Колонізація Росією півдня України

- народна (самовільний переселенський рух);

- іноземна (уряд заселяв німцями, греками, болгарами);

- урядова (роздача земель).

" На початок XIX ст. українські землі були розділені між двома імперіями:

· 80 % належало Російській (Лівобережна, Правобережна, Слобідська та Південна Україна);

· 20 % Австрійській (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття).

Поділ України російсько-австрійським кордоном, імперська політика гноблення негативно впливали на формування української нації.

На початок століття 9 українських губерній входили до складу трьох генерал-губернаторств – Малоросійського, Київського, Новоросійсько-Бесарабського.

За 100 років населення України збільшилося з 7, 7 до 23, 4 млн. Чоловік (і за рахунок міграції росіян, німців, сербів і т.д.).

Адміністративно-територіальний устрій, система податків, влада, економіка – все було уніфіковано під імперський російський стандарт і підпорядковано інтересам метрополії. На чолі імперій стояли генерал-губернатори з майже необмеженою владою. Тільки низові адміністративні одиниці (волості та уїзди) могли очолювати українці. Росія принесла на Україну власне судочинство на чужій мові. Українські школи знищувалися. Духовенство опинилось під московським патріархом. У 1840 р. Ліквідовується Литовський статут, міста втрачають Магдебургське право. Національна самобутність українців втрачається і українці починають думати, що, дійсно, їх мова “мужицька”, погана і починають призвичаюватися до всього російського.

H Українська нація в основному розвивалася як нація хліборобська:

- 2/3 складало сільське населення;

- в промисловості, транспорті, торгівлі українці складали лише 10%;

- в науці, медицині, культурі, церкві – 0, 5% (40% - росіяни, 25% - євреї).

Тому у соціальному плані українців початку XIX ст. можна розділити на:

1. поміщиків (їм належало 70% землі);

2. міщан (переважно поляки, росіяни, євреї);

3. селян (поміщицькі – 60%, 99% - три дні панщини, державні, військові).

З 1817 р. за проектом військового міністра Аракчеєва створюються військові поселення. Їх створення позначене численними бунтами. Становище військових поселенців було б ще гіршим якби Аракчеєв не боровся з казнокрадством і присвоєнням державних коштів армійською верхівкою. У 20-30-ті рр. більшість військових поселень перевели на роботу по забезпеченню армії продовольством і становище поселенців стало набагато кращим ніж селян.

i Існував так і не реалізований проект Аракчеєва: звільнити селян із землею шляхом їх викупу державою у поміщиків.

З початком XIX ст. як в Російській, так і в Австрійській імперіях відбуваються однакові процеси:

- переважання поміщицького землеволодіння з його прогресуючим занепадом;

- посилення експлуатації селянства і його соціальна диференціація;

- криза натурального господарства, його перехід на шлях капіталізму.

Основними формами експлуатації селян були відробіткова, рента продуктами і рента грошима.

Сільське господарство повільно набирає рис товарного. Швидше капіталізація йшла на Півдні та Правобережжі, де були найбільші поміщицькі господарства. Грошова рента починає витісняти натуральну, що дає поштовх до розвитку торгівлі, грошового обігу взагалі.

Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

- пруським (повільний перехід до капіталістичного виробництва);

- американським (створення фермерських господарств).

На кінець XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи.

Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинених аграрних районів Російської імперії. АЛЕ лише 15% підприємств України виготовляли готову продукцію, розвиток української економіки базувався на іноземному та російському капіталі, прибуток вивозився.