Билет 3. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах - представники класичної німецької філософії

1.)Знайдіть зайве:

Зайве - Шиллер і Маркс.

Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах - представники класичної німецької філософії

2.)Назвіть основні категорії діалектики, використовуючи їх визначення надані у таблиці:

3.) Сформулюйте один з законів логіки Аристотеля та поясніть його значення.

Аристотель заклав теоретичні основи логіки як науки. Аристотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. В творах Аристотеля з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон». Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо Йому належить формулювання трьох основних законів формальної логіки: закон тотожності (А є А), закон виключеного протиріччя (А не є не-А), закон виключеного третього (істинним є А або не-А).

Закон тотожності (А є А)

Цей закон тотожності можна сформулювати так: «Будь-яка думка протягом даного міркування (за будь-яких перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст». Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні — за тотожні.

У випадку порушення закону тотожності стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. Це зумовлено особливостями природної мови.

Звернемося до відомого софізму:

6 і 3 є парне і непарне.

6 і 3 є дев'ять.

Отже, 9 є парне і непарне.

Закон тотожності — це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні, можна лише один і той самий зміст.

Тобто, закон тотожності не забороняє нам міркувати в різних випадках про один і той самий предмет, враховуючи різні його ознаки. Але він вимагає, щоб в усіх міркуваннях про цей предмет міркували як саме про цей предмет, скільки б разів він не з'являвся в думці і як би думка про цей предмет не пов'язувалася б з іншими думками про нього самого або про інші предмети.

4.) Поясніть, чому в античній філософії матеріалістичні концепції виникли раніше, ніж ідеалістичні?

Значительной чертой античной философии является попытка рационального. Матеріалізм первинною визнає матерію, природу, а свідомість, мислення - вторинним, похідним від матерії. Що оточує нас матеріальний світ існує вічно, завжди, вважають матеріалісти. Його ніхто не створив. Він існує незалежно від волі і свідомості людей. Свідомість же, носієм якої на Землі є людина, є продукт, результат розвитку і функціонування матерії, природи.

Ідеалізм же в протилежність матеріалізму первинним вважає щось нематеріальне, а саме - свідомість, дух, ідею. Дух, свідомість, згідно ідеалістам, існує раніше природи і незалежно від неї. Матерію, природу вони розглядають як результат творчої діяльності свідомості, духу. Духовне, на їх думку, породжує, визначає існування матеріального, природи.

Отже, можна сказати, що ці два поняття протилежні за значенням один одному, але не дивлячись на це, античні філософи зійшлись на думці про те, що все таки матеріалізм є первинним, бо існує вічно, незалежно від волі і свідомості людей. А ідеалістичний є вторичним, адже свідомість і дух виникає пізніше, ніж якась матеріальна річ і є результатом людської думки, ідеї.

5.) Представники скептицизму вважають істинну картину світу недосяжною для розуму людини. Чим можна пояснити таку позицію? Чи згодні Ви з нею (відповідь аргументуйте).

Начнём с того, что скептицизм – это философское направление, выдвигающее сомнение в качестве принципа мышления, особенно сомнение в надёжности истины. Я думаю, данную позицию скептиков можно объяснить тем, что для них Абсолютное бытие (Бог), настолько превосходит все возможности человеческого разума, все «естественные» способности человеческого познания, что предстаёт как непостижимое начало мира, отделённое от человека непроницаемой завесой тайны. Ум скептиков переполняют сомнения, которые являются собственным мышлением.

Что касается моего, личного мнения, то частично я солидарна с позицией скептиков. Так, как чтобы понять всю сущность мира не достаточно только жить в нем, нужно мыслить. И когда ты начинаешь мыслить, твой разум наполняется сомнениями в познании «истины». Так как и разум представителей скептицизма направлен лишь на поиски истины, а не на обретение её.

Но с другой стороны считать все наши знания только относительными, не содержащими в себе частицы абсолютного, – значит, по существу, признавать полный произвол в познании. В таком случае познание превращается в сплошной поток, где нет ничего относительно достоверного, где стираются границы между истиной и заблуждением, и получается так, что никаким положениям нельзя верить, а, следовательно, ничем нельзя руководствоваться в жизни. То есть, другими словами – это неверие в абсолютную (даже не в относительную) истину. Мне кажется это неверная постановка мысли, так как без «веры» очень сложно достичь даже самого простого!