Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ювенальна юстиція: поняття, сутність, зміст




МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У сучасній літературі ювенальна юстиція розуміється у широкому та вузькому смислах:

- у широкому розумінні (А.С. Автономов, Н.Л. Хананашвілі, Н.П.Мелешко) у систему ювенальної юстиції включаються судові та несудові органи (наприклад, служби у справах дітей); органи, які здійснюють кримінальне переслідування (прокуратура, слідство); органи, що здійснюють управління у сфері відправлення правосуддя; органи та установи запобігання безнаглядності та правопорушенням неповнолітніх; уповноважений з прав дітей; громадські інституції;

- у вузькому розумінні (Е.Б.Мельникова, Г.М.Ветрова) ювенальна юстиція – це система спеціалізованих судових органів, призначених для розгляду справ (проваджень), однієї зі сторін по яких є неповнолітній; ці судові органи функціонують в рамках системи судів загальної юрисдикції.

Визначення ювенальної юстиції є похідним від тієї сутності, яка притаманна цьому явищу, принципів організації та функціонування даної системи.

Сутністю ювенальної юстиції можна вважати таке поводження з неповнолітніми правопорушником, яке б, з одного боку, максимально відповідало соціально-психологічним особливостям дитини, з іншого, гарантувало суспільству безпеку від злочинних посягань зі сторони неповнолітніх.

Принципами ювенальної юстиції є (Н.М.Крестовська):

- принцип верховенства кращих інтересів дитини, який проявляється переважно у захисній щодо дитини-жертви та охоронній, а не каральній щодо дитини-правопорушника орієнтації правосуддя;

- принцип пріоритетності запобіжних та виховних заходів у протидії правопорушуваності дітей. Він проявляється в акцентуванні профілактичної діяльності правоохоронних органів та інших структур ювенальної юстиції, а також у застосуванні переважно виховних заходів юридичної відповідальності. Покарання, особливо у формі позбавлення волі, має розглядатися як останній засіб у справі ресоціалізації неповнолітнього правопорушника;

- принцип соціальної насиченості, який полягає у широкому використанні в ювенальній юстиції психологічних, педагогічних, медичних знань, в акценті на вивченні соціальних умов життя неповнолітніх підсудних, соціально-психологічних ознак їхньої особистості;

- принцип максимальної індивідуалізації, що проявляється у вивченні особистості дитини-правопорушника, складанні індивідуальних планів її ресоціалізації, а також в індивідуалізації заходів щодо реабілітації дитини – жертви правопорушення, дитини, яка перебуває в екстремальній ситуації;

- принцип доступності. Він має проявлятися по-перше, у вільному доступі дитини до всіх ланок ювенальної юстиції (наприклад, можливість особистого звернення до ювенального судді, до захисника прав дитини), по-друге, у спрощеній процедурі розгляду справ неповнолітніх (якщо це не перешкоджає досягненню мети судового процесу та мети юридичної відповідальності);



- принцип пріоритету відновного правосуддя, що є видом юридичної практики, метою якої є реституція, тобто повернення до ситуації, яка існувала до вчинення злочину/проступку і найкраще дозволяє досягти мети ювенальної юстиції;

- принцип рівної уваги до інтересів дитини в небезпеці, дитини-жертви та дитини-правопорушника. Ювенальна юстиція виконує троїсте завдання: захист прав дитини, яка потрапила в екстремальну ситуацію; відновлення порушених прав та реабілітація дитини-жертви злочину/проступку; притягнення до відповідальності дитини-правопорушника. Кожна з цих задач має виконуватися однаково ретельно, неупереджено, з повагою та увагою до особистості дитини, яка потрапила в поле зору ювенальної юстиції;

- принцип конфіденційності.

Специфіка ювенальної юстиції проявляється не тільки в її принципах, але й у функціях. Крім звичних для традиційного судочинства охоронно-каральних функцій ювенальна юстиція повинна мати такі спеціальні функції:

- реститутивна. Правосуддя у справах неповнолітніх має бути не каральним, а, перш за все, таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення. Нерідкою також є ситуація, коли неповнолітній правопорушник сам є жертвою недбалого ставлення та жорстокого поводження з боку дорослих. Саме тому поступово складається концепція комплексної (змішаної) юрисдикції ювенального суду, якому мають бути підсудними всі справи, де потерпілою особою є дитина;

- реабілітаційна. Ця реабілітація стосується і дитини, яка стала жертвою жорстокого поводження або недбалого піклування, і дитини-правопорушника, яка має бути ресоціалізована;

- пацифікаційна (примирна). Перш за все, мається на увазі вирішення шляхом порозуміння та взаємних поступок конфліктів (у сім’ї, у навчальному або трудовому колективі), які не мають характеру правопорушення (зловживання правом, порушення моральних норм), хоча й не можуть бути ліквідовані силами сторін. Крім того, програми примирення (медіація, сімейні конференції, кола правосуддя) можуть успішно застосовуватися і в системі кримінального правосуддя щодо неповнолітніх.



Розвиток ювенальної юстиції традиційно пов`язують з ювенальним судом, який почав роботу у 1899 р. у Чікаго. В цей же час на теренах України можна побачити елементи ювенальної юстиції ще у XIX ст. Періодизацію історії становлення ювенальної юстиції в нашій державі можна представити таким чином:

- 1866-1910 рр. – початок законодавчого закріплення особливого захисту прав дітей; встановлення пільгового режиму кримінальної відповідальності для неповнолітніх (10-17 років), які вчинили злочини «без розуміння»; поряд із цим збереження ув`язнення та арештних домів для неповнолітніх правопорушників;

- 1910-1918 рр. – створення та функціонування спеціалізованих судів для неповнолітніх із застосуванням особливих процедур судового процесу, відбувається запровадження виховних заходів;

- 1918-1958 рр. – заміна судових органів на адміністративні (комісії у справах неповнолітніх) поряд із посиленням каральної політики стосовно неповнолітніх (зниження віу кримінальної відповідальності до 12 років, застосування всіх видів покарання), з 1947 р. починається активне застосування примусових заходів виховного характеру;

- 1958-1990 рр. – загальна гуманізація політики щодо неповнолітніх, з 1960-х рр. неповнолітній отримує спеціальний процесуальний статус.

Після отримання Україною незалежності почався процес розбудови сучасної системи ювенальної юстиції, спираючись на європейський та американський досвід з огляду на положення міжнародно-правових документів.

Ювенальна юстиція посідає центральне місце у системі протидії злочинності неповнолітніх, оскільки містить два основні напрями – вплив на кримінальність та на віктимність, та акцентує увагу на стратегічній меті – оздоровлення суспільства через оздоровлення дитини.

На сьогодні можна говорити про існування низки моделей ювенальної юстиції, які виокремлюються за різними підставами. Так, відповідно до особливостей юрисдикції суду виокремлюють модель з автономним судом (США, Канада, Велика Британія тощо), модель спеціалізованого складу суду загальної юрисдикції (Італія, Швейцарія). Низка держав розбудували унікальні моделі ювенальної юстиції, які адаптували національні особливості до сучасних умов (Нова Зеландія, Японія).

Однією з загальних рис сучасних моделей ювенальної юстиції є наявність омбудсмана для дітей. Його запровадження було запропоновано неурядовими організаціями. У 70-х рр. ХХ ст. шведська неурядова організація Радда Барнем (Союз спасіння дітей) запропонувала створення посади дитячого омбудсмана у своїй країні та широко пропагувала цю ідею протягом Міжнародного року дитини (1979). У Норвегії у 1975 р. уряд створив Комітет для аналізу сімейного та дитячого законодавства та виявлення необхідності у створенні спеціального органу для нагляду за його дотриманням. Одностайною думкою Комітету, висловленою у доповіді 1977 р., було визнання необхідним створити національну посаду омбудсмана для дітей. За цим прикладом і в інших країнах Європи почали створюватися подібні структури. Сьогодні, за даними Європейської Мережі омбудсманів для дітей у 25 країнах Європи діють офіси омбудсманів для дітей у різних формах.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Проблеми визначення ювенальної юстиції.

2. Історія розвитку ювенальної юстиції у світі та на теренах України.

3. Місце ювенальної юстиції в системі протидії злочинності неповнолітніх.

4. Сучасні моделі ювенальної юстиції.

5. Міжнародно-правові стандарти діяльності ювенальної юстиції.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Зв`язок моделей ювенальної юстиції та стратегій протидії злочинності неповнолітніх.

2. Особливості західних моделей ювенальної юстиції.

3. Особливості східних моделей ювенальної юстиції.

 

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Ідеологія ювенальної юстиції.

2. Ювенальний суд: чи є він спеціалізованим суб`єктом протидії злочинності неповнолітніх.

3. Служба пробації: зарубіжний досвід протидії злочинності неповнолітніх.

 

ЛІТЕРАТУРА:

Андріїв І. Програми запобігання злочинності неповнолітніх у країнах Европейського Союзу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIIІ регіон. наук.-практ. конф. 13-14 лютого 2002 р. - 2002. - С. 262-264.

Андріїв І. Скандинавська модель запобігання злочинності неповнолітніх та молоді // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. - 2000. -Вип.35. - С. 454-458.

Беляева Л.И. Отечественный опыт правосудия в отношении несовершеннолетних (начало ХХ в.) // Журнал российского права. – 2003. – № 1. – С. 134-138.

Ведерникова О. Ювенальная юстиция: исторический опыт и перспективы // Российская юстиция. – 2000. – № 7. – С. 51-52.

Ведерникова О.Н. Современные тенденции развития ювенальной юстиции за рубежом // Российская юстиция. - 2005. - №3. – С. 43-47.

Власов И.С., Меньших А.А. Уголовное производство по делам несовершеннолетних в зарубежных странах (Германия, Франция) // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. - 2006. - №2. - С.94-119.

Головизнина М.В. Преступность несовершеннолетних, ювенальная юстиция и восстановительное правосудие в Италии // Вопросы ювенальной юстиции. - 2007. - №1. - С. 44-51.

Жукова Т.С. Соціальні засади запобігання злочинності молоді в Україні та Італії (порівняльне дослідження): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Клас. приватний ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.

Зорина А. Новозеланская система ювенальной юстиции // Преступление и наказание. - 2003. - №8. - С. 26-28.

Крестовська Н., Шмеріга В. Ювенальна юстиція в США і Україні: порівняльний аналіз // Юридичний вісник. - 2003. - №1. - С.96-102.

Лобач В. Ювенальна юстиція як сфера застосування програм відновного правосуддя // Роль центрів відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції: Матеріали міжнар. конф. – К., 19-20 квітня 2007 р. - С. 23-27.

Лутес Р. Канадская система ювенальной юстиции (и некоторые аспекты, которые могут представлять интерес для Российской Федерации) // Вопросы ювенальной юстиции. - 2006. - №4. - С.32-35.

Папкова Т.П. Зарубежный опыт профилактической работы по предупреждению безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних // Российский следователь. - 2003. - №4. - С. 40-45.

Савченко А. Покарання неповнолітніх у США // Міліція України. - 2006. - №9. - С. 24-25.

Скурбаті А. Права людини у реформуванні системи ювенальної юстиції: принцип відновлення як бажана мета // Відновне правосуддя в Україні. - 2007. - №1. - С. 65-73.

Соколов А., Предеина И. Ювенальное уголовное судопроизводство Германии // Российская юстиция. - 2004. - №3. - С. 66-68.

Хулхачиева И.В. Становление институтов ювенальной юстиции в России и зарубежных странах: историко-правовое исследование: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / ФГОУ ВПО «Российская академия государственной службы при Президенте Российской Федерации». - М., 2009. – 25 с.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2017 год. (0.008 сек.)Пожаловаться на материал