Тема 1.1 Економічна теорія: предмет і методи пізнання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ КОМП¢ ЮТЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Економічна теорія (Економіка)»

Харків 2011

Конспект лекцій з дисципліни «Економічна теорія (Економіка)» для студентів

Харківського комп’ютерно-технологічного коледжу НТУ “ХПІ”

Розроблений викладачем вищої категорії І.М. Рибаченко

та викладачем першої категорії І.Г. Лещенко

Розглянутий і затверджений на засіданні циклової комісії гуманітарних

та соціально-економічних дисциплін

Протокол № ___________ від ______________

Голова комісії _______________ З. І. Гужовська

Заступник директора з навчальної роботи _______________ І.І.Дідух

Зміст

Розділ 1 …………………………………………………………………4

Тема 1.1 Економічна теорія: предмет і методи пізнання……………………4

Тема 1.2 Суспільне виробництво і його результати…………………………9

Тема 1.3 Споживач в економіці: поведінка та особливості вибору..............

Тема 1.4 Економічні відносини власності………………………………….13

Тема 1.5 Розподіл і формування доходів населення……………………….15

Розділ 2 Товарне виробництво і ринок……………………………………..18

Тема 2.1 Товарне виробництво……………………………………………...18

Тема 2.2 Теорія грошей. Інфляція…………………………………………...22

Тема 2.3 Ринок як економічна форма організації суспільного

виробництва.......................................................................................................26

Тема 2.4 Фінансово-кредитна система в ринковій економіці……………32

Розділ 3 Підприємництво у ринковій економіці…………………………….37

Тема 3.1 Підприємництво: суть, умови функціонування і економічні

форми організації. Форми підприємницької діяльності………………..…37

Тема 3.2 Підприємство в системі підприємницької діяльності............

Розділ 4 Суспільне відтворення та його державне регулювання

Тема 4.1 Основи теорії відтворення…………………………………………43

Тема 4.2 Теорія економічного циклу…………………………………………45

Тема 4.3 Відтворення й зайнятість трудових ресурсів……………………48

Тема 4.4 Основи теорії державного регулювання економіки………….....51

Розділ 5 Світове панування

Тема 5.1 Тенденції розвитку світового господарства...................................

Тема 5.2 Економіка України та її місце у світовому господарстві……………………...................................................................66

Список джерел інформації………………………………………………….70

Розділ 1 Загальні основи економічної теорії

Тема 1.1 Економічна теорія: предмет і методи пізнання

1. Поняття економіки як системи економічних знань. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб. Предмет курсу економічної теорії. Мета і функції економічної теорії.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3. Економічні категорії та закони. Пізнання і використання економічних законів.

4. Методи дослідження економічних явищ. Мікро- і макроекономічний аналіз.

5. Зародження економічної теорії й основні етапи її розвитку.

1. Поняття «економіка» походить від грецького слова «oikonomia» (вчення про господарство), а економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так її предмет вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.).

Самуельсон запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання».

Економічна теорія (економікс) — наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів.

Одним з аспектів, які досліджує економічна теорія, є проблема вибору в умовах рідкісності, обмеженості, ресурсів і можливостей альтернативних способів використання людиною обмежених економічних благ. Але рідкісність ресурсів розуміють не лише як їх обмежену кількість, а й як недостатність таких ресурсів для задоволення безмежних потреб людей.

У політичній економії логіка короткого виведення найпоширенішого визначення предмета цієї науки така: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги. Усе необхідне для їх виробництва вони беруть у природі. Щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво — процес дії людини на предмет і сили природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.

Матеріальні блага люди виробляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, виробництво на певному етапі має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні економічні зв'язки (відносини), зокрема з приводу кооперації, спеціалізації виробництва тощо. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють і споживають їх. Відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг у політичній економії називають виробничими відносинами.

Політична економія — наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Відмінності між економічною теорією і політичною економією та основні функції цих наук. При порівнянні наведених визначень предмета обох наук стає очевидною певна розбіжність між ними. Економікс вивчає дії людей, окремих суб'єктів у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних благ), а політична економія — відносини між людьми в процесі праці (яка передбачає їхню дію).

Значніші розбіжності існують між цими науками при порівняльному аналізі інших визначень їх предметів. Так, політична економія є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Ці закони об'єктивні, тобто не залежать від волі й свідомості людей. Предметом дослідження економікс можуть бути економічні закони, але вони розглядаються не як об'єктивні, а як закони імовірності.

Надзвичайно поширеним в економікс є таке потрійне визначення її предмета: «Які товари та послуги виробляти, як виробляти і для кого».

Отже, намагаючись уникнути нечіткості формулювань предмета економіки, можна запропонувати загальне визначення предмета економічної науки.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

Сучасна економічна теорія (передусім політична економія) виконує основні функції: практичну, пізнавальну, теоретичну і світоглядну.

Практична функція полягає у розробленні наукових основ управління господарською практикою; обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм та у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у сфері практичної діяльності.

Пізнавальна (методологічна) функція обґрунтовує метод (в тому числі його структуру) пізнання сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін.

Теоретична функція полягає у розкритті процесу еволюції різних економічних систем, зокрема економічних, у тому числі виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами в системі економічних законів, понять і категорій.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. «Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли помилкові, — мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом», вважав англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946).

2. Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. У межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Так, з надр планети щороку добувають майже 25 т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів на кожного жителя. Ця взаємодія означає процес праці, який охоплює такі основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.

Праця — цілеспрямована, усвідомлена діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас змінюють, вдосконалюють себе.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Засоби праці — створена за законами природи річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Якщо процес праці розглядати з погляду його результату — продукту, то він є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва.

Продуктивні сили і виробничі відносини. До загальної для всіх суспільно-економічних формацій структури продуктивних сил належать засоби виробництва (засоби праці і предмети праці) і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух ці засоби.

Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що людина є творцем усіх інших елементів продуктивних сил; без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу); потреби та інтереси людини діють як основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.

Натепер до продуктивних сил відносять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація.

Продуктивні сили — фактори (передусім людина), які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Виробничі відносини — суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини (зв'язки) між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Відносини економічної власності є такою ж суспільною формою розвитку продуктивних сил, як і виробничі відносини.

Власність економічна — виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення.

Продуктивні сили та виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробництва, а особливості цієї взаємодії визначаються законом відповідності виробничих відносин рівню, характеру і структурі продуктивних сил. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його матеріально-речовим змістом, виробничі відносини — суспільною формою. Розвиваючись динамічніше (під впливом потреб, інтересів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступово вступають у дедалі більшу суперечність з виробничими відносинами. Ці відносини спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, перестають відповідати їхньому рівню й характеру розвитку, і між двома елементами суспільного способу виробництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумовлює настання епохи соціальних революцій.

Оскільки виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах суспільного способу виробництва прагнуть пристосуватися до рівня й характеру їх розвитку. Це виявляється в еволюції типів і форм власності. Так, на зміну індивідуальній капіталістичній власності, що переважала на початкових етапах розвитку буржуазного суспільства, прийшла колективна акціонерна, її діалектично заперечує державна форма капіталістичної власності, а державну — інтегрована (процес її становлення почався у країнах Європейського Союзу). Отже, суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є визначальною рушійною силою розвитку суспільного способу виробництва, перетворення його на більш розвинутий.

3. Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі.

Механізм дії економічних законів — послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають, та ін.

Механізм використання економічних законів — комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтованої системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів.

Отже, економічні закони не залежать від волі й свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать такі групи:

1) Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні, загальні, специфічні, стадійні.

Всезагальні економічні закони властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо).

Загальні закони діють у кількох економічних формаціях (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо).

Специфічні економічні закони діють лише в межах одного суспільного способу виробництва.

Стадійні закони діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму) або на одному із ступенів стадії.

2) Закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін.; до законів сфери розподілу — закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою.

3) Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма економічних, передусім виробничих, відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Залежно від груп та видів економічних законів розрізняють відповідні економічні категорії. Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

4. Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), «вчення», «теорія».

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії.

Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху.

Конкретне (лат. concretio — уточнення) — цілісний об'єкт в єдності його різноманітних складових, сторін, властивостей, ознак.

Конкретне є синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного.

Загалом процес пізнання (з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного) — це рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

Метод сходження від абстрактного до конкретного — перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.

Важливим засобом пізнання економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу й синтезу.

Аналіз (грец. analisis — розкладання) — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

Синтез (грец. synthesis — складання) — поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Принцип матеріалізму (щодо пізнання суспільного способу виробництва) — принцип, який передбачає необхідність з'ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, виокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил — продуктивних сил.

Головним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром, є закон єдності й боротьби протилежностей (закон суперечності) у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.

Принцип суперечності — закон, який означає необхідність роздвоєння цілого на протилежні сторони, комплексний аналіз кожної з них, а відтак їх взаємодії (а отже, взаємообумовленості, взаємозаперечення, взаємопроникнення тощо) та конструктивний синтез у новій економічній категорії.

Найважливішою специфічною формою конкретизації цього закону є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.

Надзвичайно важливу роль в економічному дослідженні відіграє закон заперечення заперечення, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових та елементів, починаючи з умов виникнення до занепаду і переходу у досконаліші системи.

Закон кількісно-якісних змін означає, що кількісні зміни на певному етапі переходять в якісні, а їх нова якість, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливість і темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нову силу розвитку.

Важлива роль у пізнанні специфіки економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил належить принципу історизму.

Важливим засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід, найважливішим елементом якого є цілісність.

Якісний аналіз в економічній теорії має важливіше значення, ніж кількісний. Перший застосовують переважно для характеристики суспільної форми способу виробництва (визначають різні аспекти сутності кожної економічної категорії), другий — речового змісту.

Кількісний аналіз певною мірою розкриває якісну сторону явища або процесу (і навпаки), що зумовлено взаємодією цих двох категорій діалектики. На основі кількісного аналізу з'являється можливість для широкого застосування економіко-математичних методів дослідження.

Одним з елементів діалектики в економічній теорії є метод історичного і логічного.

Історичний підхід передбачає, що починати пізнання капіталістичних відносин необхідно з вивчення передумов капіталістичного способу виробництва, тобто з товарних відносин. Це означає, що хід думок повинен починатися з того, з чого починається історія.

Логічне — це те саме історичне, тільки очищене від випадковостей, відхилень, від деталей історичного розвитку.

Ще одним елементом діалектичного методу дослідження є необхідність дотримуватися діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу.

Завершальний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії — єдність наукової теорії та суспільної практики, яка (практика) є основою і критерієм правильності економічної теорії. Важлива ланка суспільної практики — економічний експеримент, зокрема перевірка ефективності запровадження нових форм управління спершу на окремих підприємствах, у низці підприємств або в декількох галузях.

Засоби і методи економічного аналізу в працях західних науковців. Крім загальновизнаних шляхів пізнання, західна наука виробила низку власних методів економічного аналізу. До таких методів, зокрема, належить створення моделей майбутніх вчинків людей.

Вагомий інструмент економічного дослідження — математичне моделювання, тобто опис економічних явищ і процесів за допомогою математичних символів і алгоритмів.

Відповідно до поділу економічної теорії на нормативну і позитивну розмежовують нормативний аналіз (ґрунтується на оцінці явищ з погляду справедливості й несправедливості та ін., а отже, наближається до аналізу з боку інтересів великих соціальних верств і груп) і позитивний аналіз, який не дає оціночних (тобто нормативних) суджень, а лише констатує факти (наприклад, збільшення суспільно необхідних витрат зумовлює зростання вартості, а отже, й ціни товару), а тому є обмеженим..

V. Перші висловлювання про економіку як науку з'явилися понад два тисячоліття тому. Проте перші систематизовані знання про сутність економі­чної системи, її цілі виникли лише наприкінці XV - в XVII ст., на етапі ста­новлення капіталістичного способу виробництва.

Меркантилізм. Найвидатнішим представником меркантилізму був фра­нцузький учений Антуан Монкретьєн (1575 - 1621). Меркантилісти першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з гро­шима, а джерелом багатства, вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.

Класична політекономія: найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти Адам Сміт (1723 - 1790) і Давид Рікардо (1772 - 1823). Основною переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політекономії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Вони започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність у виробничій сфері є джерелом багатства. Тому предме­том економічної теорії вважали відносини між людьми у цій сфері. Класична політекономія вперше поставила проблему економічних законів: їх об'єкти­вного характеру. Так, Д. Рікардо єдиним джерелом вартості вважав працю робітника, яка є основою доходів Інших класиків. Класики виступали проти протекціонізму, за вільну конкуренцію. А. Сміт і Д. Рікардо виступали за

державу, здебільшого як „нічного сторожа" - захисника приватної власності, вільної конкуренції, суб'єкта, що створює загальні умови виробництва.

Марксистська політекономія. Карл Маркс (1818 - 1883) та Фрідріх Ен­гельс (1820 - 1895). Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса бу­ло вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва. Обґрунтував істо­рично перехідний характер даного ладу. Він визначив предметом досліджен­ня капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробни­цтва та обміну. Проте при з'ясуванні особливостей дії закону єдності та бо­ротьби суперечностей за капіталізму акцентував увагу лише на боротьбі, на необхідності знищення класу буржуазії, недооцінював роль приватної влас­ності, перебільшував роль державної власності.