Соціальна робота з неповними сім'ями в США та Австралії

Підхід у США, де держава не надає значної підтримки неповним сім'ям (питома вага яких досить висока - близько 25%) дещо інший. Цю місію покладено на штати і соціально-територіальні співтовариства. Тому проблеми неповних сімей з дітьми розв'язуються по-різному, переважно на місцевому рівні, роботою з тими, які мають низькі доходи та шляхом консультування.

В США широкого розвитку набули групи самодопомоги і групи підтримки. Вони об'єднані в організацію «Батьки без партнерів», що налічує до 210600 чоловік, 65% яких становлять розлучені жінки середнього класу. Члени організації надають один одному юридичну допомогу, виступають за вдосконалення податкової політики, житлового законодавства, обмінюються педагогічним досвідом, ведуть інформаційну діяльність, сприяють розвитку різноманітних форм соціальної опіки і догляду за дітьми [18, с.188].

Роботу з неповними сім'ями в США класифікують за такими двома напрямами: «робота в домашніх умовах» та «робота поза домом». Перший передбачає такі соціальні послуги: соціальний захист, сімейна терапія, фінансова допомога, денний догляд за дітьми, послуги, пов'язані з веденням домашнього господарства [11, с.58-59].

Соціальний захист стосується, насамперед дітей, яких вдома ображають (бійки, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування). З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту.

Сімейне консультування або сімейна терапія - це надання допомоги сім'ям, які відчувають різні види стресу. Хоч обидва терміни вживаються як синонімічні, терапія вважається інтенсивнішою формою впливу, ніж консультування. Сімейний терапевт-професіонал, найчастіше маючи ступінь магістра і відповідну спеціалізацію в цій галузі, допомагає встановити конструктивні взаємини між членами сім'ї, демонструючи свій чітко виражений нейтралітет і об'єктивність зайнятих позицій.

Фінансова допомога надається малозабезпеченим неповним сім'ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків помер.

Соціальна допомога в денному догляді стосується догляду за дітьми, де в цьому є необхідність, особливо там де матері працюють. Такий догляд може здійснюватися як у приватних, так і в спеціальних центрах, які мають відповідні ліцензії [11, с.125].

В Австралії одинокі батьки отримують державну допомогу на дітей залежно від власного заробітку. Тут в 1989 році створено спеціальний державний фонд, куди перераховується фіксований відсоток від заробітку того з батьків, хто не сплачує аліменти. З цього фонду розлучені одинокі батьки без аліментів дістають допомогу незалежно від власної зарплати. Вдови з неповнолітніми дітьми і ті, яким вже виповнилось 50 років, мають особливі пенсії. В Австралії діє спеціальна державна програма, що стимулює вступ одиноких матерів до вузів, де вони за успішного тестування отримують одночасно з державною допомогою і стипендію. Така практика сприяє не лише професійному зростанню, психологічному самопочуттю жінок, але й вихованню дітей [17, с.32].

Соціологічні дослідження в країнах Заходу підтверджують ефективність як материнської чи батьківської, так і спільної турботи про дитину. Соціальні працівники, психологи пропонують колишньому подружжю максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Цьому підпорядковується практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям.

Ефективною формою такої допомоги в Брюсселі (Бельгія), Москві (Росія) та інших містах зарубежем стали асоціації матерів, групи «самодопомоги» й інші громадські об'єднання цього типу. Вони, як правило, нечисельні (об'єднують 15-20 чоловік), працюють без спеціального приміщення, мають спонсорів, актив, зони впливу. Члени асоціації «Тільки мама» (Бельгія), наприклад, обмінюються дитячими речами, обговорюють спільно педагогічні проблеми, обмінюються інформацією щодо працевлаштування, подають один одному психологічну підтримку, кооперуються для догляду за дітьми, розв'язання побутових питань. Це робиться оперативно, індивідуально, тактовно, безкоштовно або з мінімальними витратами. Організація подібних груп є перспективною і в Україні.

Крім вказаних, заслуговують підтримки служби нянь і гувернерів, знайомств, «кризові центри» (для тих одиноких людей, що впадають у відчай). Слід вдосконалювати роботу з школярами за місцем проживання, включаючи територіальні центри дозвілля для підлітків, для одиноких матерів, які відчувають матеріальні труднощі, доцільно створювати територіальні фонди «Одинокі батьки» чи секції (рахунки) в діючих благодійних формуваннях, батьківський всеобуч, рух милосердя, філантропічну діяльність бізнесменів та інші дієві форми підтримки одиноких батьків і дітей [15, с.129-130]. Так, територіальні соціальні організації широко розвивають, зокрема, допомогу нянечками «на декілька годин в день», «супровід дітей до школи», «для догляду під час канікул». Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, з гуманною метою, на благодійних засадах.

Одиноким батькам суттєвою підтримкою виступають різні форми організації вільного часу дітей (групи продовженого дня, гуртки, клуби за інтересами в місцях проживання), до того ж без оплати. У Польщі, наприклад, суд виділяє на допомогу одинокій матері куратора. В цій країні, також налагоджено систему соціально-побутових послуг за доступну плату малозабезпеченим неповним сім'ям. Їм надаються субсидії, пільги на оплату житла, призначаються стипендії [11, с.123].

Отже, проблема життєдіяльності неповної сім'ї є актуальною не лише для України, але й для інших держав. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім’єю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги неповним сім'ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги неповній сім'ї. Він, безперечно, вартує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України.