Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основи фізіології та комфортних умов праці.






Фізіологія праці є складовою частиною гігієни праці та розділом зага­льної фізіології, яка вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом трудової діяльності та виробничого середовища, розробляє фізі­ологічні основи наукової організації трудового процесу з метою довгочасно­го підтримання на високому рівні працездатності людини та збереження її здоров'я.

Дослідження в галузі фізіології праці проводяться в основному в двох напрямах: вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характери­зують діяльний стан організму людини; розробка науково-обґрунтованих ра­ціональних способів організації конкретних видів трудової діяльності, що сприяють поліпшенню фізіологічного стану працівників.

Об'єктом вивчення є форми організації трудового процесу, обладнання робочого місця та устаткування, фізіологічні зміни в організмі робітника, здоров'я працівників, тощо. Основною метою є наукове обґрунтування реко­мендацій щодо оптимізації трудового процесу в системі наукової організації трудової діяльності людини. Загальні завдання полягають у вивченні форм виявлення робочої діяльності, станів, що виникають в організмі людини, фі­зіологічних закономірностей та механізмів, які характеризують зміни в орга­нізмі людини під час роботи. Поряд із загальними виділяють завдання, зумо­влені основними напрямами економічних та соціальних перетворень, які ха­рактеризують етап розвитку держави. Так, наприклад, обслуговування нового обладнання на сучасних виробництвах (атомних електростанціях, електро­нних підприємствах, роботизованих лініях, пультах управління, лазерних та плазмових установках, тощо) вимагає не тільки високої кваліфікації персона­лу, а й дотримання відповідних гігієнічних та фізіологічних вимог до умов роботи. Методи дослідження у фізіології праці в кожному конкретному ви­падку визначаються характером її завдань.

Людина в природі є найбільш саморегулювальною істотою щодо ін­стинкту самозбереження. Це дозволяє їй достатньо гнучко компенсувати свої недоліки за рахунок інших якостей і зберегти свій нормальний стан.

Однією з постійних потреб людини є її уявлення «захищеності від не­безпеки» під час професійної діяльності. Цю захищеність людина розуміє як необхідність уникнення небезпечної ситуації, а в умовах виникнення (неза­лежно від того, з чиєї провини), успішно їй протидіяти. Захищеність людини від небезпек її праці слід розглядати як наслідки її психофізіологічних, соціа­льних і професійних якостей, здатності організму до саморегуляції та інше. Слід розглядати «особистий чинник» не як фатальне уявлення, отримане від народження як якість, а як комплекс якостей, що розвиваються та змінюють­ся і відповідно впливають на особисту захищеність від небезпек, своєї праці.

Психологи розглядають три основних чинники, що сприяють травму­ванню людини: розвиток виробничого обладнання, машин, техніки йде шви-


дше, ніж розвиток засобів захисту; підвищилась ціна помилки людини; наяв­ність адаптації людини до небезпеки. Існують ще багато інших мотивів, що спричиняють порушення з боку робітників, наприклад мотив необгрунтова­ної вигоди на цю хвилину.

Безпека на виробництві формується на основі відповідних взаємодій керівника (керівників), працівника (працівників), а також їх спільної взаємо­дії із знаряддям виробництва. Слід розподіляти психологію особистої безпе­ки (один працівник - один керівник) і психологію колективу (кілька керівни­ків - кілька працівників). Мотивація встановлення безпеки є основним пока­зником в її досягненні. Найкраще, коли зміст такої мотивації виникає у пра­цівника (керівника) і стає основою відповідної реакції у керівника (працівни­ка) у вигляді вже його мотивації як відповіді. За наявності такого кругообігу формується зміст встановлення стійкого психологічного стану на виробницт­ві відносно неприпустимості виникнення небезпек, шкідливих і небезпечних чинників виробництва і що питання забезпечення безпеки на виробництві іс­нує на одному рівні з такими питаннями як підвищення продуктивності пра­ці, якості виробничої продукції та ін.

Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш важкий вид робіт, опера­цій, характерних для конкретного робітника, визначити зміст недоліків, що мають місце з боку робітника, і коли вони часом повторюються, усвідомлю­вати терміни втоми робітника і формувати відповідні заходи і впливи на стан виробничого процесу. Керівник повинен довести робітникові, щодо необхід­ності інформування про всі ці недоліки чи наявність стану, що знижує праце­здатність чи підвищує втому, тощо; для того, щоб мати змогу втручатись у відповідний процес з метою забезпечення безпеки.

Психологічний стан робітника можна вважати як задовільний, коли він озброєний інструментом свого захисту:

- рівнем навчання;

- знаннями небезпек, їх властивостями і послідовністю виникнення дії;

- уміннями запобігати небезпекам, уникати їх;

- знаннями послідовності виходу з аварійних ситуацій, ознак відповідного стану, тощо.

Крім того, кожен робітник повинен мати накопичений досвід в питан­нях самоконтролю (мати можливість):

- оцінити свою теоретичну і практичну підготовку щодо своєї роботи;

- оцінити свої знання інструкцій і норм охорони праці та практичні навич­ки для використання безпечних методів виконання роботи;

- визначити свій психофізіологічний стан і за такого самопочуття зверну­тися до медичного закладу;

- використати необхідні засоби індивідуального захисту після перевірки їх справності і придатності для використання;

- перевірити придатність інструменту, робочого місця, тощо.


Відновлення необхідного трудового настрою має бути відпрацьовано психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першій з його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт. Саме тому велике значення мають збори з робітниками до початку роботи, коли безпосередній керівник ставить виробничі завдання та аналізує стан безпеки на кожному робочому місці. У процесі виконання робіт керівник по­винен здійснювати контроль за станом безпеки і координувати роботу пра­цівника. Вимога визначення відсутності небезпек наприкінці робочої зміни та інформування керівника створює для працівника передумови для осмис­лення подальшого удосконалення стану безпеки.

Вивчення трудової діяльності людини і впливу трудової діяльності на організм людини передбачає, насамперед, характеристику фізіології праці:

- фізичні, нервово-психологічні, розумові, емоціональні перевантаження;

- ритм і темп роботи;

- монотонність праці;

- обсяг сприймання та переробки інформації;

- біомеханічні та антропометричні дані людини.

Це дає змогу визначити: ступінь і характер навантаження організму під час роботи; відповідність робочого місця і засобів праці анатомо­фізіологічними особливостями людини; раціональні режими праці і відпочи­нку; організацію робочого місця; проведення професійного добору та проф­орієнтації, тощо. Життєдіяльність людини постійно супроводжується витра­тами енергетичних запасів, які поновлюються харчуванням. Залежно від виду праці обов'язково необхідно враховувати і харчовий раціон. Він не повинен більше ніж на 5% перевищувати добові енерговитрати. Добові енерговитрати залежать від характеру роботи та фізичного навантаження:

- при розумовій діяльності - не більше 2, 5 тис. ккал/добу;

- при середній фізичній праці - 3, 2 тис. ккал/добу;

- при важкій фізичній праці - 4 тис. ккал/добу та більше.

Працездатність - це функціональні можливості організму, які характе­ризуються кількістю та якістю виконаної роботи за максимальної її інтенсив­ності або тривалості.

Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специ­фічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності. Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показника­ми, проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають чинники, пов'язані з організацією трудового процесу.

Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії (мал. 4). Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних ритмів психофізіологічних функцій. Так, протягом доби простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8...12-Ю та 16...18-Ю го­динами. Встановлено, що зона біоритмічного оптимуму для трудової діяль-


ності має індивідуальні коливання. Так, більшість людей мають більш високу працездатність у ранковий час. Проте є певний процент осіб, які мають висо­ку працездатність увечері та вночі.

Протягом робочого тижня (мал. 5) спостерігаються низькі рівні праце­здатності у перші дні і особливо в останні (понеділок, п'ятниця, субота). Три­валіші біологічні ритми (місячні, річні, сезонні) мають різні періоди коли­вання щодо різних функціональних навантажень (фізичних, емоційних та ін­телектуальних) і відзначаються високою індивідуальністю.

В будівництві на працездатність людини впливають і пори року.



Мал. 4. Динамічна праце­здатність токаря ремонт­ної майстерні з урахуван­ням психофізіологічних функцій:

А - зорово-моторна реак­ція; Б - координація рухів; В - крива працездатності; а - стійка працездатність; б - низька працездатність на стадіях утягування в роботу та появи втоми.



Мал. 5. Крива працездат­ності протягом тижня.


Працездатність також може змінюватись під час навчання, тренування, внаслідок зміни характеру трудового процесу (впровадження нового облад­нання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації, тощо), чинників, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкід­ливих речовин у повітрі робочої зони).

Продовжити стійку працездатність можна за рахунок: оптимального рі­вня напруги психофізіологічних функцій; правильним поєднанням режимів праці та відпочинку; проведенням фізкультурних пауз; використанням тоні­зуючих напоїв; наглядом і контролем за роботою людини; комфортними умовами праці. Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий - незначну. Негативні емоції (страх, невпевненість, поганий настрій) знижують праце­здатність, а позитивні (впевненість, спокій, бадьорий настрій) значно продо­вжують період стійкої працездатності.

Комфортні умови праці забезпечують крім високої працездатності доб­ре самопочуття і здоров'я людини не погіршується довгий час.

На успіх діяльності особливо впливає стан людини. Будь який вид дія­льності викликає втому. Втома - це стан, що спричиняється інтенсивною і тривалою роботою, характеризується тимчасовим зменшенням працездатно­сті, виражається зниженням кількості та якості роботи і погіршенням коор­динації функцій. Втома - це зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об'єктивним показником стомлення є упо­вільнення темпу роботи, а також зниження її якості.

Проблема втоми охоплює вирішення трьох кардинальних питань:

а) з'ясування природи втоми (механізм та причини розвитку);

б) діагностика втоми та оцінка працездатності;

в) розробка заходів боротьби з втомою.

Гальмування є одним з основних проявів втоми. Разом з тим ототож­нювати поняття гальмування і втоми не можна. Основою втоми є насамперед виснаження фізіологічного потенціалу, що і є збудником гальмування. При зростанні процесів утоми поглиблюються процеси гальмування і на певному етапі може настати їх виснаження, що проявляється насамперед уповільнен­ням процесів відновлення.

Прояв втоми починається з порушення робочого динамічного стерео­типу - знижується точність і швидкість робочих рухів, уповільнюється вико­нання операції та її окремих елементів, з'являються зайві рухи, помилки у ро­боті. У зв'язку з цим змінюються виробничі показники - знижується продук­тивність, збільшується кількість браку, погіршується якість продукції.

Хімічні речовини, пил, несприятливий мікроклімат, виробничий шум, вібрація, ЕМП діапазону радіочастот, нераціональне освітлення негативно впливають на працездатність людини. Розробляючи заходи цілеспрямованої профілактики втоми і перенапруження, дуже важливо встановити конкретні


чинники трудового процесу, здатні спричиняти ці процеси, та оцінити їх рі­вень за критеріями оцінки важкості та напруженості роботи.

Фізіолого-гігієнічна проблема втоми та перенапруження, зважаючи на те, що вона пов'язана з працездатністю працюючих, а отже, з продуктивністю праці, є важливою соціальною проблемою, тому боротьбу слід проводити комплексно, враховуючи технічні, організаційні, гігієнічні та психофізіологі­чні заходи. Основними з них є такі: широка механізація та автоматизація ви­робничих операцій; організація раціонального режиму праці та відпочинку; оптимізація санітарно-гігієнічних умов праці; удосконалення робочих рухів та робочої пози; обладнання раціонального робочого місця та устаткування з урахуванням антропофізіологічних особливостей організму; правильне, раці­ональне виробниче навчання; послаблення несприятливої дії монотонності; заходи щодо запобігання гіподинамії; формування сумлінного ставлення до праці в трудових колективах (усвідомлення корисності праці, сприятливий психологічний мікроклімат, широка гласність, матеріальна зацікавленість, змагання, тощо); естетичне оформлення робочої обстановки; організація та проведення профвідбору та профорієнтації.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.