Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація та межі дії джерел процесуального права.






 

Конституційний процес є формою діяльності Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції з вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, який дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Адміністративні процесуальні норми регулюють діяльність суду, спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного права та інших галузей права. Адміністративний процес реалізує норми права, які регулюють відносини у царині державного управління. [2, c. 56]

Процесуальні норми, які регулюють порядок розгляду і вирішення судами цивільних і господарських справ та виконання судових рішень складають цивільне процесуальне право та господарське процесуальне право. Вони мають своїм призначенням встановлення порядку і процедури вирішення судами цивільних і господарських прав. Ці процесуальні галузі найбільш схожі між собою, але вони розрізняються насамперед суб’єктами відносин. Цивільне процесуальне право регулює захист прав у відносинах за участю громадян. У межах цивільного процесу реалізуються норми більшості галузей: цивільного права, трудового права, житлового права, сімейного права та ін. Господарське процесуальне право регулює захист прав у відносинах суб’єктів господарювання (підприємництва), тобто господарський процес служить реалізації норм господарського (підприємницького) права і норм інших галузей, що регулюють діяльність, пов’язану з господарсь­кими відносинами.

Кримінально-процесуальне право призначено для регулювання діяльності з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ. Кримінально-процесуальні норми регулюють діяльність щодо порушення кримінальних справ, попереднього розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді.

Розглянемо ці види юридичних процесів детальніше.

Взагалі процесуальне право складне за змістом і структурою процедурне право, що зумовлюється його предметом — відносини, які виникають у зв’язку з порушенням права або спору про право. Процедури повинні забезпечити діяльність юрисдикційних органів щодо застосування норм матеріального права відносно конкретних життєвих обставин. Процесуальне право — організаційне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповідальності за правопорушення.

Будь-який (адміністративний, цивільний, господарський та кримінальний) процес — це встановлена нормами процесуального права форма діяльності судів (інших уповноважених органів), яка спрямована на захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів.

Такий процес здійснюється в певній логічний послідовності, за стадіями процесу, які за деякими винятками у кожному виді процесу, є такими: порушення провадження у справі, розгляд справи і прийняття рішення, перевірка (якщо в цьому є потреба) законності та обґрунтованості рішення, виконання рішення. Процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з порушенням, розглядом і вирішенням справ, так і з виконанням рішень суду. Реальний захист порушених прав може бути забезпе­чений лише тоді, коли рішення суду буде виконане у встановленому законодавством порядку. [4, c 101]

Особливого значення за сучасних умов розвитку міжнародної інтеграції набуває виконання рішень іноземних судів. Саме умови і порядок виконання таких рішень встановлює Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.01. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю до певного випадку з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішенням іноземних судів, що підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України, можуть бути рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили.

Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а виконання рішення іноземного суду — це застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні. Визнання і виконання рішення іноземного суду здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України.

За наслідками розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду відповідним судом України постановляється ухвала, так само, як і за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрало законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законодавством.

До законодавства, яке регулює процесуальні процедури, зокрема пов’язані із визнанням та виконанням в Україні рішень іноземних судів, поряд з нормативно-правовими актами України відносяться і міжнародні договори України, а саме: міжнародні договори про надання правової допомоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних справах, згода на обов’яз­ковість яких надана Верховною Радою України, а також інші міжнародні двосторонні або багатосторонні договори за участю України.

Діяльність органів правосуддя урегульована процесуаль­ними нормами. Норми ці регулюють процесуальні дії всіх суб'єктів процесу, незалежно від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних норм полягає у тому, щоб встановити істину. Щодо інших суб'єктів, що виконують службові обов'язки у юридичному процесі, при­значення норм процесуального права полягає у тому, щоб забезпечити оптимальність їхніх дій, найбільшу ефектив­ність одержання юридичних результатів. Звідси стає зро­зумілою загальна природа і призначення процесуального права: воно похідне від матеріального і обслуговує потре­би ефективної реалізації останнього.

Крім кримінально-процесуального і цивільно-процесуа­льного, у системі українського права є державно-процесуа­льне, адміністративно-процесуальне й інші процесуальні галузі права. Схема співвідношення матеріального і проце­суального права може бути такою: матеріальне право — процес — процесуальне право. Отже, система процесуаль­ного права — це відносно самостійна, незалежна від систе­ми матеріального права, об'єктивно зумовлена, збалансова­на і внутрішньо несуперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути і норми. [5, c 78]

Головними ознаками системи процесуального права є: 1) відносна самостійність щодо системи матеріального пра­ва; 2) об'єктивна зумовленість, тобто незалежність її існування від будь-якої волі; 3) збалансованість, що озна­чає послідовність у регулюванні суспільних відносин; 4) внутрішня несуперечливість, тобто безконфліктність її галузей, підгалузей, інститутів і норм; 5) диференціація на складові елементи (галузі, інститути і норми).

Галузь — це система процесуальних норм, що регулю­ють певну сферу суспільних відносин специфічним мето­дом правового регулювання. Наприклад, кримінально-про­цесуальне, цивільно-процесуальне право. Інститут права — це система процесуальних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Наприклад, підсудність у кримінально-процесуальному праві. Норма права — це одиничне, загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлене або санк­ціоноване державою, гарантується та охороняється нею. [17, c. 201]

Структура процесуального законодавства має такі різ­новиди: 1) за галузевою ознакою (кримінально-процесуа­льні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правові акти); 2) за юридичною силою (процесуальні зако­ни, процесуальні підзаконні акти). Систематизація проце­суального законодавства, тобто діяльність по зведенню нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс також здійснюється двома основними способа­ми: інкорпорацією і кодифікацією.

Крім об'єктивного критерію (предмета регулювання), чинником формування процесуальних галузей слід вважати кількісне накопичення процесуального правового матеріа­лу, що уможливлює вирішення питання щодо надання за певних умов сукупності процесуальних норм статусу са­мостійної галузі, спроможної обслуговувати матеріальну га­лузь права. До того ж, у розвитку процесуальних галузей важливу роль відіграє і такий суб'єктивний чинник, як воля держави, її соціальна спрямованість, бажання встано­вити чи змінити форми правозастосовчої діяльності з ура­хуванням економічних, політичних й інших умов.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.