Завдання трудового виховання

З перших днів від народження дитини батьки виношують сповідання, що вона виросте гармонійною особистістю, успішним спеціалістом, продовжить їх справу чи реалізує здібності й вміння у самостійно обраній сфері діяльності. Намагаючись виховати її цілеспрямованою, працелюбною, здатною долати труднощі на шляху до мети, вони покладають сподівання і на досвід дошкільних установ.

Трудове виховання дітей покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Формування мотивації (потреб, інтересу, почуття обов’язку і відповідальності), позитивно-емоційного ціннісного ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації людини.

2. Формування системи знань, необхідних для трудової діяльності, вибору професії, соціального, професійного і життєвого самовизначення.

3. Формування досвіду суспільно корисної виробничої діяльності, вміння використовувати теоретичні знання на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань відбувається у процесі загальноосвітньої підготовки, трудового навчання, різноманітною за формою і змістом трудової діяльності.

Умови ефективності трудового виховання

Для того щоб праця стала ефективним засобом трудового виховання, вона повинна бути педагогічно доцільно організованою. Про педагогічну доцільність трудового виховання свідчать такі чинники:

- цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати;

- зв’язок із навчальною діяльністю;

- усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями;

- доступність конкретних заходів. Ускладнюватися за методами виконання і збільшуватися за обсягом вони можуть з набуттям школярами (студентами) трудового досвіду, адже непосильна праця породжує впевненість у власних силах, небажання виконувати її;

- ґрунтування на конкретних засадах (порядок на робочому місці, ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо);

- колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомоги, здатність до спільних трудових зусиль;

- орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї.

Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найважливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.

Людина перетворює світ за допомогою праці – фізичної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Праця виконує практичну (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі активного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільне і особистісно цінних якостей людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції.

Потреба – об’єктивна необхідність організму дитини у певних умовах, що забезпечують її життя і розвиток. Оволодіння простими прийомами та діями з предметами й іграшками формує у дитини потребу в маніпуляцій них діях, які, в свою чергу, ведуть до розвитку потреби у грі, сама ж гра є сильним джерелом виникнення і формування ряду нових потреб – естетичних, інтелектуальних, фізичних, трудових, які отримують своє продовження у навчанні та праці. Педагогічне значення позитивних потреб виникає з їх ролі в розвитку особистості кожної дитини. Тому тільки такий педагогічний вплив веде до бажаного результату, який правильно враховує потреби дитини виконувати ті чи інші посильні трудові дії.

Визначення педагогічних умов, що забезпечують у дітей формування потреби у трудовій діяльності в дошкільних навчальних закладах, проходить з урахуванням цілей, методів і прийомів педагогічного керівництва, залежно від індивідуального рівня розвитку здібностей кожної дитини. Умовно слід визначити такі її рівні: пасивний рівень – коли потреба у праці (оволодінні навичками та вміннями щодо трудової діяльності) досить слабо проявляється або відсутня. Так, в активі дитини санітарно0гігієнічні знання, навички та вміння часом не знаходяться у повному зв’язку з трудовими діями. Зустрічаються випадки відкритої неприязні до них у процесі занять та режимних моментів протягом дня, під час оволодіння трудовими навичками та вміннями. Ситуативний рівень характеризується нестійким інтересом до володіння вміннями та навичками трудової діяльності. Інтерес цей може виникати в силу різних причин, якщо постійно стимулювати бажання дитини до праці, однак негативне ставлення швидко гальмує дитяче позитивне бажання. У цьому випадку активність кожної дитини під час поновлень знань мінімальна, особистість знаходиться у полоні різних зовнішніх впливів. Використання вмінь та навичок трудових дій не пов’язується у свідомості з метою зміцнення здоров’я, не стимулює загальної організації трудової діяльності у повсякденному житті. Активно-діяльний рівень розвитку потреби передбачає активність дитини у трудовій діяльності достатньо високою і зорієнтованою на активне оволодіння трудовими вміннями та навичками. Активний позитивний інтерес у цей час є необхідною передумовою ефективності управління подальшим самостійним виконанням трудових умінь та навичок. Реалізація програми трудового виховання та шляхів удосконалення процесу трудової діяльності в більшості випадків індивідуальні, однак мета єдина – гармонійний розвиток дитини засобами трудової діяльності. Цілі в управлінні формуванням потреби у трудовій діяльності визначають засоби, форми організації, методи і прийоми. Їх дієвість повинна відповідати початковому рівню розвитку трудових умінь кожної дитини, позитивному ставленню дитини до трудових завдань.

Трудова діяльність у дошкільному навчальному закладі організується за умов: чіткого визначення виховних завдань у кожному конкретному виді праці, використання у повсякденних життєвих ситуаціях дітьми інтересу до трудових зусиль, систематичного залучення кожної дитини до праці, постійного врахування результатів диференційованого підходу до знань, умінь, навичок дітей, створення трудової атмосфери в дошкільному навчальному закладі та сім’ї, постійного дотримання санітарно-гігієнічних умов і техніки безпеки, обладнання всіх трудових процесів відповідно до педагогічних вимог, постійного керівництва і контролю за трудовою діяльністю дітей, єдності педагогічних вимог з боку дорослих на засадах демократизації та гуманізації виховання. У світлі перебудови діяльність дошкільних навчальних закладів з проблеми виховання у дітей стійкого інтересу до занять трудовою діяльністю набуває ще більшого значення. Результати педагогічного експерименту вказують на пріоритетність форм реальної допомоги у процесі виховання інтересу дітей до трудової діяльності.

Вихователями дошкільних навчальних закладів, науковцями0психологами та педагогами давно помічено, що в розвитку дитини є певні періоди, в які її фізичний стан, психіка найбільш чутливі до виховання, засвоєння знань про працю, інтенсивно розвиваються здібності до виконання трудових умінь, навичок, а дитина сама проявляє значну активність до співучасті у вихованні засобами трудової діяльності. Вони отримали назву сенситивних періодів.

Готовність дітей дошкільного віку до активної участі у трудовій діяльності з фізіологічної точки зору обумовлена тим, що в цьому віці відбувається інтенсивний ріст морфологічних структур усіх функціональних систем дитячого організму.

Молодший дошкільний вік. 4-й рік життя

Найбільш важливе досягнення дитини на четвертому році життя полягає в тому, що її дії набувають цілеспрямованого характеру.

Займаючись різними видами трудової діяльності, у повсякденній поведінці діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість уваги можуть забути, відволіктися, залишити одну справу заради іншої.

Характерною особливістю дітей чотирирічного віку є значна емоційна збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій. У цьому віці продовжує формуватися культура поведінки дітей в процесі предметно-практичної діяльності. Вони вже мають знати й називати процеси умивання, одягання, їжі, догляду за зовнішнім виглядом та підтримання порядку.

Діти повинні бачити, що дорослі радіють, коли вони самостійно вдягаються, коли вони охайні, знають предмети і дії, пов’язані з гігієнічними процесами. Вихователь продовжує формувати в дітей знання правил поведінки за столом: не розмовляти, доки не прожував і не проковтнув їжу, поводитися спокійно, не кришити хліб, дякувати старшим. Діти мають знати віршики про охайність і чистоту, читати дитячі книжки, розглядати картинки, допомагати один одному вдягатися, прибирати іграшки тощо.

Незважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому житті ще дуже велика. Основні спонукання до спілкування з дорослими у дітей починають переходити зі сфери суто практичної (спільне виконання дій) у сферу пізнавальну.

Дорослий виступає як джерело різноманітних відомостей про навколишній світ. Діти виявляють підвищену чутливість до тону, настрою, ставлення до себе з боку дорослих. Дошкільники стають чутливими до емоційного стану однолітків, легко ним переймаються.

Під час спілкування дитини з дорослими та однолітками важливо виховувати в неї гуманні почуття та елементарні уявлення про доброту, чуйність, взаємодопомогу, доброзичливість, увагу до оточуючих. Також дітей цього віку продовжують формувати практичні навички культури поведінки.

Культурно-гігієнічні навички

Умивання. На четвертому році життя діти повинні дотримуватися послідовності миття рук, самостійно мити руки, знати свій рушник та користуватися ним, із задоволенням показувати дорослим, як слід умиватися й мити руки, помічати брудні руки й своєчасно мити їх. Вихователь формує у дітей уміння відчувати негативні емоції з приводу власних або чужих брудних рук, радіти, коли руки, носова хусточка чисті.

Догляд за своєю зовнішністю. Принципом проведення роботи з молодшими дошкільниками стає більш широкий, комплексний вплив на свідомість та моральні почуття дитини, а також надання дитині можливості повправлятися у виконанні необхідних дій, вчинків.

Поступово дітям надають все більше самостійності, замінюючи показ тільки нагадуванням або словесними вказівками. При цьому широко використовують угрові вправи («вистави» у ляльковому театрі, ігри з іграшками, ілюстрації) та художнє слово.

Поведінка за столом. Малюків цього віку вчать вправно користуватися ложкою та виделкою, їсти самостійно, не нахиляти тарілку, щоб не переливалася їжа. Дитина повинна відповідати на запитання: «Що ти сьогодні їв?». У вихованців формують уміння своєчасно користуватися серветкою, після їжі ложку та виделку класти на тарілку. Також вихователеві слід звернути увагу, щоб за загальним столом малюк не заважав іншим дітям, не брав їхній столовий посуд. За нагадуванням дорослого або самостійно після їжі діти повинні говорити «спасибі». Поступово формують уміння дітей відгукуватися на прохання дорослого допомогти накрити на стіл чи прибрати зі столу посуд.

Одягання. Діти повинні уміти самостійно одягатися у правильній послідовності та з допомогою дорослого, яка в цьому виникає потреба (застібання, зав’язування). У дошкільників формують уміння ввічливо просити дорослого про допомогу. Діти четвертого року життя повинні знати своє місце, де зберігаються їхні речі (свою шафку, полички у шафі вдома тощо), впізнавати свої речі, не плутати з речами інших дітей, у випадку забруднення одягу звертатися за допомогою до дорослого.

Догляд за речами, іграшками. Продовжуємо вчити дітей доглядати за речами та іграшками, бережливо до них ставитися, користуватися ними за призначенням, проявляти особливу турботу про улюблені іграшки: берегти їх, складати на місце, мити, розчісувати, вдягати тощо. Поступово привчаємо дітлахів брати участь разом з дорослими у догляді за речами: прибирати, мити, допомагати полоскати носові хусточки тощо. Діти повинні вміти помічати красу прибраної кімнати, випраного та випрасуваного одягу та радіти з цього.

Ігрові уміння. В іграх діти четвертого року життя повинні вміти самостійно відтворювати ланцюг взаємопов’язаних дій, що відображають процеси одягання, умивання, їжі. Також дошкільнят стимулюють об’єднуватися з іншими дітьми в іграх: «Нагодуй ляльку Катрусю», «Купаємо ляльок», «У гості до ведмедика» та інших.

Дошкільників вчать створювати ігрове середовище, наприклад, поставити стільчики один за одним, утворювати потяг, добираючи відповідні меблі, обладнати кімнату для ляльки тощо.

Як працювати з дітьми. Поважайте дитячу особистість. Спілкування з дитиною повинне мати доброзичливий партнерський характер. Покажіть, що Ви довіряєте дитині, любите її, знаєте, як гарно вона вміє щось робити!

Головним завданням формування навичок самообслуговування на четвертому році життя є виховати у дітей бажання приймати мету праці, а потім з Вашою допомогою визначити її; бажання самостійно виконувати посильні трудові дії, інтерес до досягнення результату згідно з метою. У дитини необхідно сформувати такі якості, як почуття власної гідності, бажання та вміння допомагати один одному, охайність, бережне поводження з речами.

Порадьте батькам, що у вечірні години, з метою вдосконалення навичок самообслуговування, можна інсценувати улюблені літературні твори у ляльковому театрі. Ролі можуть виконувати як дорослий, так і дитина. Після спектаклю у батьків буде можливість поговорити про події, розіграні іграшки, оцінити їхню «поведінку», зробити з дитиною певні висновки й узагальнення. Якщо є така можливість, вводьте у роботу з дітьми ігри з елементами змагання: «Хто швидше поскладає іграшки?», «Хто красивіше розкладе серветки на столі?» тощо.

Використовуйте у будь-якій діяльності досвід дітей, впливайте на дитячі емоції, надавайте можливість неодноразово повторювати дії, щоб міцніше закріпити ту чи іншу позитивну навичку поведінки. Надавайте дітям більшої самостійності. Забороняйте тільки те, що реально загрожує їхньому життю або здоров’ю.

Продовжуйте користуватись ігровими прийомами. Нагадуйте дітям в ігровій формі те, про що вони забули. Будьте терплячими. Не забувайте хвалити дитину за старанність.

Молодший дошкільний вік. 5-й рік життя

На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушені умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Тому виховний процес вимагає від дорослого терпіння, чуйності, чіткого визначення часу, відведеного на діяльність та відпочинок.

Помітні зміни відбуваються у набутих раніше навичках одягання, роздягання та взування. У дітей цього віку продовжують формуватися навички зав’язування шнурків на взутті. У них формується вміння самостійно, своєчасно приводити одяг в порядок (чистити, просушувати тощо).

Названі особливості виявляються й у сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні подальшого зростання потреби в співпраці з однолітками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі збоку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють своє місце в групі однолітків. На цьому ґрунті чітко простежується вибіркове ставлення дитини до партнера зі спілкування.

Культурно-гігієнічні навички

Умивання. Продовжуйте формувати позитивне ставлення дитини до гігієнічних процедур, розуміння того, що оточуючі схвалюють дії, пов’язані з дотриманням правил культури гігієни та охайності, засуджують прояви нечепурності. Умиватися діти повинні вже самостійно, дотримуючись такої послідовності: засукувати рукава, відкривати кран, намочувати руки, намилювати руки, добре змивати мило, віджимати воду долонями, не розбризкуючи її, закривати кран, досуха витирати руки рушником. Слід привчати дитину за вказівкою вихователя та самостійно помічати свої брудні руки, обличчя, мити їх. Діти повинні уміти користуватися зубною щіткою, полоскати рот після їжі.

Поведінка за столом. Дитину привчають дотримуватись правил поведінки під час їжі: спокійно сідати за стіл, їсти із задоволенням та бути охайною; під час прийому їжі не можна класти руки на стіл; їсти слід із закритим ротом, не поспішаючи, ретельно пережовуючи їжу; необхідно бережливо поводитися із хлібом та іншими продуктами; правильно користуватися столовим посудом (у тому числі виделкою), не заважати іншим; виходячи з-за столу дякувати.

Одягання. Дитина п’ятого року життя повинна вміти одягатися та роздягатися у певній послідовності, складати й прибирати одяг на місце, розрізняти взуття на праву та ліву ногу, правильно взуватися. Слід вчити дитину ввічливо звертатися з проханням про допомогу, а також підходити до дзеркала, стежити за зовнішнім виглядом; самостійне, без нагадування дорослого користуватися носовою хустинкою.

Як працювати з дітьми. Ваші малюки вже підросли, багато чого навчилися, але роботу з формування навичок самообслуговування слід продовжувати. Враховуючи досвід дітей, слід ускладнювати та розширювати набуті уміння та навички і поступово формувати нові.

Зважаючи на те, що на п’ятому році життя діти починають виявляти допитливість, необхідно знайомити дошкільників з явищами суспільного життя.

Не допускайте проявів дитячого егоїзму до дорослих, які щоденно піклуються про дитину. Спостерігайте за їхньою працею, відмічайте разом з дітьми, що корисного робить кожний дорослий для дитини, як це добре та приємно. Поступово формуйте бажання дитини допомогти дорослому у певних справах, давайте дітям нескладні трудові доручення. Вашим постійним супутником та помічником у виховній справі, як і раніше, залишається гра. Саме у грі ви зможете закріпити, уточнити та перевірити знання, уміння й навички дошкільнят. Не забувайте тільки про те, що у грі особливу увагу слід звернути на емоційно-моральну сторону культури поведінки, прояв дитиною позитивних якостей особистості. Закріплюйте сформовані уміння та навички у різноманітних видах діяльності. Так, після малювання дитина неодмінно повинна вимити руки; до початку малювання необхідно продумати, що для цього знадобиться; під час малювання слід постійно пам’ятати, як малювати і стежити за порядком на робочому місці тощо.

Неухильно самі дотримуйтесь правил культури поведінки, адже діти дивляться на вас, наслідують вашу поведінку. Показ та пояснення будуть більш переконливими, якщо стосуватимуться конкретної ситуації. Показ прикладу поведінки є більш дієвим засобом, ніж покарання. Пояснення повинно мати характер етичної мотивації, що надає можливість сформувати у дитини певне ставлення до норм моралі. Через досвід і переживання у дошкільнят сформуються етичні уявлення, які поступово закріплюватимуться у позитивний досвід культурної поведінки.

Старший дошкільний вік. 6-й рік життя

У дітей 6-го року життя виховується самостійність в самообслуговуванні: вони повинні вміти одягатися й роздягатися, застібати ґудзики, зашнуровувати черевики, допомагати товаришеві застібати ґудзики, гачки, помічати негаразди в одязі, виправляти їх за допомогою вихователя та самостійно; берегти одяг та взуття; не мочити одяг при умиванні, бути охайними під час їжі, скидати свої речі у певному місці.

Дітей привчають ретельно мити руки і обличчя вранці, перед сном, перед їжею тощо. Вони повинні знати порядок умивання, вміти користуватися милом; вміти полоскати рот; самостійно їсти: брати їжу потроху, добре пережовувати із закритим ротом. Необхідно вчити ввічливо виражати прохання, подяку після їжі і за послугу; заходячи до приміщення витирати взуття, зимою обмітати сніг; користуватися носовою хустинкою.

Культурно-гігієнічні навички

Удосконалювати навички особистої охайності дітей, акуратності, культури їжі. Показником сформованості культурно-гігієнічних навичок дітей шостого року життя є час, який витрачає дитина на виконання гігієнічних процедур, якість їх виконання, самостійність дитини.

Умивання. Продовжуйте накопичувати уявлення дітей про здоров`я та здоровий спосіб життя, значення гігієнічних процедур, загартовування, занять спортом, ранкової гімнастики, активного перебування на свіжому повітрі для зміцнення здоров`я.

Догляд за речами, іграшками. Дитина повинна вміти самостійно, лише за окремими випадками нагадування дорослого, стежити за своїми речами та іграшками, охайно їх складати, підтримувати порядок протягом тривалого часу. Дитина має знати, що, завершивши дії з іграшками чи повернувшись з прогулянки, слід покласти свої речі, привести їх до ладу і лише потім переходити до інших занять.

Культура їжі. Закріплюйте навички культура їжі, сформовані на попередніх вікових етапах. Привчайте дитину красиво сидіти за столом, не поспішати під час їжі, не пустувати, не сміятися, доїдати страву до кінця. Стежити за чистотою столу та одягу під час їжі, дякувати за їжу. Починайте залучати дітей до процесу підготовки до прийому їжі та прибирання після цього: накривати на стіл, ставити тарілки, чашки, розкладати ложки та виделки, викладати хліб на тарілку, прибирати посуд тощо. Формуйте розуміння дітьми значення прийому їжі для нормального функціонування організму та здоров’я дитини.

Як працювати з дітьми. Налагодьте довірливі партнерські стосунки з дитиною. Будьте доброзичливим порадником та людиною, яка підтримує дитину, може пояснити, розповісти. Продовжуйте повсякденну копітку роботу з формування та закріплення навичок самообслуговування вашого виконавця. Використовуйте для закріплення наявних навичок та формування нових ситуацій повсякденного життя. Не забувайте багато читати, спостерігати, обмінюватися думками. Зараз дитина «вбирає» в себе інформацію, ніби будуючи зразок еталонної поведінки. Закріплюючи набуті раніше та формуючи нові навички, пильно стежте за їх дотриманням, коригуючи дитячу поведінку.

ТРУДОВІ ДОРУЧЕННЯ

Праця дітей дошкільного віку в дитячому садку організується у трьох основних формах: доручень, чергувань, колективної праці.

Доручення – одна з основних форм організації трудової діяльності дітей дошкільного віку.

Найдоступнішою і найпоширенішою формою є доручення, які характеризуються чіткою сформованістю на одержання результату і наявністю конкретно визначеного завдання. Вони можуть бути простими і складними, короткочасними, епізодичними, тривалими, індивідуальними або груповими.

Починаючи з молодшого дошкільного віку, дітям доручають складніші і триваліші справи (вони можуть бути пов’язані з проханням або звертанням до інших осіб, прибирання ігрового куточка і підтримуванням там порядку, догляд за тваринами у куточку живої природи тощо).

Всі доручення можна поділити на такі групи:

· пов’язані з іграми, іграшками та організацією занять;

· побутові, пов’язані із виконанням прохань дорослого;

· які стосуються праці в куточку живої природи і на земельній ділянці дитячого садка.

У дітей потрібно формувати обов’язковість виконання доручень, розуміння їх важливості. Слід привчити дітей до самоорганізації діяльності: отримавши доручення, подумай, чи вірно ти зрозумів, що потрібно зробити; сплануй, як виконати цю роботу; працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задоволення і користь; повідом про завершену справу того, хто дав тобі доручення; подивись, чи не потрібно зробити ще щось.

Доручення виступають як засіб формування позитивного ставлення до праці, прагнення досягти результату. Виконуючи трудові доручення, діти узгоджують свої дії, набувають досвіду співробітництва, виявляють повагу один до одного, взаємодопомогу.

Інтерес до виконання трудових доручень обумовлений перш за все їх змістом. Визначення змісту доручень залежить від інтересів та прихильностей вихователя, від умов життя дитячого закладу та групи, від досвіду дітей, від постанови трудового виховання в даному дошкільному закладі, і звичайно, географічних умов.

Практики виділяють три види доручень.

До першої групи можна віднести доручення, пов’язані з виконанням одного способу дії: подати, принести, віднести, підняти. Вони короткочасні, епізодичні, викликанні тимчасовою необхідністю.

Другу групу складають доручення, які містять декілька способів дій, декілька трудових операцій. Вони складніші за першу групу доручень, так як для їх виконання необхідні визначенні навички трудової діяльності, додаткові предмети або обладнання для праці. Сюди можна віднести доручення наступного змісту: погодувати тварин, риб, птахів, полити кімнатні рослини.

В третю групу ввійдуть доручення, пов’язані з результатами, яких діти досягають не зразу: випрати лялькову білизну, принести з дому картинку певного змісту тощо.

Доручення можуть мати місце протягом усього дня: до сніданку, під час прогулянки, перед вечерею, тобто, в час, відведений у режимі дня дитячого садка на самостійну діяльність дітей. Важливо дати чітку інструкцію: що і як треба виконати, поставити перед дитиною конкретну мету, спрямувати дитину на найбільш раціональне виконання поставленого завдання. Вказівки треба давати в спокійному, доброзичливому, діловому тоні.

Важливою педагогічною умовою виховання у дітей позитивного відношення до доручень дорослих являється формування у них соціальних мотивів діяльності – мотив обов’язку та відповідальності перед дорослими та виконання завдання. Домогтися цього можна, підвищуючи вимоги до дітей, до їх індивідуальної трудової діяльності, ускладнюючи доручення. Важливою є також оцінка змісту цієї діяльності.

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК КОМПОНЕНТ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРАЦЯ В ПРИРОДІ

Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об’єктами живої природи – працюють у куточку природи, на городі, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є виробленням у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.

Праця в природі є доступним дітям дошкільного віку видом продуктивної діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх не можливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної копіткої праці, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об’єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Для творчої і активної роботи в плані трудового виховання з використанням природоохоронних засобів пропонуємо вихователям дошкільних закладів програму роботи гуртка «Юні друзі природи».

Авторська програма орієнтує не тільки на додаткове поглиблене ознайомлення дітьми з природою, а й подає орієнтовні практичні завдання природоохоронного змісту, сприяє проведенню трудових операцій, різновиди і обсяг яких вихователі визначають з урахуванням вікових особливостей дітей та стану об’єктів місцевої природи.

Інструмент, інвентар мають бути справними і вже відомими дітям у користуванні.

Про завдання та особливості його виконання детально, в цікавій формі можна розповісти дітям під час попередньої бесіди або на занятті гуртка, зосереджуючи їх увагу на значущості їхньої праці для природи, для людей.

Безпосередньо на місці виконання завдання вихователь установлює послідовність роботи, пояснює деякі додаткові деталі, моменти, допомагає дітям перебороти нерішучість, труднощі, підказує, як виправити допущені помилки або знайти інші шляхи вирішення завдання.

Починаючи з молодшого дошкільного віку дитини, особливу увагу слід приділяти вихованню до рідної природи, свідомого, бережливого ставлення до рослин і тварин.

Те, що діти власноруч виростили, захистили, врятували, стає їм близьким і дорогим. Конкретні знання про природу, підкріпленні навичками та вміннями її охороняти, оберігати, стають могутнім фактором всебічного виховання дітей.

Для кращої орієнтації у визначенні та порядку проведення природоохоронних заходів пропонуємо вихователям дошкільних закладів, керівникам гуртків юних дослідників та захисників природи приблизні теми організації практичної природоохоронної роботи.

1.2. Види трудової діяльності. Трудові доручення. Трудове виховання як компонент природоохоронної діяльності.

Серед базових якостей особистості, які є найважливішими для особистісного зростання, свого роду «китами», на яких базується фундамент особистісної культури дошкільника, виділяють і працелюбність. Це усвідомлення дошкільником правил: неприродно залишатися пасивними, якщо ти здоровий, нормально перебувати у дієвому стані; розуміння необхідності й корисності трудових зусиль та їхніх практичних результатів; звичка легко включатися в діяльність, долання високих стандартів якості; схильність виходити за межі мінімально обов’язкової норми, перевиконувати її, здатність вносити у продукт своєї праці корективи, вдосконалювати його.

Субсфера «Предметний світ» відіграє важливу роль у особистому зростанні дошкільників. Саме у дошкільному віці малюк ознайомлюється з навколишнім світом через свої практичні дії з різними предметами, речами. І саме від перших дій залежить подальше враження дитини, які вона передасть у словах, малюнках, іграх.

Виховане у дитини бажання і вміння трудитися залежить від того, наскільки педагогічно правильно організовано їхню працю. І ніщо не ілюструє так яскраво ефективність виховного процесу, як активність малят у всіх тих заходах, до яких ми залучаємо.

Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня праця). Всі вони мають певні можливості до вирішення виховних завдань.

Види трудової діяльності дошкільників

У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл; вихователю – у підготовці до заняття, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього – прибирати матеріали, складати на місце іграшки).

Працюючи з дітьми п’ятого року життя вихователь продовжує формувати у малюків інтерес і бажання виконувати завдання дорослих якісно, старанно, охоче. Зміст цієї праці ускладнюється за рахунок збільшення кількості процесів.

У старшому дошкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів.

Праця у цьому віці все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов’язків. Перед педагогами відкриваються можливості для реалізації програмових завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружньо, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності.

Організовуючи господарсько-побутову працю, вихователь використовує різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дії, особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дії; використання дидактичних ігор та прийомів; створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дітей; оцінка результатів виконаної роботи, аналіз конкретних результатів.

Вплив трудової діяльності на психічний розвиток дошкільника

Праця розвиває фізичні, розумові і моральні якості дітей. Досягнення результату, успішність спільної діяльності, розуміння користі своїх зусиль викликає радісне переживання, сприяє формуванню позитивного ставлення до праці, сприяє формуванню позитивного ставлення до праці, розвиває у дітей працелюбність, упевненість у своїх силах.

У колективній діяльності дітей формуються високі мотиви трудової діяльності. Вони починають ставити інтереси інших людей вище від своїх; прагнуть добре виконувати роботу, доводити її до кінця; за необхідності допомагають товаришам, беруться за роботу, яку їм не доручили. Усе це свідчить про глибокі зміни у її психології.

Трудова діяльність є потужним джерелом загального розвитку дитини: у праці формується моральна вихованість особистості, розвивається стійкість поведінки, зібраність, дисциплінованість, ініціативність, уміння переборювати труднощі, прагнення добре виконати роботу. Тому особливе значення має формування у дошкільників соціально-психологічної готовності до праці – цілісної характеристики особистості, яка охоплює мотиваційні, когнітивні, емоційно-вольові, поведінкової якості, що забезпечують оптимальне функціонування її у певному трудовому колективі. Різноманітні компоненти соціальної готовності до праці неоднаково виявляються у різні вікові періоди, однак більшість з них закладаються у дошкільному дитинстві.

Праця об’єднує дітей, оскільки вони вчаться працювати разом, допомагати одне одному, опановують культуру стосунків співробітництва, пізнають суть дружби, виробляють уміння уважно ставитися до ставитися до своїх товаришів і до продуктів їхньої праці. Розвиває праця і психічні якості дітей: спостережливість, точності сприймання, образну пам’ять, мислительні операції, уяву, кмітливість, ініціативність, зосередженість. У процесі праці дитина засвоює корисні знання про предмети і знаряддя, їх призначення і використання, порівнює їх, робить власні висновки.

Основним структурним компонентом трудової діяльності є практичні дії, завдяки яким дитина вступає у безпосередні контакти з навколишнім світом, виявляє та ініціативу. З віком діяльність дитини урізноманітнюється, що позначається на її інтересах, пізнавальній діяльності. Праця приваблює дитину своїм змістом, розвиває її здібності, створює передумови для радісних відчуттів, включає у певні трудові стосунки, сприяє її залученню до світу дорослих.

Позитивний вплив різних видів трудової діяльності на розвиток дитини залежить від методів педагогічного керівництва ними. Праця повинна бути організованою так, щоб дитина не лише набула нових умінь, а й розвивалася психічно, формувала позитивне ставлення до праці дорослих, виробляла суспільні мотиви власної трудової діяльності, розвивала самостійність, поглиблювала об’єктивну оцінку своїх умінь і вмінь товаришів, вчилася працьовитості, наполегливості, мала об’єктивну самооцінку тощо, тобто зросталась особистість.

Розділ 2

Я проводила експериментальне дослідження в дитячому садку «Сонечко», Рівненської області, Сарненського району, смт Степань.

У цьому експериментальному дослідженні брали участь діти старшої групи.

Цільове проведення педагогічного експерименту, зорієнтованого на виховання інтересу в дітей до трудової діяльності, дозволено значною мірою реальні форми допомоги спрямувати на закріплення знань, умінь і навичок до роботи через активне залучення джерел дитячої літератури, батьків та вихователів.

Інтерес, як предмет педагогічного дослідження, розкривається у всій своїй складності як мета виховання, як засіб формування особистості, як умова ефективності навчально-виховного процесу. Різні види інтересів дитини визначають її активне ставлення до праці.

Під впливом інтересу змішаються характер і результат трудової діяльності дитини, тому інтерес до трудового виховання в цілому може стати однією з визначальних рис формування працелюбності у дітей старшого дошкільного віку.

Виконання трудової діяльності діти постійно сприймають як елемент пізнавального інтересу до праці, який проявляється через опанування методами праці, через форми праці, через прийоми праці.

Вдосконалюючи педагогічну технологію, спрямовану на виховання інтересу, активізуючи особистісні цінності дітей, я досягла того, що прийоми праці у дітей сприяли розвитку пізнавального інтересу.

При проведенні експерименту перед дітьми ставились індивідуальні завдання, враховуючи їх уподобання. Все це сприяло розвитку первинних ознак пізнавального інтересу, які спонукали до закріплення позитивного ставлення до виконання трудових дій.

Вихователі дошкільних навчальних закладів повинні ставити перед собою мету – розвинути і закріпити у дітей інтерес до постійних занять трудовою діяльністю.

За допомогою трудових засобів вдосконалюються психічні і вольові якості, набуваються знання і вміння самостійно виконувати трудові дії.

Також при експериментальному дослідженні були включено 7 проектів.

Проект 1. Групи старшого дошкільного віку.

Цей проект передбачає подальший розвиток та модернізацію структури трудової діяльності дітей груп старшого дошкільного віку. В експериментальних групах я вводила виконавський ігрово-змагальний мінімум з елементами праці.