Причетність до злочину.

Співучасть у злочині слід відрізняти від причетності до злочину.

Причетність до злочину – це умисна дія або бездіяльність, яка пов’язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об’єктивної й суб’єктивної спільності зі злочинною діяль-ністю такої особи.

Діяльність, яка утворює причетність до вчиванюваного іншою особою (іншими особами) злочину, хоча і має певний зв’язок із таким злочином, од-нак вона: 1) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину; 2) із необхідності не обумовлює його злочинний результат; 3) не утворює єд-ності наміру особи, яка вчинила злочин, і особа, яка причетна до його вчи-нення.

Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим, що во-на створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, орга-нів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

У теорії кримінального права традиційно виділяють три види причетнос-ті: 1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 2) неповідломнення про злочин; 3) потурання злочину. Але положення нового КК дозволяє виділити ще один вид причетності до злочину – заздалегідь не обіцяне сприяння учас-никами злочинних організацій (ст.256).

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це умисна але заздалегідь не обіцяна діяльність особи по приховуванню злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або сприянню іншим чином приховуванню злочину. Згідно з ст.396 КК така діяльність є кримінально караною лише у випадку, якщо вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Таким чином, зазда-легідь не обіцяне приховування злочину невиликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, хоча при цьому з формальної точки зору не перестає бути причетністю до злочину.

Укриття злочинноїдіяльності учасників злочинних організацій буде заз-далегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною органі-зацією.

Неповідомлення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаю-чи про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомлює про це відповідним органам.

Неповідомлення про злочин є причетністю до злочину як у випадку, ко-ли воно не було заздалегідь обіцяним, так і у випадку, коли воно було обіця-не до моменту підготовки чи вчинення злочину. У ч.7 ст.27 КК прямо зазна-чено, що не є співучастю обіцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин.

Чинний КК не передбачає такого спеціального складу злочину, як непо-відомлення про злочин. Особи, які вчинилинеповідомлення про достовірно відомий злочин, підлягають кримінальній відповідальності, якщо вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину. Це може бути, наприклад, тоді, коли неповідомлення про злочин є складовою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст.396 КК). Неповідомлення про злочин, поєд-нане із завідомо неправдивим показанням або відмовою свідка давати пока-зання, за наявності підстав підлягає кваліфікації за ст.384 або ст.385 КК. Якщо заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, яуі сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст.256 КК.

Потурання злочину – це невиконання особою покладених на неї юридич-них обов’язків по запобіганню чи припиненню злочину. Потурання характе-ризується бездіяльністю особи, тобто невчиненням нею необхідних для при-пинення злочину дій, які у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину.

У теорії кримінального права розрізняють потурання у широкому та ву-зькому розумінні. у широкому розумінні, потуранням визнається бездіяль-ність будь-якої особи, яка не припиняє правопорушення, створює умови для його вчинення. Потурання у вузькому розумінні означає тільки бездіяльність спеціально зобов’язаної особи, яка полягає у невиконанні обов’язку щодо припинення злочину. Кримінально караним є потурання у вузькому розумін-ні.

Також потурання можливе на стадії незакінченого злочину. Невчинення певних дій, які особа за своїм статусом повинна була вчинити, після закін-чення злочину не може визнаватися потуранням і за наявності підстав може розглядатися як інший вид причетності або інший вид злочинної діяльності.

Кримінально-правова оцінка потурання, яу і приховування злочину, зна-чною мірою залежить від суб’єктивного моменту, а саме: чи було воно зазда-легідь обіцяним. У разі, коли потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює спів-участь у злочині (у вигляді пособництва). Якщо потурання не було заздале-гідь обіцяним, за наявності воно може бути визнаним відповідним службо-вим зловживанням (наприклад, статті 364, 423 КК). Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину (бездіяльність військової влади) і потребує кваліфікації за ст.426 КК.

Заздалегідь не обіцяне сприяння учасниками злочинних організацій – це особливий вид причетності, оскільки такого роду причетність можлива лише щодо окремих злочинів, пов’язаних із створенням та функціонуванням зло-чинних організацій. Насамперед, йдеться про причетність до злочину, перед-баченого ст.225 КК. При цьому таким видом причетності охоплюються діян-ня, які не піддаються під інші види причетності (приховування злочину, неповідомлення про злочин, потурання злочину).