Визначте причини та наслідки злуки УНР і ЗУНР.

22 січня 1918 р. Центральна Рада своїм четвертим універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Акт «Злуки» був урочисто проголошен в г. Києві на Софієвській площі.

Основні положення згідно з актом «Злуки»:

- ЗУНР користувалося повною автономією і отримала назву Західної Області Української народної Республіки (ЗОУНР);

- озброєні сили двох держав об’єдналися;

- усім громадянам гарантувалися демократичні права і воля.

Наслідки:

Акт «Злуки» є по суті декларативним і не мав серйозних історичних і політичних наслідків, так як фактичного об’єднання українських територій в повному смислі цього слова не відбулося. Це було визвано такими причинами: 1) Існування протиріч (у тому числі і ідеологічних) між Німеччиною і Наддніпрянщиною. Керівництва ЗУНР було в основному безпартійним і антисоціалістично направленим, у той час як керівництво УНР належало в своїй більшості к різним партіям соціалістичного напрямку. Галичани воювали з Польщею і були згодні на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, у якій не було б місця незалежній Польщі. А керівництво УНР прагнула к створенню «нової» Росії, у складі якій не було б Україні. Тому наддніпрянці слонялися к союзу з російськими більшовиками проти білої реакції під керівництвом Деникина. Таким чином, в середині органів влади єдиної України мав місто конфлікт інтересів. 2) Існування інституційних протиріч між УНР і Західною областю (ЗО). По-перше, не було створено єдиної адміністративної системи УНР. В ЗО достатньо єфективно діяли територіальні органи влади, які залишились ще від Австро-Угорської імперії. В Наддніпрянській Україні існував конгломерат з різних «рад», який не був приведен у відповідність з Законом «Про нове територіально-адміністративне ділення України», прийнятого Центральною Радою ще 6 березня 1918 р. Тому подвійна чи навіть потрійна влада у наддніпрянських містах і селах було звичайною справою. Це привело до фактичної відсутності єдиного державного суверенитета над усією територією УНР.

3) Був зруйнован принцип формування вищих органів влади УНР із-за введення у склад Директорії Президента ЗУНР Євгенія Петрушевича, що забезпечувало ЗУНР привілігійованне положення.

4) Не відбулося остаточного перетворення колишніх вислих органів державної влади ЗУНР – Української Народної Ради і Державного секретаріату – в органи місцевого самоврядування єдиної УНР. Апогеєм такої сепаративної і антидержавної політики Української Народної Ради обрання Євгенія Петрушевіча диктатором, тобто орган місцевого самоврядування регіонального рівня надав одному із членів вищого органа влади усієї держави надзвичайні повноваження у рамках свого регіону. При цьому такий сепаратизм підтримало керівництво УНР – було створено спеціальне Міністерство по справам ЗОУНР.

5) Єдиний випадок, коли керівництво УНР віднеслося до ЗОУНР як до частини своєї території, відбувся 21 квітня 1920 р., коли С. Петлюра цю частину держави в обмін на їх участь у війні проти більшовиків.