Сутність фінансового забезпечення соціальної сфери

Соціальна сфера - одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров’я, відпочинку.

До соціальної сфери національної економіки вхо­дять такі складові: освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Їхня діяльність значною мірою за­лежить від організації фінансового забезпечення.

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролі держави в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, насамперед, через бюджетну систему. Розвиток країни об’єктивно вимагає все більшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для розвитку всіх галузей національної економіки.

Головною ланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою як один з основних інструментів регулювання соціальних процесів [29].

Державний бюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективність бюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язкових платежів, так і при використанні бюджетних коштів.

Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі.

Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. Бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів: плановості, цільового спрямування коштів, безповоротності, безоплатності, ефективності використання коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, контрольованості витрачання бюджетних коштів [9].

Державні видатки як економічна категорія - це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держав з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів [21].

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття “видатки” у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати - за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

1) за джерелами фінансування:

- за рахунок коштів державного бюджету;

- за рахунок коштів місцевого бюджету;

2) за ініціатором:

- витрати на реалізацію загальнодержавних програм;

- витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);

3) за метою використання:

- видатки на соціальний захист у зв’язку з малозабезпеченістю;

- виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);

- компенсація втраченого здоров’я або майна;

- витрати, пов’язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);

- витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;

4) за формами:

- грошові;

- безготівкові;

- натуральні.

За формами власності джерела фінансування поділяють на бюджетні та позабюджетні.

За видами:

- бюджетні - за рівнями бюджетів;

- позабюджетні - за рівнями централізації коштів.

Внутрішні дже­рела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (коштів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, со­ціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підпри­ємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують со­ціальні проекти і програми [20].

Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за раху­нок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, держав­них і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових ор­ганізацій; гуманітарної допомоги з-за кордону.

Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспек­тивних потреб суспільства є державний бюджет.

Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сього­дні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансу­ється приблизно 80 %усієї соціальної сфери.

На соціальний захист населення Україна витрачає близько 20 - 25% коштів державного бюджету.

Соціальний захист населення здійснюється за рахунок коштів:

• держави;

• приватних організацій;

• громадських організацій.

Соціальний захист у суспільстві виконує ряд дуже важливих функцій, крім підтримки знедолених за його допомогою здійснюється перерозподіл доходів, реалізується соціальна справедливість.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави [27].

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України [19].

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери:

- плата за надані послуги;

- бюджетні асигнування;

- фінансові ресурси підприємств;

- кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;

- страхування;

- кредит.

Державний бюджет є фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери- меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб) спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку.

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий - заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях - це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, соціальне. Воно розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати [22]:

1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4)покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Захист від конкретних видів соціальних ризиків у ринковій економіці найбільш ефективний в рамках окремих видів соціального страхування. Суттєвим кроком у реформуванні попередньої системи соціального забезпечення населення стало прийняття Основ законодавства України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Цей базовий законодавчий акт передбачає комплексний соціальний захист громадян на основі принципів та засад загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; соціального медичного страхування.

У сфері фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування відбулися значні зміни з 1 січня 2011 року вступив в дію Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Отже, однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім’ю[30].

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ.

В умовах демократії соціальне забезпечення є найбільш пріоритетною функцією держави. Громадяни мають високий рівень потреби в соціальному забезпеченні, і тому існує великий попит на цей вид суспільних благ. Соціальне забезпечення надається державою, а не ринком. Фінансове забезпечення (видатки) слід назвати одним з дійових чинників розвитку соціальної сфери.

На початку III тисячоліття соціальна сфера з фактора стабілізації суспільства поступово перетворюється на основний чинник економічного розвитку. Вона дуже важлива не лише для населення країни як запорука добробуту й благополуччя, але й як ефективний важіль економічного піднесення держави. Не дарма народна мудрість говорить: “країна без соціальної сфери - що дерево без коріння”. На превеликий жаль, коріння цього дерева в Україні засихає. Як наслідок - погіршення стану в соціальній сфері, яке, з одного боку, є результатом розвитку економіки, а з іншого, - негативно впливає на його результативність [24].

У сучасних умовах однією з найважливіших умов підвищення наукового обгрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку.

Узагальнюючи все вищесказане можна зробити такі висновки: однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім’ю. Це поняття вкладається в рамки соціального захисту та соціального забезпечення населення, тобто сукупність мір нівелювання негативних наслідків впливу ринкового механізму на рівень життя окремих категорій населення.