Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Полтава 2015






ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

 

" МОНІТОРИНГ ДОВКІЛЛЯ"

 

Матеріали підібрані ст. викладачем

Кафедри прикладної екології та

Природокористування ПНТУ

Рома В.В.

 

 

Полтава 2015

ВСТУП

 

Екологічні дослідження і контроль об'єктів довкілля – це складові частини багатоаспектної екологічної діяльності, які, зокрема, забезпечують створення і ефективне функціонування системи екологічного моніторингу довкілля.

В загальноприйнятому розумінні екологічні дослідження спрямовуються на вивчення і встановлення закономірностей існування і перетворення середовища життєдіяльності людини під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Головними результатами екологічних досліджень є визначення характеристичних властивостей природних компонентів, їх взаємодії в складних процесах масоенергетичного кругообігу речовин і впливу на живі організми. Екологічні дослідження обгрунтовують масштаби, програми і регламенти екомоніторингу, тобто передують його здійсненню.

Екологічний контроль здійснюється, переважно, задля перевірки попередньо установлених в результаті екодосліджень норм екологічного стану компонентів довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.

Існуючий вітчизняний і міжнародний досвід у створенні просторових інформаційних систем, якою є СЕМ " Україна", показує, що склад робіт, притаманний екологічним дослідженням чи екологічному моніторингу або екологічному контролю компонентів (об'єктів) довкілля в певній мірі збігається, спираючись на таку послідовність виконання основних комплексів робіт:

1) районування території;

2) організація мережі об'єктів спостережень;

3) визначення пріоритетних показників;

4) визначення раціональних технологій робіт (польових, лабораторних, інформаційно–аналітичних тощо);

5) здійснення прийнятих програм і технологій робіт, які в загальному випадку можуть проводитись на будь-яких територіях одночасно (паралельно) і комплексно використовуватись (співставлятися, узагальнюватися, картографуватись, інтерпретуватись тощо).

Отже, для узгодження між собою і мінімізації втрат коштів і часу всі три згаданих види екологічної діяльності (дослідження, контроль, моніторинг) повинні здійснюватись на підставі єдиної методології, яка в досить стислому вигляді викладена в розділах 2 і 3 цього посібника відносно екологічних досліджень і моніторингу довкілля.

Більш детально розглянуто методологію екологічного контролю (розділ 4) основних компонентів довкілля (повітря, води, грунту і рослинності).

Екологічний контроль довкілля за своїм призначенням поділяється на такі види:

– первісний (рекогносцирувальний);

– поточний (інспекційний);

– позачерговий (екстрений).

Після районування території і формування мережі пунктів (місць, об'єктів) спостережень слід провести рекогносцирувальний контроль, результати якого дозволять дати первісну оцінку екологічної обстановки в зоні спостережень, а саме: виявити пріоритетні для даної території забруднюючі речовини (ЗР), визначити бар'єри на шляхах міграції ЗР, оцінити рівень забруднення території.

Рекогносцирувальний контроль забрудненості довкілля проводиться в мінімальному об'ємі і тільки на найбільш представничих для даної території ландшафтах чи елементах якогось одного ландшафту, що відображає можливий вплив техногенних об'єктів, розташованих на цій території чи поряд з нею. Разом з цим, за можливістю, спостерігаються контрольні елементи ландшафту, забруднення яких майже не залежать від техногенного оточення.

Поточний контроль забрудненості ЗС проводиться три рази на рік: весною, після сходу снігового покрову; літом, до початку масового цвітіння рослинності; восени, після зів'янення рослинності або збору урожаю. Рослинність для хімічних аналізів зберігається на початку і в кінці періоду вегетації.

Позачерговий (екстрений) контроль в разі виникнення незвичайної ситуації будь–якого походження, що впливає на стан довкілля, проводиться в два етапи. Програма першого етапу визначається метеоумовами в ЗС і спрямована на можливо скорішу оцінку ступеню екологічної небезпеки для населення. На другому етапі уточнюється рівень забруднення атмосфери, води, грунту, рослинності, а також розміри зони забруднення.

Взагалі, екологічний контроль об'єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування регламентів екомоніторингу довкілля (переважно масштабів – 1: 5000 – 1: 500), уточнення екологічних положень в найбільш значущих зонах, в різні кліматичні періоди (3–4 рази на рік) та після припинення дії небезпечних природних явищ, аварій і катастроф будь–якого походження, які спричинили чи могли спричинити шкоду природному середовищу.

Методика екологічного контролю об'єктів довкілля повинна бути максимально наближена до рекомендацій, які випливають з Міжнародної програми співробітництва з комплексного моніторингу довкілля, підтриманої більшістю країн Європи. За цією програмою (скорочено – МПС/КМ) основною метою комплексного моніторингу природного середовища є визначення і прогнозування стану екосистем з урахуванням місцевих ландшафтно–геохімічних умов, змін клімату і впливу техногенних джерел забруднювачів.

Пріоритет надається дослідженню підкислення компонентів природного середовища через азот і сірку, передбачаючи також визначення вмісту озону, радіонуклідів, важких металів, шкідливих органічних сполук тощо і оцінку їх впливу на біонти.

Комплексний моніторинг природного середовища (КМПС) означає фізичні, хімічні і біологічні спостереження і виміри різних компонентів екосистем в одному і тому ж представничому районі всієї території екологічного моніторингу довкілля. КМПС розподіляється на ряд окремих підпрограм, які зв'язуються між собою за допомогою транзитних параметрів поглинання і переходу ЗР (за механізмом проходження потоків речовин через середовище) і адекватності реакцій біологічних об'єктів спостереження (біоіндикаторів).

Отже, екологічний контроль компонентів довкілля найкращим чином відповідатиме комплексному використанню його результатів, якщо буде здійснюватись за відповідними підпрограмами КМ ПС.

В основному тексті і в додатках до цього Методичного посібника викладено багато довідкової інформації, яка дозволяє орієнтуватись при вирішенні конкретних задач. В подальшому посібник буде вдосконалено з урахуванням пропозицій його користувачів.







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.