвиток.

Оптимальною буде ситуація, коли інтереси пойменованих сторін збігаються, однак це ідеальна ситуація, що практично недосяжна. Але до неї треба прагнути.

Природно, інтереси і вигоди, одержувані кожною зі сторін, можуть відрізнятися за своєю природою і змістом, однак повинен підтримува­тися їх певний баланс, щоб була певна гармонія інтересів і кожна зі сторін відчувала корисність взаємодії.

Дотримання даного принципу дозволяє зняти ряд протиріч і проблем процесу розвитку (особливо інноваційного), що у традицій­них систе­мах, де опора робиться на користь однієї зі сторін (у команд­ній еконо­міці - примат інтересів суспільства, у ринковій - " прибуток за будь-яку ціну" чи " споживач завжди правий" і т. п.), вирішуються дуже непросто.

Підтвердженням правомочності даного принципу є те, що його аналог "... кожна нова угода приносить новий добробут усьому світу, а вашому бізнесу додатковий прибуток..." [28] покладений в основу маркетингу відкритих систем і використовується в практиці західного бізнесу.

Принцип " розумної" орієнтації новацій на задоволення потреб і запитів споживачів. У сучасних умовах виробнику для успіху на ринку необхідно орієнтувати свою виробничо-збутову діяльність (у то­му числі інноваційну) на задоволення інтересів цільових груп спо­жи­ва­чів. Це традиційний ринковий підхід [31, 19]. Однак орієнтація на споживача, особливо на інноваційному шляху розвитку, має ряд обмежень, відзначимо основні з них.

1 Споживачі далеко не завжди можуть сприймати істотні модифікації традиційних продуктів і тим більше принципово нові вироби. Прикладом тому можуть бути у наш час широко відомі то­вари, що користуються попитом, такі, як розчинна кава, сухі верш­ки, які довго не сприймалися споживачами, перехід від їх виведення на ринок до зростання обсягів збуту був надзвичайно розтягнутим. Якби їхні виробники у всьому орієнтувалися тільки на існуючі запити спожи­вачів, то дані товари були б зняті з ринку, і їхні виробники позбавилися теперішніх величезних доходів.

2 При модифікації чи розробленні нових продуктів на базі результа­тів опитувань споживачів необхідно враховувати те, що споживачі звичайно чутливі до невеликих, але значущих для них змін у продукті. Хоча з погляду розробників ці зміни можуть бути незначними.

3 Споживачі можуть не сприймати деякі товари чи зміни в тра­диційних товарах, призначені для захисту їхнього здоров'я чи для ство­рення більш комфортних умов праці. Це відбувається у тому ви­падку, коли шкідливі чи тяжкі умови праці компенсуються підви­щеною заробітною платою, чи коли нові товари, що забезпечують кращі умови праці, є більш дорогими при однакових технічних харак­те­ристиках. Нап­риклад, підприємства хімічної промисловості, що є спо­живачами від­повідного устаткування, не завжди охоче йдуть на заміну чи модер­ні­зацію небезпечного для здоров'я технологічного устат­кування, вони скоріше готові доплачувати працівникам за шкідливі умови праці.

4 Виробники не повинні орієнтуватися на шкідливі для здоров'я чи небезпечні для суспільства інтереси споживачів. Нові товари не повинні також завдавати шкоди навколишньому середовищу.

Підбиваючи підсумки відзначеному вище, необхідно зазначити, що іноді варто зневажати думкою споживачів чи принаймні критично її сприймати. Не завжди можна покладатися на результати, отримані, наприклад, у ході опитувань споживачів. Варто проводити їхню перех­ресну перевірку шляхом додаткових досліджень, об'єктивних спосте­режень за поведінкою споживачів, доповнювати їх порівняль­ни­ми економічними оцінками шкоди і користі.

Принцип підтримки рівноваги між споживанням і відтворен­ням природних ресурсів. Обмеженість природних ресурсів, існування меж їхнього само­відновлення ставлять завдання їх штучного відтворення. Це пов'яза­но з тим, що на сучасних виробництвах при їх значних масштабах виробничі цілі досягаються за рахунок екологічних, досягнення ж суто еко­логічних цілей звичайно стримує розвиток виробництва.

У цих умовах необхідно докорінно змінювати технології переваж­но у бік забезпечення безупинного і замкнутого процесу природо­користування і природоспоживання. Таким чином, розвиток за рахунок виробництва і реалізації модернізованої чи нової продукції, за рахунок упровадження нових технологій повинен йти з дотриманням принципу рівноваги між споживанням і відтворенням природних ресурсів. Важливість цього принципу особливо значна для тих новацій, що ви­користовують дефіцитні природні ресурси чи основані на використанні матеріалів і технологій, наслідки застосування яких не повністю досліджені.

Принцип альтернативности варіантів розвитку. В умовах перманентної нестабільності, постійних змін політичного, економіч­но­го, екологічного і т. д. середовища розвиток майбутніх подій прак­тично завжди має альтернативний характер. Існує деяка кількість мож­ливих наслідків ухваленого рішення з різними ймовірностями їхнього розвитку. Тому, ухвалюючи рішення про вибір одного з варі­антів ін­новаційного розвитку, завжди варто брати до уваги мож­ливість різного розвитку подій і враховувати це у відповідних розрахунках і вис­нов­ках. Який з варіантів одержить розвиток заздалегідь невідомо. Отже, необхідно розробляти кілька варіантів (принаймні найбільш імовір­них) і мати про запас відповідні ринкові стратегії, як мінімум: оптиміс­тичну, найбільш ймовірну і песимістичну.

Принцип підтримки компромісу між ступенем ризику й очіку­ва­ними результатами (принцип виправданого ризику). Багато­варі­ант­ність розвитку подій пов¢ язана з ризиком, який викликаний тим, що часто неможливо передбачати як можливі варіанти розвитку подій, так і ймовірності їхнього виникнення (фактор невизначеності), а отже, існує загроза ухвалення неадекватного рішення. При цьому орієнтація на інновації поєднується з підвищеним ризиком, який тим більше, чим вище ступінь радикалізму новації. Однак виграш у випадку вдачі може бути величезним і з надлишком компенсувати ризик. У ринковій економіці існує правило, що великі результати майже завжди сполучені з великим ризиком. Тобто з ряду можливих альтернативних варіантів результат з великим очікуваним доходом є і найбільш ризикованим. Однак ця залежність у загальному випадку має нелінійний характер і часто не завжди так однозначна.

Тому необхідно вибирати прийнятні співвідношення можливих надбань і втрат шляхом порівняння їх між собою за критеріями: очі­куване значення результату; розкид (мінливість) результатів; ризик, що припадає на одиницю результату (відносний ризик) тощо.

Зниження невизначеності і викликаного нею ризику, наприклад, шляхом збору додаткової інформації, пов¢ язане зі значними витратами, що можуть бути невиправдано високими. У цих умовах необхідно шу­кати компромісні рішення між ступенем невизначеності і викликаного ним ризику, який звичайно вимірюється можливими втратами з ура­хуванням імовірності їх виникнення, і витратами на запобігання, зниження чи компенсацію цих втрат.

Принцип гнучкого реагування. Перехідний період в економіці Украї­ни, як це показано у лекц. 1, вимагає високої опера­тив­ності і гнучкості реагування на зміну ринкових можливостей і загроз. За­леж­но від напрямку цих змін конкретно взяте підприємство повинне оперативно перебудовувати свою діяльність, вибираючи саме ті варі­ан­ти розвитку, що відповідають новій ситуації на ринку і наявному потенціалу.

Особливою гнучкістю реагування повинні володіти ті підприємст­ва, які орієнтуються на ніші ринку. Адже в цьому випадку з ураху­ванням особливостей економічної ситуації в Україні пошук і розроблення ніш ринку слід вести постійно і систематично, що вимагає практично безупинних змін системи підготовки виробництва, безпосередньо виробництва і збуту.

У загальному випадку, з погляду виробника, серед безлічі най­більш важливих ринкових сил, що визначають умови виживання й успіхи на ринку, і від своєчасної реакції на який практично усе за­ле­жить, багато спеціалістів вирішальними вважають такі: товари (у тому числі товари, що замінюють традиційні); споживачі; постачаль­ни­ки вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих; конкуренти. Цей перелік чинників варто істотно розширити, зокрема, внести до нього дії ринкових і регулювальних механізмів, розширити перелік економічних контрагентів і т. д.

Гнучкість реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх умов госпо­дарювання (особливо зовнішніх) є однією з основних умов виживання підприємства в ринковій економіці, а тим більше в перехідний до ринку період, що характеризується нестабільністю умов господарюван­ня. Нездатність врахувати мінливі умови і пристосовуватися до них є в багатьох випадках основною причиною критичного стану багатьох вітчизняних підприємств.

Принцип " розумної крайності" ринкових позицій. На думку ря­ду фахівців, для одержання високого прибутку, принаймні вище серед­нього, підприємство повинне мати явно виражені переваги порівняно з фактичними і потенційними конкурентами. Дотримання даного принципу означає, що підприємство повинне орієнтуватися на ніші ринку або на роботу на більшості ринкових сегментів (в ідеалі на весь ринок у цілому). Середня позиція небезпечна. Отже, підприємства, що не мають засобів для досягнення передових позицій на ринку, повинні сконцентрувати свої зусилля на ніші ринку (декількох нішах) чи цільо­вому сегменті ринку. Концентрація зусиль одночасно на декількох вибіркових сегментах ринку при обмежених можливостях підпри­ємст­ва практично безперспективна.

Об'єднання наведених принципів у єдиний комплекс, дозволяє розглядати ОЕМУІР суб'єкта господарювання як відкриту, адаптив­ну, динамічну систему, імовірнісного характеру (принцип систем­нос­ті), що функціонує в ринковому середовищі в рамках, окреслених мето­дами державного і регіонального регулювання (принцип комплекс­ності), що забезпечує тривале виживання і розвиток суб'єкта госпо­дарсь­кої діяльності у нестабільному середовищі за рахунок безупин­ного пошуку і використання нових способів і сфер реалізації його потенціалу (принцип орієнтації на інновації).

При цьому дотримання принципів балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу, розумної орієнтації на задоволення запитів споживачів, підтримки рівноваги між споживанням і відтворенням при­родних ресурсів у поєднанні з принципами альтернативності варі­антів розвитку, виправданого ризику, гнучкого реагування, розумної крайності ринкових позицій, орієнтує діяльність суб'єкта господарювання, а опосередковано і всього суспільства в цілому, на екологічно збалансований соціально-економічний стійкий розвиток.

ОЕМУІР, який побудований і функціонує відповідно до запропо­но­ваної системи принципів дозволяє одержати синергетичний ефект, оскільки створюються умови прогресивного розвитку на основі іннова­цій як окремих суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності (розробників інновацій, виробників, інвесторів, постачальників, збуто­виків тощо), так і всього суспільства в цілому (економіка, екологія, наука, соціальні програми і т. д.).






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.