Додаткова. 5. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма

5. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.

6.География туризма / Под ред..Н.П.Крачило. - К.: Вища шк., 1987.

7. Кертман Л. География, история, культура Англии. М., 1979.

8. Польская Н.М. Великобритания. М., 1986.

9. Юрківський В.М. «Країни світу», К. 2003.

Викладач А.С.Віноградова

Нове соціальне замовлення суспільства в галузі освіти, зокрема щодо навчання іноземних мов (ІМ) в Україні, зростаючі потреби у спілкуванні та співпраці між країнами і людьми з різними мовами та культурними традиціями вимагають суттєвих змін у підході до викладання, оновлення змісту і методів навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах.

Знання ІМ є важливою передумовою для особистих,

культурних, професійних та економічних контактів. Сучасні психолого-педагогічні та методичні дослідження розглядають навчання ІМ як процес особистісного розвитку студента в контексті «полілогу культур». Практична мета навчання ІМ у вищих навчальних закладах (ВНЗ) полягає у навчанні студентів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної Програмою, так, щоб здобуті у (ВНЗ) знання з іноземної мови та сформовані мовленнєві вміння змогли надати студентам доступ до інших національних культур і тим самим до світової культури.

Численні дослідження з питань взаємодії культур свідчать про те, що зміст і результати різноманітних міжкультурних контактів багато в чому зумовлюються здатністю їх учасників розуміти один одного і досягати згоди, яка передусім визначається етнічною культурою кожної із взаємодіючих сторін, психологією народів, цінностями, домінуючими в певній культурі. В культурній антропології такі взаємовідносини різних культур отримали назву " міжкультурної комунікації", яка означає обмін між двома і більше культурами та продуктами їх діяльності, що здійснюється в різних формах. Такий обмін може відбуватися як у політиці, так і в міжособистісному спілкуванні людей у побуті, сім'ї, неформальних контактах.

Отже, міжкультурне іншомовне спілкування (а тільки такий рівень спілкування і є нормативним) вимагає взаєморозуміння, а не лише розуміння сказаного і вміння реагувати на репліку. Взаєморозуміння не слід розглядати поверхово, як розуміння на вербальному рівні, розуміння значення слів, фраз, мовленнєвих функцій; необхідно враховувати не тільки те, що людина говорить/пише, але й те, який зміст сказане/написане має в контексті міжкультурної комунікації. Головною передумовою взаєморозуміння, його основою є культурний фон, тобто присвоєні знання про культуру країни, мову якої вивчають, без яких неможливе спілкування іноземною мовою, адекватне його цілям і умовам, а також культурним нормам даної мовної спільноти.

Сукупність таких фонових знань ми визначаємо як культурно- країнознавчий аспект спілкування.

1. Культурно-країнознавчий аспект спілкування

охоплює знання з різних сфер, зокрема літератури, музики, архітектури, образотворчого мистецтва, історії, географії, економіки, політики, традицій, звичаїв та повсякденного життя народу, мова якого вивчається.

Саме тому підручники мають містити певну культурно- країнознавчу інформацію, проте іноді в них бракує вправ для розвитку вмінь використовувати здобуті знання про культуру країни, мова якої вивчається, в основних видах мовленнєвої діяльності. Тому значна увага має приділятись саме формуванню та розвитку навичок та вмінь використовувати культурно- країнознавчі знання в аудіюванні, говорінні, читанні і письмі, що й складає культурно-країнознавчу компетенцію (ККК). ККК є складовою соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій. Соціокультурна та соціолінгвістична компетенції поряд з мовленнєвою і мовною, дискурсивною і стратегічною компетенціями є компонентами комунікативної компетенції.

2. Взаємозв'язок мов і культур та необхідність їх одночасного вивчення не викликають сумніву. Проте суттєві особливості мови і культури розкриваються при зіставленні мов, а тим більше культур, оскільки на рівні однієї культури дуже важко прослідкувати культурні відмінності. Якщо мовні відмінності абсолютно очевидні, то культурні відмінності стають очевидними тільки при зіставленні рідної культури з культурами мов, що вивчаються. Такі відмінності культур сприймаються як дивні, неприємні, такі, що шокують (звідси поняття Culture Shock " культурний шок").

У межах власної культури створюється стійка ілюзія власного бачення світу, способу життя, менталітету тощо як єдино можливого і, головне, єдино припустимого. Переважна кількість людей не усвідомлює себе як продукт культури навіть у тих рідких випадках, коли вони розуміють, що поведінка представників інших культур визначається їхньою культурою. Тільки вийшовши за межі своєї культури, тобто зустрівшись з іншим світоглядом, світовідчуттям, можна зрозуміти специфіку своєї суспільної свідомості, побачити відмінність культур.

Культурний бар'єр є небезпечнішим і неприємнішим, ніж мовний. Культурні помилки, як правило, сприймаються болючіше, ніж мовні. Глибина проблеми міжкультурної комунікації стає особливо очевидною при зіставленні культури рідної країни і країни, мова якої вивчається. Ось чому надзвичайно важливою є необхідність у навчальному процесі діалогу культур: культури рідної країни та культури країни, мова якої вивчається.

ВИСНОВКИ

Досягти основної мети навчання іноземної мови - формування іншомовної комунікативної компетенції - неможливо без паралельного оволодіння іншомовною культурою, тобто без формування соціокультурної компетенції. Культурно-країнознавчі (фонові) знання є важливим фактором взаєморозуміння при міжкультурному спілкуванні. Іншими словами, необхідно засвоїти культурно-країнознавчу інформацію та сформувати навички і вміння використовувати певну інформацію в іншомовному спілкуванні в усіх видах мовленнєвої діяльності, що в сукупності складає культурно-країнознавчу компетенцію студентів.

Культурно-країнознавча компетенція була визначена як багатоком-понентне утворення, яке включає:

1)культурно-країнознавчі знання історико-культурного, соціокультурного та етнокультурного фонів; знання із сфер літератури, мистецтва та знання про видатні особистості країни;

2) навички розуміння (на слух і при читанні) та вживання у говорінні й письмі лексичних одиниць культурно-країнознавчого характеру;

3) вміння використовувати культурно-країнознавчу інформацію в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, говорінні, читанні й письмі.