Серед істориків ніколи не було єдності в оцінці діяльності і особи Б.Хмельницького.

Сучасники Б.Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У ХVIII - ХІХ ст. з посиленням залежності України від Росії Хмельницькому почали давати більш стримані оцінки (П. Куліш критикує Б.Хмельницького за те. що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду. М.Грушевський, оцінюючи Хмельниць­кого як " великого діяча", " героя української історії" вважає, що все ж таки, гетьману не вистачало здібностей " для розв'язання істо­ричного вузла українського життя", що його політика була не дуже мудрою).

Радянські історики, як правило, схвалю­вали Хмельницького за те, що він возз'єднав Україну і Росію.

Більшість сучасних українських істо­риків дійшли висновку, що головна за­слуга Хмельницького полягає у відродженні української державності, і що без його діяльності не постала б у новітні часи українська незалежна держава.

Богдан Хмельницький:

Ø зумів об'єднати асі патріотичні сили навколо великої ідеї національного ви­зволення;

Ø спрямував енергію народних мас на роз­будову соборної держави та виборення нею незалежності;

Ø першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

Ø приборкав анархічну стихію охлокра­тії й отаманства старшини, взяв курс на встановлення спадкового гетьманату;

Ø проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут " Стат­ті про устрій Війська Запорізького",

Ø збагатив українське військове мистецтво;

Ø відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки української держави;

Ø створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами Інших країн як суб'єкта міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом;

Третій період (1657-1663 рр.)

ЛІКВІДАЦІЯ СПАДКОЄМНОГО ГЕТЬМАНАТУ

Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.

Після поховання Б.Хмельницького стар­шинські угруповання відійшли від принци­пу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар І.Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельниць­кого, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повно­правним гетьманом.