Матеріально-технічна забезпеченість господарського комплексу України та проблеми оновлення основних промислово-виробничих фондів

Сукупність засобів і предметів праці, що функціонують в господарстві, складає його матеріально-технічну базу. Вона складається з основних та оборотних фондів.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).

Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової продукції призвів до значного зростання ступеня зносу основних засобів, зниження темпів науково-технічного прогресу. В багатьох сільськогосподарських підприємствах знос будівель і споруд становить понад 60 %, машин та обладнання — близько 70 %. Вартість основних засобів зростає в основному внаслідок індексації їх без додаткового введення нових потужностей. Більше від половини парку тракторів, збиральних комбайнів і вантажних автомобілів відпрацювали свій амортизаційний термін. Унаслідок цього витрати на ремонт і технічне обслуговування становлять близько 70 % суми коштів на придбання нової техніки, до 40 % машин простоюють з технічних причин.

Не враховуються сучасні вимоги матеріально-технічного забезпечення переробних підприємств, що зумовлює великі витрати сировини, стримує проведення глибокого її перероблення, розширення асортименту продовольчих товарів.

Рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами здебільшого не перевищує 50 % нормативної технологічної потреби.

Диспропорції в забезпеченні сільського господарства матеріальними і технічними засобами виникли через те, що не були враховані зміни економічного механізму функціонування аграрного виробництва, розвитку багатоукладності у сільському господарстві, рівня та напрямів спеціалізації, розмірів і форм виробництва, особливостей розвитку ринкових відносин.

Ураховуючи такий стан матеріально-технічного забезпечення галузей АПК, у країні слід впровадити схему реформування цієї системи. Вона має передбачати збереження цілісної інфраструктури інженерно-технічного і технологічного виробництва (господарський рівень), створення на базі діючих ремонтно-тран - спортних підприємств (РТП), райагропостачальників акціонерних товариств відкритого типу з правом участі в їхній діяльності юридичних і фізичних осіб.

Ринок матеріально-технічних засобів має реформуватися в міру створення організаційно-правових та економічних умов розвитку товарного виробництва. Це забезпечить право товаровиробника самостійно визначати форми організації матеріально-технічного забезпечення, вільного вибору партнерів.

Відповідно до цього і з урахуванням кризового стану фінансово-кредитної системи особливого значення в системі технічного забезпечення галузей АПК набуває лізинг.

Лізинг — це довготермінова оренда машин і обладнання за умови збереження права власності на них за орендодавцем.

Останнім часом списано сільськогосподарських машин майже вдвічі менше, ніж треба було списати за нормативними термінами експлуатації їх. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подовження термінів польових робіт, тривалих простоїв машин з тех­нічних причин. За оцінками вчених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10 - 12 %, за недобором урожаю — понад ЗО %.

Основним напрямом організації ринку матеріально-технічних ресурсів та послуг в агропромисловому комплексі є розвиток прямих зв’язків між їх виробниками та споживачами, скорочення ла­нцюга посередників. Такого скорочення досягають, коли матеріа­льно-технічні ресурси постачають за схемами: завод — товаровиробник; завод — дилер — товаровиробник; завод — агротехсервісні структури — товаровиробник; завод — лізингові компанії — товаровиробник. Машинобудівні заводи та інші підприємства- виробники матеріально-технічних ресурсів розвішають фірмове технічне обслуговування на основі створення ринкової інфрастру­ктури: технічних центрів, дилерських та прокатних пунктів, ма­шинно-технологічних формувань, фірмових магазинів. На заводи і створені ними сервісні структури покладаються функції і відпо­відальність за реалізацію технічних і хімічних засобів, техноло­гічного обладнання, запасних частин та ремонтних матеріалів, організацію ремонту і технічного обслуговування машин упро­довж усього періоду експлуатації, відновлення та продаж частково спрацьованої техніки.

Пришвидшується процес реформування колективних сільсько­господарських підприємств. їхні ремонтні майстерні, машинні двори, пункти технічного обслуговування та прокату техніки мо­жуть трансформуватися в самостійні підприємства, які діють на умовах оренди або приватної власності, зберігаючи цілісність ін­фраструктури інженерно-технічної служби.

Упорядковується закупівля технічних засобів за кордоном. Насамперед купують тільки ту техніку, аналоги якої не виробляють в Україні, переважно на умовах створення спільних підприємств та їх одночасного інвестування. Поєднання цілеспрямованого імпорту зарубіжних технічних засобів з нарощуванням власного вироб­ництва високоякісних машин на рівні кращих світових зразків за передовими технологіями сприятиме створенню конкурентного середовища на ринку техніки.