Утворення великого князівства литовського

XIV ст. було несприятливим для руських (українських) земель: період їх політико-економічного та культурного занепаду збігся з піднесенням сусідів – Литви, Польщі та Московії. Звичайно, що їх погляди звернулися до руських земель, де виник вакуум влади.

Литовське князівство утворилося в ХIIIст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Князь Ольгерд проголосив, що “Русь просто повинна належати литовцям”. Так утворилося Велике князівство Литов­ське, у складі якого руські землі становили 9/10 території.

Таке стрімке зростання Литви здається парадоксальним і, безумовно, потребує пояснення.

ПРИЧИНИ ШВИДКОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ ЛИТВОЮ РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

ü Руські князівства були ослаблені монголо-татарським пануванням;

ü Литовська верхівка потрапила під вплив своїх слов'янських підданих.

ü Литовське панування було прийнятнішим, ніж татарське іго;

ü У більшості випадків місцеві князі добровільно визнавали владу Литви;

ü Місцева знать не усувалась з вищих адміністративних посад в управлінні;

ü Руська мова стала офіційною урядовою мовою.

Характерною особливістю литовської експансії було те, що вона не являлась тотальним нашестям чужинських орд, це, скоріше, можна назвати проникненням, включенням, приєднанням.

Самі литовці свої завоювання розглядали як місію “збирання земель Русі”.

Однак, Золота Орда на той час залиша­лася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях південної Русі. В історичній літературі висловлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами у сер. 60-х рр. XIV ст. про збирання данини з окупованих Литвою територій татарами.

ПОЛІТИКА ЛИТВИ В РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Литовські князі, щоб забезпечити управ­ління величезними завойованими терито­ріями, майже не втручалися у життя руських земель. " Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо " - таким був принцип їх правління.

УСТРІЙ

Литва не змінила адміністративно-тери­торіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, друго­му сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру - Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Ярімановичу -Стародубське. Пле­мінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі вокняжилися на Поділлі.

У невеликих князівствах влада нале­жала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли війсь­кову службу, сплачували данину. Повно­важення удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих. Литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі " Руської правди" ^: . Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським.