Міжнародне становище та зовнішня політика Казахстану.

Сучасне геополітичне становище Казахстану характеризується як надзвичайно складне, оскільки країна являє собою величезний слабко освоєний простір, багатий природними ресурсами і стиснутий між РФ і КНР. Казахстан, що знаходиться на перетині господарських, військово-політичних, етнокультурних та духовних зв'язків усієї Євразії, поступово перетворюється на об'єкт великої політичної гри в Азії, перебуваючи в зоні геополітичних інтересів провідних держав світу. Адже про свої особливі інтереси в регіоні заявили не лише КНР і РФ США і Західна Європа, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Саудівська А Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія.

Геополітична слабкість Казахстану криється передусім у тому, що він замкнений у глибині Центральної Азії, не має виходів до Світового оі позбавлений прямого виходу до найбільших світових комунікацій, культурних і технологічних центрів. Єдине „вікно у світ" нинішній Казахста лише через територію Росії, інші нові транспортні коридори, такі, наприкл; „Трансазія" залишаються покищо недостатньо розвинутими. Не вдається повернути колишнє значення і Великому Шовковому шляху. Сучасне казахське керівництво, що має амбіційні плани перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, не сидить склавши руки. Разом із КНР Казахстан намагається реалізувати грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ-Сін для транспортування нафти, проектуються транспортні коридори в азербайдж вірмено-грузинському і в ірано-турецькому напрямах.

Суттєвою вадою геополітичного становища Казахстану є нерівномір економічний розвиток його регіонів та регіональна роздробленість. У Казахстані є промислово розвитута північ з перважно російським населенням і спрятлив; природними умовами (лісостеп, численні водні ресурси*, і порівняно слаборозвинутий південь з його пустинями, напівпустинями, нехваткою водних ресурсів.

Ще однією слабкістю казахстанської масштабної території є та, що найбільші територіально-виробничі комплекси розташовані поблизу кордну, особливо це стосується підприємств ВПК. Усі 14 великих оборонних підприєм розміщені біля кордонів: шість - на півдні (в м. Алмати, Шимкент, Аральс Талди-Курган*, чотири - на півночі (в м. Петропавловськ і Кокчетав*, два -сході (в Семипалатинську і Серебрянську* і два - на заході (м. Уральськ*.

Нерівномірність економічного розвитку різних регіонів і відсутність єдине політико-економічного ядра змусили казахське керівництво перенести столиі держави до Астани (колишній Целіноград*. Перенесення столиці пояснюєть суто геополітичними мотивами керівництва Казахстану, яке у такий епос намагається створити національно-державне ядро, що об'єднувало б інші регіон Російські політологи вважають, що Н. Назарбаєв цим кроком намагається закріпити владу над прикордонними з РФ промислово розвинутими північним сходом республіки, а також над багатим ресурсами заходом.

Південному Казахстану відводиться роль такого собі „амортизатора" від можливого тиску на державу з півдня.

Серйозну дестабілізуючу роль у центральноазійському регіоні відіграє штучний характер кордонів. Справа в тому, що в 1920-ті рр. в азійській етнічній мозаїці російські більшовики відбирали ті етнічні групи, які здавалися найперспективнішими щодо створення базової нації, інші народи в адміністративному порядку включались до їх складу Тобто, етноси формувалися постановами ЦК РКП(б* і декретами ВЦВК СРСР, а не багатовіковою історією. Так, 12 липня 1924 р. політбюро ЦК РКП(б* ухвалило постанову „Про національне розмежування республік Середньої Азії (Туркестану, Бухари і Хорезму*", згідно з якою райони Туркестану, населені казахами, об'єднувались в Казахську АРСР, що входила до складу РСФРР (у 1936 р. Казахстан був перетворений на союзну республіку*. Таким чином, створені у такий спосіб національні республіки у 1991 р. стали незалежними державами в кордонах, визначених вольовим рішенням Москви.

Вразливою для геополітичного становища Казахстану є й демографічна проблема. Тільки в 1993-1998 рр. з РК виїхало 1 млн. 652, 7 тис. осіб. Таким чином, існує реальна загроза перетворення Казахстану на територію без населення, але з наявністю великих сировинних ресурсів. З іншого боку, демографічний вакуум у республіці активно заповнюється нелегальними мігрантами з КНР: за оцінкою Російського інституту стратегічних досліджень їх у Казахстані мешкає близько 300 тис. осіб. З часом це може призвести до створення „п'ятої колони" з китайців, ущемлення прав яких (реальне або удаване*КНР завжди може використати в конкретних цілях. І це незважаючи на те, що в квітні 1994 р. між Казахстаном і КНР підписано угоду про кордон, а в лютому 1995 р. Китай надав гарантії безпеки Казахстану.

У безхмарних, на перший погляд, казахсько-китайських відносинах у майбутньому можуть постати проблеми й суто територіальні, породжені в минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю. Вочевидь, саме тому КНР на кордоні з Казахстаном тримає потужне військове угруповання чисельністю 200 тис. осіб. Не додає оптимізму й те, що, за словами відомого казахського письменника, політика і дипломата Олжаса Сулейманова, „в китайських підручниках з географії казахські землі до Караганди віднесені до територіальних меж КНР".

Щодо казахсько-російських відносин, то стосунки між обома державами з одного боку, є союзницькими, свідченням чого є їх спільне входження не тільки до СНД, але й до Митного союзу (разом з Білорусією і Киргизстаном*, до ЄврАзЕС і до створюваного ЄЕП, з іншого - у відносинах двох держав превалюють не політичне і військове співробітництво, а суто утилітарні проекти: казахську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ „цілинного" зерна, а Росію - комерційне використання космодрому Байконур тощо. Тому Казахстан шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу регіону Центральна Азія. Так, Казахстан ініціював створення Центральноазійського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Н. Назарбаєв є прихильником активної участі країни в програмі НАТО „Партнерство заради миру". За його словами, ця програма „дає надійні гарантії забезпечення суверенітету країни". Ця тенденція турбує російське керівництво, адже на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном, оскільки більше 30% його мешканців - росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану. Зрештою, через Казахстан проходить Транссибірська магістраль - єдина артерія, що з'єднує Росію з її східними територіями.

Те що в останні роки Казахстан прагне зближення з КНР, Південною Кореєю, Японією, означає не що інше, як те, що Казахстан, з часом, може відійти від лінії на політичну та економічну інтеграцію з Росією. І це незважаючи на постійні нагадування росіян про те, що Казахстан геополітично приречений розділити долю РФ, адже з часу виникнення Казахського ханства в кінці XV ст. його найбільша могутність досягалась за рахунок зближення з Росією і встановленням з нею васально-сателітних відносин.

Імперські амбіції Росії щодо відновлення свого впливу на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економічної та військової співпраці із Заходом. Як наслідок, перехід близько 80% промислового потенціалу республіки під контроль західних фірм, що зацікавлені в багатющих ресурсах Казахстану.

Найбільшим іноземним інвестором та „приватизатором" аж до погіршення економічної ситуації в республіці у 1998 р. були США. Ті ж США 1996 р. взяли участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п'ять катерів берегової охорони і надавши Казахстану військові кредити. Величезний вплив на казахську політичну еліту з президентом Назарбаєвим включно має американська корпорація „Шеврон". Так, для збільшення своєї частки у проекті Каспійського трубопровідного консорціуму „Шеврон" організував міжнародну кампанію тиску на РФ, Казахстан та Оман і досягнув своєї мети.

Нішу імперської Росії в центральноазійському регіоні активно намагається зайняти Туреччина. Маючи договір про оборонний союз з РФ, Казахстан підписав договір про військово-технічне співробітництво з Анкарою. У Казахстані уже сформувалось протурецьке лоббі, що найбільш активно діє у сфері управління низкою галузей добувної промисловості, будівельній індустрії, електронних і друкованих ЗМІ. Така політика Туреччини в Казахстані є частиною пантюркістського проекту Анкари, що передбачає створення „Великого Турану" від Адріатики до Великої Китайської стіни.

Зростає вплив на Казахстан і таких держав, як Пакистан та Саудівська Аравія. Разом з Туреччиною вони намагаються провести ісламізацію Казахстану ззовні. На кошти закордонних ісламських центрів і фондів засновано, зокрема, низку релігійних навчальних закладів, збудовано кілька мечетей (всього за роки незалежності кількість ісламських культових споруд у Казахстані зросла з 150 до 900-1000* тощо.

Усі здобутки на зовнішньополітичній арені асоціюються у свідомості казахстанців з особистістю президента Назарбаєва, під проводом якого Казахська РСР останньою з республік колишнього СРСР проголосила державну незалежність. Але без підтримки казахського президента „Біловезькі домовленості" про створення СНД залишилися б спробою державного заколоту лідерів трьох слов'янських республік. Саме конструктивна позиція Назарбаєва і Алма-Атинська зустріч 22 грудня 1991 р. глав одинадцяти держав колишнього СРСР легалізувала створення СНД. Вже у 1992 р., не витримавши тиску США і Росії Казахстан під проводом Назарбаєва відмовився від претензій бути ядерною державою і підписав у жовтні 1992 р. під час Бішкекської зустрічі глав держав СНД запропонований Росією Договір про колективну безпеку, згідно з яким усі ядерні сили на його території визнавалися російськими.

Назарбаєв провадить курс на зміцнення політичної інтеграції в рамках СНД, запропонувавши, зокрема ідею створення Євразійського союзу на взірець ЄС. З Росією уряд Назарбаєва у 1992 р. підписав договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, в якому юридично зафіксовано принцип недоторканості кордонів. Базою для розвитку українсько-казахстанських міждержавних відносин є Договір про дружбу і співробітництво від 20 січня 1994 р. Також Назарбаєв був ініціатором створення у 1994 р. єдиного економічного простору між Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном, водночас прагнучи створити „пояс безпеки" за периметром державних кордонів. Казахстан бере активну участь у всіх самітах СНД.

У 2001 р. за ініціативою Назарбаєва за моделлю Гельсінського процесу у відбулася Нарада із взаємодіїі і заходів довіри в Азії (НВЗД*. Уряд Назарбаєва активно розвиває відносини з країнами Заходу, зокрема, Казахстан 23 січня 1995 р. уклав угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (введена в дію 1 липня 1999 р.* та угоду про співпрацю з НАТО в рамках Ради Євроатлантичного партнерства за програмою „Партнерство заради миру". Помітною є роль Казахстану в діяльності ОБСЄ, не випадково, що держава вважається реальним претендентом на отримання 2009 р. статусу голови цієї впливової міжнародної організації.