Анализировать изменения в костной ткани у спортсменов без учета характера рабочих нагрузок, пола, спортивного стажа, региона проживания недопустимо.

Не кожне навантаження призводить до адаптаційних перебудов кісткової і волокнистої сполучної тканини. Надмірні навантаження у відношенні як їх величини, так і тривалості можуть викликати занадто велику функціональну деформацію, здатну привести до травм, які виникають внаслідок разових перевантажень або в результаті стомлення, що розвивається (Carter, Carter, 1985). При незначних навантаженнях функціональна деформація недостатня для розвитку адаптаційних реакцій кісток, сухожиль і зв’язок. Також істотно те, що кісткова та волокнисті сполучні тканини проявляють нечутливість до статичних навантажень, які є марними для підвищення їх функціональних можливостей (Rubin, Lanyon, 1985; Zemicke, Loitz, 1992). При наявності ефективних силових подразників пристосувальні зміни кісткової маси розвиваються значно повільніше, ніж скелетної мускулатури.

Адаптація сухожиль і зв'язок до фізичних навантажень включає велику кількість різноманітних змін морфологічного і біохімічного характеру. Тривала робота на розвиток витривалості сприяє інтенсифікації синтезу колагену в сухожиллях (Stone, 1992). Силові тренування з більшими обтяженнями сприяють збільшенню вмісту колагену в зв'язках і загальному його вмісту в сполучнотканинних оболонках м'язів, які, будучи каркасом для передачі м'язової сили сухожиллям і кісткам, багато в чому визначають силу м'язового скорочення (Fleck, Falkel, 1986).

Важливим підсумком застосування силових вправ є також підвищення величини напруження як в сухожиллі, так і в перехідних елементах «кістка – сухожилля», «кістка - зв'язка», «м'яз – сухожилля» (Stone, 1992). Силові вправи, що виконуються з максимальною амплітудою і сприяють одночасному розвитку силових якостей і гнучкості, є ефективними для підвищення довжини і розтягнення сухожиль, накопичення і збільшення сили за рахунок використання еластичних властивостей сухожиль і сполучної тканини оболонок м'язів.

6. Припинення тренування і деадаптации м'язової тканини

Припинення спортсменом інтенсивних тренувань, особливо якщо воно пов'язане з постільним режимом внаслідок хвороби або травми, призводить до істотного зниження м'язової маси, котре відзначається вже через 3-4 дні. Більш інтенсивно процес деадаптації відбувається у м’язів, які піддалися інтенсивному тренувальному впливові і є найбільш значними для того чи іншого виду спорту. Через 1, 0-1, 5 місяці постільного режиму площа по-поперечного перетину м'язів може скоротитися на 25-30% (Fox et al., 1993).

Атрофії піддаються всі типи м'язових волокон. Однак найбільше зменшення м'язового обсягу відзначається в м'язових волокнах, які були найбільш адаптовані в результаті попереднього тренування. У процесі деадаптаціі може змінитися і співвідношення волокон різних типів. Зокрема, у спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту, пов'язаних з витривалістю до тривалої роботи, що відрізняються високим відсотком м'язових ПС-волокон, а також структурною і функціональною перебудовою ШС-волокон, може відзначатися збільшення процента ШСб- і ШСа-волокон.

Процес деадаптації не обмежується м’язовою тканиною, він охоплює систему нервової регуляції рухів. Проявляється це в тому, що зменшення м'язової сили внаслідок невикористання м'язів можливе в більшій мірі, ніж втрата об'єму м'язової маси. Це пояснюється зниженням здатності нервової системи до рекрутування м'язових одиниць (Мак-Комаса, 2001). Наслідком атрофії м'язів є і значне збільшення їх стомлюваності, що пов'язано зі зниженням можливостей усіх ланок систем енергопостачання.