Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Предмет, значення і завдання курсу






МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ».

МЕВ У СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА І

ПРОБЛЕМИ ЇХ РОЗВИТКУ

План лекції

1. Предмет МЕВ і його структура.

2. Основні тенденції та етапи розвитку світового господарства.

3. МЕВ як елемент структури СГ.

4. Форми МЕВ, їх взаємозв’язок.

5. Місце України в системі МЕВ.

 

1. Наука про МЕВ існує понад 400 років. Почалася вона із спроб з’ясувати зміст зовнішньої торгівлі, а також шляхи підвищення її ефективності. За 400 років сфера досліджень МЕВ значно розширилася.

Предметом вивчення МЕВ сьогодні є система зв’язків національних економік на основі міжнародного поділу праці. МЕВ як дисципліну вивчають після основ економічної теорії, а також макро- і мікроекономіки. МЕВ передують дисципліні «Основи зовнішньоекономічної діяльності», що вивчаються на четвертому курсі.

Метою вивчення МЕВ є формування у майбутніх менеджерів системи спеціальних знань з проблем сучасного стану та перспектив розвитку МЕВ.

Вивчення МЕВ сприяє фундаментальній підготовці, тобто розширює економічний світогляд, а також готує до практичної діяльності за фахом.

Завдання вивчення МЕВ такі:

- завдання сутності МЕВ, значення та еволюція їх;

- розуміння чинників і рівнів розвитку МЕВ;

- знання особливостей дії законів і принципів у сфері МЕВ;

- засвоєння понятійного апарату, що використовується у світовій господарській практиці;

- знання форм МЕВ, особливості розвитку інтеграційних процесів та діяльності міжнародних економічних організацій;

- уміння творчо аналізувати стан системи МЕВ, визначати проблеми і тенденції їх розвитку;

- використання одержаних знань як в Україні, так і за її межами, виходячи з цілей її інтеграції в сучасну систему світо господарських зв’язків.

Основними методами, якими користуються при дослідженні МЕВ, є єдність аналізу і синтезу, взаємозв’язок логічного і історичного, математичне моделювання та ін. Їх комплексне застосування забезпечує достовірність висновків щодо поточного стану та перспектив розвитку МЕВ.

Понятійний апарат МЕВ визначається загальними закономірностями господарського розвитку.

Він цілком відповідає категоріальному апарату основ економічної теорії, макро- і мікроекономіки.

Одночасно йому притаманні певні особливості:

1) МЕВ включають господарські відносини, що виходять за межі національних економік. В їх складі є регіональні і загально планетарні проблеми.

2) Реалізація МЕВ потребує ресурсів, які відсутні в національній економіці.

3) Для МЕВ характерно міжнародне переміщення товарів, послуг і факторів виробництва.

4) МЕВ використовують специфічні інструменти, наприклад, валюту та мито.

Наука про МЕВ вивчає передусім власне МЕВ, а також механізм її реалізації

МЕВ є суперечливим комплексом економічних відносин між: окремими країнами, регіональними об’єднаннями, окремими підприємствами і корпораціями.

Головним завданням науки МЕВ є визначення існуючих суперечностей МЕВ та пошук шляхів їх вирішення. Останнє може здійснюватися лише на певний проміжок часу, тому що у МЕВ нема довічних ворогів або друзів. Довічними є тільки власні національні зовнішньоекономічні інтереси.

Складовими МЕВ є:

- міжнародний поділ праці;

- міжнародна інтеграція;

- міжнародні науково-технічні відносини;

- міжнародна міграція робочої сили;

- світова валютна система і міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міжнародні валютно-кредитні відносини і рух міжнародного капіталу;

- МЕВ у сфері послуг;

- проблеми інтеграції України у світо господарські зв’язки;

- глобальні проблеми МЕВ.

Наведена структура МЕВ визначає і структуру курсу МЕВ. Головна увага в якому приділяється саме аналізу наведених складових.

2. Інтенсивний розвиток МЕВ розпочався у другій половині ХХ ст.

В основі цього процесу знаходиться міжнародний поділ праці (МПП), його поглиблення і розширення.

Суть МПП полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів або надання послуг (туристичних приміром) з метою задоволення своїх потреб і потреб країн-партнерів.

Схема 1. Функціональна схема МПП

Регіонів світу  
Підприємств  

 

У взаємозв’язку із МПП відбуваються такі процеси:

- інтернаціоналізація виробництва;

- збільшення відкритості національних економік;

- розвиток інтеграційних процесів;

- розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Наведені процеси мають суперечливий, діалектичний характер і проявляються в наступному. По-перше, зростання економічної самостійності країн супроводжується зміцненням інтернаціоналізації світового господарства, збільшенням відкритості національних економік, поглибленням МПП. По-друге, посилення потреби в інтеграції країн стикається з суттєвими відмінностями в рівнях економічного і політичного розвитку окремих країн і цілих регіонів. Наведені дві тенденції обумовлюють стрибкоподібний розвиток світового господарства.

Певний час (а саме кінець ХІХ – середина ХХ століття) переважала тенденція розподілу і перерозподілу ресурсів, сфер політичного впливу між країнами-велетнями, великими монополістичними угрупованнями. В другій половині ХХ і на початку ХХІ століття починає домінувати тенденція до об’єднання в торгівельній, виробничій, кредитно-фінансовій сферах.

Світове господарство ввійшло у ХХІ ст. більш цілісним, інтегрованим, динамічним і передбачуваним, аніж воно було у середині ХХ ст. Світовому господарству передував світовий ринок. Його характерною рисою було переміщення товарів (на відміну від переміщення факторів виробництва).

Світове господарство (далі СГ) – це глобальний економічний організм. Структурними його елементами є національні економіки. Знаходяться вони у постійному мобільному взаємозв’язку і взаємозалежності. Світове господарство підпорядковується об’єктивним ринковим законам. Існують різні уявлення щодо періодизації СГ. Дехто пов’язує його виникнення з Римською імперією. Інші вважають, що воно з’явилося в період Великих географічних відкриттів 15-17 ст.

Сучасна наукова думка виходить із того, що СГ зародилося за часів первісного суспільства. У своєму розвитку воно пройшло 6 етапів:

1 етап - період палеоліту та неоліту, коли відбувався перехід від кочового життя до стійкій осілості. Тоді з’явилася відтворююча система господарств. Відбулася так звана «міжплемінна інтеграція» на основі аграрного виробництва (скотарства і землеробства).

2 етап – охоплює період зовнішньоекономічних відносин у стародавньому світі. Характерним для нього були:

- поява ранньокласових утворень;

- зовнішня торгівля була часто єдиною формою економічних відносин між країнами стародавнього світу;

- насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

- колонізація земель і розвиток ремісництва (1 тис. до н.е.) (Фінікійська та грецька колонізація (крім Римської імперії))

3 етап – пов’язаний із зовнішньоекономічними відносинами за часів феодалізму.

4 етап – МЕВ епохи відкриттів 15-17 ст.

5 етап – МЕВ періоду промислової революції (18-19ст.)

6 етап – МЕВ епохи комп’ютерів і Інтернету (друга половина 20-початок 21 ст.)

Як цілісна система СГ сформувалася в кінці 19 ст. Цьому передував ряд умов:

- завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі «білі плями» зникли з карти Землі;

- відбулося закріплення всіх територій Землі за одним з національно-державних утворень;

- визнання цього утворення (всіма або майже всіма державами).

На розвиток СГ у новітній час суттєво вплинула НТР. Вона обумовила:

- інтенсифікацію інтеграційних процесів;

- формування ТНК (транснаціональних корпорацій)

- міжнародних кредитно-фінансових інституцій.

Сучасне СГ характеризується інтенсивним рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Якщо до початку 90-х років ХХ ст. СГ розподілялося на дві основні суспільно-економічні системи (капіталізм і соціалізм, або підприємницька і командно-адміністративна системи), тоді як з 90-х років ХХ ст. розпочався процес формування єдиного світового господарства.

Сьогодні розвиток СГ пов’язують з процесом глобалізації. Її ознаками є лібералізація та інтеграція ринків, товарів і робочої сили в єдиний світовий ринок. Сьогодні глобалізація – найвпливовіша сила, що визначає майбутнє планети. Одночасно глобалізація значною мірою процес суперечливий. З одного боку глобалізація забезпечує реалізацію переваг МПП, нарощує економічний потенціал, підвищує рівень виробництва, покращує якість життя людей. З другого боку глобалізація створює нові складні болючі проблеми:

1) більша частина виграшу дістається багатим країнам, збільшується нерівність, поглиблюються конфлікти;

2) зростає взаємозалежність національних економік, відповідно підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності;

3) контроль над національними економіками поступово переходить від суверенних урядів до ТНК і міжнародних організацій.

Отже, складно підрахувати плюси і мінуси, які несе з собою глобалізацій ний процес. Залишається докладати зусиль для того, щоб переважали тенденції до співпраці, до порозуміння у МЕВ. І тоді втрати від глобалізації будуть мінімальними, а стимулювання переваг глобалізації призведе до сукупного позитивного ефекту.

3. МЕВ – сукупність виробничих відносин на міжнародному рівні, яка формується трьома головними чинниками:

- розвиток продуктивних сил і світової інфраструктури;

- національні виробничі відносини кожної країни;

- неекономічні особливості, насамперед, політичні моменти.

Визначають чотири рівні прояву МЕВ:

- мікрорівень, пов’язаний зі зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) окремих економічних суб’єктів;

- метарівень як сукупність міжрегіональних зв’язків;

- мезорівень, тобто комплекс міжгалузевих відносин;

- макрорівень як система міждержавних відносин.

Відрізняють два аспекти аналізу МЕВ:

- кількісний, що описується системою статистичних показників;

- якісний, що має вираз у специфіці існування кожного суб’єкта.

Розвиток МЕВ спирається на розв’язання суперечностей, зокрема, таких головних:

- між національними й міжнародними інтересами;

- між інтеграцією країн і нерівномірністю їх розвитку, наприклад, курс України на вступ до ЄС обмежений суттєвою невідповідністю так званим Копенгагенським критеріям;

- між зростанням потреб і забезпеченістю країн власними виробничими ресурсами, наприклад, висока залежність української промисловості від імпорту енергоносіїв з Росії;

- між позитивними й негативними чинниками світового ринку, наприклад, світові ціни, з одного боку, є орієнтиром для національних, з іншого боку, коливання світових цін можуть дестабілізувати стан рівноваги в країні;

- між посиленням різноманіття відносин і поглибленням прірви в соціально-економічному розвитку країн “Півночі” та “Півдня”.

4. Відзначимо основні типи МЕВ:

- традиційні, пов’язані з міжнародною торгівлею кінцевими товарами;

- перехідні до стратегічних як обмін чинниками виробництва, зокрема, міграція робочої сили та капіталу, науково-технічне співробітництво;

- стратегічні як комплекс постійних спеціалізованих і коопераційних заходів у внурішньофірмових відносинах ТНК;

- синтезовані як особливості регіональної інтеграції країн;

- специфічні, які поєднують економічні й неекономічні моменти, наприклад, міжнародний туризм, спортивні, культурні та рекреаційні контакти.

Підкреслимо головні форми МЕВ:

- торгівля кінцевими товарами, зокрема, послугами;

- рух чинників виробництва (капіталу, робочої сили, природних ресурсів, інформації, технологій);

- спільна виробнича, торговельна, науково-технічна та інша діяльність;

- валютно-фінансові й кредитні відносини;

- міжнародна економічна інтеграція;

- членство в міжнародних організаціях;

- спільні зусилля з розв’язання глобальних проблем людства.

5 Виборовши незалежність і вступивши до деяких міжнародних економічних організацій, Україна повинна вирішити наступні проблеми:

1) потенційний вступ до ЄС;

2) поширення зв’язків з країнами СНД, насамперед, членами Єдиного економічного простору – Росією, Казахстаном, Білорусією;

3) визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності української економіки;

4) вступ до СОТ;

5) зміни в законодавстві з метою його потенційної відповідності до вимог ЄС і СОТ;

6) щорічна гармонізація 500 національних стандартів з міжнародними стандартами;

7) удосконалення структури експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції;

8) розширення експортної інфраструктури українських підприємств за кордоном;

9) подальша диверсифікація економічних відносин, насамперед, в енергетичному секторі (використання нафтогону “Одеса-Броди”).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.