Основний матеріал. Як ви розумієте слова К. Маннгейма: «Ідеологія - це добровільна містифікація, уявлення, що не можуть бути реалізовані»?

Політична ідеологія

Вступ

Як ви розумієте слова К. Маннгейма: «Ідеологія - це добровільна містифікація, уявлення, що не можуть бути реалізовані»?

Мета: Виявити сутність і типологію політичних ідеологій

Ключові слова: ідеологія, політична ідеологія, лібералізм, консерватизм, елітарні теорії, неоконсерватизм, соціал-демократична ідеологія, комунізм, фашизм, політична ідея, політична гіпотеза, політична концепція, політичний ідеал, політичне гасло, програма політичного розвитку.

План

1. Поняття політичної ідеології.

2. Типи політичних ідеологій.

3. Структура політичної ідеології.

Політична ідеологія

Основний матеріал

1. Поняття політичної ідеології.

Поняття «ідеологія» (як вчення про ідеї) увів у філософський обіг Дестют де Трасі, що належить до групи «Ідеології» часів Великої французької революції. У творі «Елементи ідеології» він розглядав «ідеологію» як науку про закони походження людських ідей із чуттєвого досвіду, на головні принципи якої повинна спиратися політика, етика. Слово «ідеологія» вперше отримало негативне значення, коли Наполеон зневажливо назвав представників цієї школи, які виступали проти його цезаристських устремлінь, «ідеологами», тобто людьми, які проповідували відірвані від реальної політики погляди.

Ідеологія - система політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, що відображають ставлення людей до дійсності й один до одного, способи освоєння цієї дійсності і трансформації з позицій мети, ідеалів, прийнятих різними соціальними суб'єктами; соціальні програми діяльності, спрямовані на зміну або закріплення (зміцнення, посилення) існуючої системи суспільних відносин.

Політична ідеологія являє собою конкретно-історичне системне відображення важливих аспектів політичної дійсності і виступає формою класової, групової, станової політичної свідомості та самосвідомості, системою ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, гасел, програм, в яких відображені корінні політичні та економічні інтереси соціальних спільнот і груп, їхні практичні позиції в політичній сфері щодо інших соціальних спільнот, груп і держави, оцінка місця даних суб'єктів політики у суспільному житті, а також погляди на хід політичного розвитку та на відображення цього розвитку в політичних ідеологіях інших суб'єктів політики.

Характеристика суті політичної ідеології надає можливість виділити три аспекти її розгляду:

• як специфічної ділянки формування і функціонування соціального знання;

• як засобу групового і класового усвідомлення і перетворення політичної реальності;

• як ідеологічного стимулу політичної активності.

Особливість організації структурних компонентів політичної ідеології визначається її об'єктивними основами - суспільною необхідністю, потребами, інтересом і структурою ідеології як системної цілісності.

2. Типи політичних ідеологій.

Існують різні критерії класифікації політичних ідеологій.

Марксизм взяв за основу класифікації класовий критерій. І тоді сучасні політичні ідеології ділилися на буржуазні, дрібнобуржуазні і пролетарські.

Існує класифікація за світоглядним критерієм - матеріалістичні, ідеалістичні, релігійні, марксистські і неомарксистські.

Іноді застосовується критерій партійності - комуністичні, соціал - демократичні, християнсько - демократичні, консервативні, ліберальні.

Можуть бути й інші класифікації, якщо в їх основі знаходяться інші критерії - формаційні, цивілізаційні.

Розглянемо одну з існуючих класифікацій. У сучасному західному світі можна виділити п'ять основних політичних ідеологій:

1) ліберальну,

2) консервативну,

3) соціал-демократичну,

4) комуністичну,

5) фашистську.

1. Ліберальна ідеологія пройшла складний шлях еволюції і на сьогоднішній день набула інші риси в порівнянні з початковою своєю парадигмою.

Лібералізм умовно можна розділити на такі напрямки:

• Класичний лібералізм зародився в надрах ідеології просвітництва і відстоював ідеї: абсолютної цінності людини, її прав і свобод, правової держави і громадянського суспільства, невтручання держави в економічну та соціальну сфери, вільного ринку та космополітизму.

• Соціальний лібералізм виник у 20 - 30-х роках в Америці, базувався на розумінні держави як інституту загального благоденства. Цей напрямок близький до європейської соціал-демократії.

• Неолібералізм базувався на навчаннях Мілтона Фрідмана і Фрідріха Хайєка. Представники цього напряму піддають критиці державне регламентування економіки як економічно неефективне, яке породжує безлад і корупцію, відстоюють ідеї повної приватизації і ринкових саморегуляторів.

2. Консервативна ідеологія спрямована на збереження вічних цінностей, таких як приватна власність, сім'я, релігія, мораль, нація, держава, та їх пристосування до сучасних модернізаційних процесів. Консерватизм на відміну від лібералізму, який акцентує увагу на цінностях індивідуалізму і прагматизму, намагається поєднати ці цінності з цінностями таких спільнот, як сім'я, церква, надія і держава.

Консерватизм поділяють на такі напрямки:

• Традиціоналісти, (Жозеф де Местр) виступали проти ідей революції і конституціоналізму як руйнівних для існуючого монархічного ладу, заснованого на християнській релігії і моралі.

• Елітарні теорії (Вільфредо Парето, Гаетано Моска, Роберт Міхельс, Хосе Ортега-і-Гассет) протиставляли активну еліту як рушійну силу прогресу і інертну масу як об'єкт політичних маніпуляцій; вихід мас на історичну арену розглядався ними як небезпека породження фашизму і комунізму.

• Сучасний неоконсерватизм є більш модернізаційним, ніж традиційним, його умовно можна розділити на англосаксонський, який більше змикається з неолібералізмом у соціально-економічній політиці, і християнсько-демократичний - близький в соціально-економічній сфері до соціал-демократії. Однак в інших сферах суспільного життя ці два види неоконсерватизму відстоюють ідеї твердого правового і морального порядку, розумного обмеження людини в ім'я збереження здорових начал національного буття, аристократичного державного управління.

3. Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Едуарда Бернштейна про класовий співпрацю і соціальні реформи як єдиному шляху поліпшення соціального становища робітничого класу. Якщо в 60-х р соціал-демократія надавала перевагу державному регулюванню економіки, державній формі власності, як найефективніших засобів соціального захисту найбідніших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних витрат на соціальну сферу. Сучасна соціал-демократія орієнтована не тільки на робітничий клас, а й на широкі категорії представників найманих працівників.

4. Комуністична ідеологія базується на утопічних ідеях Томмазо Кампанелли, Томаса Мора, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна про такий суспільний порядок, де не буде приватної власності, класової нерівності, держави, а люди будуть отримувати за свою роботу за потребами. Комунізм відкидає ліберально-демократичний порядок як такий, що не дбає про соціальні права «трудящих» і закликає до революційного повалення цього порядку. Основою комуністичної ідеології є пролетарський інтернаціоналізм, об'єднання людей за класовою ознакою.

В усіх країнах, в яких запроваджувались комуністичні експерименти, установлювались тоталітарні чи авторитарні режими.

Сучасний комунізм (неокомунізм) визнає конституційні засоби досягнення влади і національний ідеал держави (а в деяких випадках стає на позиції інтернаціоналізму), проте ідеї націоналізації, перерозподілу національного багатства для підтримки соціальної рівності залишаються провідними для цієї ідеології і на сучасному етапі.

5. Ідеологія фашизму об'єднує всі праворадикальні течії, для яких характерні такі ознаки: расове розуміння нації як антропо-біологічного співтовариства, яке має успадковану від природи соціальний ступінь, зміцнення нації за рахунок розширення території, визнання ієрархічної будови суспільства, його поділу на вищі і нижчі касти, відстоювання расової чистоти, пошук суспільного ідеалу в минулому, інтерпретація історичного зла як світової змови («жидо-масонів»), розуміння нації, держави і вождя як органічної єдності, соціальний захист населення за етнічними ознаками.

Сучасний неофашизм трохи пом'якшив расові та імперські претензії своїх попередників, однак зберігає ворожість до всього чужоземному, намагається захищати національну самобутність якими засобами.

На сьогоднішній день в українському інформаційному просторі застосовують термін «рашизм». За визначенням деяких політиків: «Рашизм - людиноненависницька ідеологія, що за змістом суттєво не відрізняється від фашизму чи сталінізму. Росія, яка спочатку боролася інформаційно та ідеологічно, по всьому світу підтримує будь-які методи (в тому числі й військові), щоб знищити тих, хто не підтримує ідеологію «Русского мира», та передбачає реалізацію цієї ідеології будь-якими методами». За словами політолога Андрія Піонтковського, рашизм за принципами багато в чому схожа з нацизмом, а за промовами і політикою президента Росії Путіна - з ідеями Гітлера.

3. Структура політичної ідеології.

Політична ідеологія як особлива форма суспільної свідомості, як специфічний вид ідеології має внутрішню структуру, без виділення якої неможливо повністю розкрити її сутність, соціальні функції, розробити її теорію.

Політична ідеологія має таку ж внутрішню структуру, як ідеологія в цілому.

Структура політичної ідеології являє собою комплекс елементів:

• ідей,

• гіпотез,

• концепцій,

• теорій,

• ідеалів,

• гасел,

• програм політичного розвитку.

Політична ідея є вихідним моментом теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності. Політична ідея - це форма відображення політичної дійсності, результат розумового осягнення предмета пізнання - політичного процесу. У політичній ідеї окреслюються шляхи практичного втілення ідеального об'єкта в політичну реальність. Політична ідея може отримати статус теорії. Для цього вона повинна стати основою гіпотези, пройти етап концепції. Хоча частина політичних ідей може не проходити цих етапів і закінчити своє життя, так і не ставши теорією.

Соціально-політичні гіпотези мають чітку ідеологічну спрямованість у руслі інтересів класу, прошарку, партії, блоку. Факти, які служать відправним моментом при формуванні гіпотези, можуть мати більшу ступінь достовірності. Наукова гіпотеза завжди спирається на певні досягнуті результати спостереження та експерименту, розробники намагаються узгодити її не тільки з відомими фактами суспільного розвитку, а й з теоретичними засадами, які перевірені практикою. Ідеологічні гіпотези в політичній сфері націлені на розкриття властивостей і зв'язків об'єктів ідеологічного і політичного пізнання, детермінант їх розвитку та на пояснення їх історії.

Говорячи про внутрішню структуру політичної ідеології, слід зауважити, що поняття «теорія» щодо неї вживається, головним чином, у двох значеннях.

По-перше, ця ідеологія сама є в певному сенсі теорією, яка узагальнює безліч часткових пізнавальних процесів, кожен з яких націлений на вивчення якого-небудь аспекту політичної дійсності. Вона намагається інтерпретувати політичний розвиток суспільства як складову частину історичного процесу, подати цілі та засоби політичних перетворень в систематизованої формі.

По-друге, політична ідеологія включає в себе конкретні політичні теорії (іноді вживають терміни «вчення», «погляди»), які дають знання про структуру і динаміку одного конкретного процесу, явища, інституту. Наприклад, вчення про демократію, правову державу, розмежування функцій влади.

Політичні теорії формуються на основі центральних понять, що визначають явища, які в даний час домінують у політичному житті, наприклад, такі поняття, як держава, влада, демократія, клас, партія, громадянське суспільство, реформа, революція. Ці поняття повинні показувати спадковість політичних процесів, їх специфіку на даному етапі, реальне співвідношення політичних сил, взаємодія політичних інститутів, систем норм, поглядів в конкретний історичний період.

Політичні теорії можуть реалізовуватися двома шляхами:

1) безпосередньо впливаючи на політичну діяльність держав, соціальних груп і особистостей,

2) через ідеали і гасла, які знаходять собі місце в комплексному освіті - політичних програмах.

Будь-яка значна політична сила, що виходить на історичну арену, висуває свій ідеал суспільного розвитку. Ідеал - це уявний зразок досконалості, норма, до якої прагнуть суб'єкти як до мети діяльності. У суспільний ідеал органічно входять політичні, економічні, моральні, правові, естетичні та інші ідеали, які виступають як його органічні прояви. Політичні ідеали є одними з основних у системі суспільних ідеалів, який визначає домінуюче положення політичної ідеології в системі ідеологічних норм.

Політичні ідеали - це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. У них відображаються корінні інтереси, завдання політичних суб'єктів, які стосуються основ їхньої життєдіяльності.

У структуру політичної ідеології невід'ємною частиною входять політичні гасла, які показують привабливість політичного ідеалу, шляхи і форми його реалізації. Політичні гасла відображають у короткій формі керівні ідеї, завдання, вимоги, директиви політичних перетворень. Політичне гасло, як елемент структури політичної ідеології, забезпечує процес упровадження політичної ідеології в практику.

Ідея, гіпотеза, концепція, теорія, ідеал, гасло, щоб досягти життєвості, матеріалізуватися в діяльності мас у комплексному вигляді, повинні скласти політичну програму діяльності, яка пропонується партією, урядом, президентом.

Політична програма - це не тільки структурний елемент політичної ідеології, а й результат її, а також засіб матеріалізації ідеології та діяльності людей. Політична програма - це пропонований план діяльності класу, соціальної групи, партії щодо реалізації їх політичних інтересів.

У ній в упорядкованій формі теоретично обґрунтовуються основні позиції в політичній сфері, позначається послідовність дій в сьогоденні і майбутньому залежно від цілей, які стоять перед політичним суб'єктом, обґрунтовуються завдання із завоювання або утримання політичної влади, визначаються завдання, шляхи та цілі пропонованих політичних перетворень, їх засоби, методи.

Одним з найбільш складних аспектів створення програм суспільного розвитку є прогнозування тенденцій політичної трансформації, визначення в загальних рисах майбутнього стану політичної системи.

Тут є дві небезпеки не дотримати збалансованості програми.

• Перша - це забігання вперед без достатнього прогнозного обґрунтування. Усе обіцяти «завтра», без пояснення сьогоднішнього стану політичного життя і виокремлення механізмів, здатних «завтра» зробити реальністю, стало поганою нормою політичного життя в Україні.

• Друга - це плентатися за фактами і явищами, лише коментуючи їх, не пробуючи з'ясувати глибинні причини та умови, які їх породили.

Досвід суспільного розвитку показує, що для програми будь-якої партії головною вимогою обґрунтованості та дієвості є збалансованість між високим рівнем мети, завдань, гасел, яких необхідно досягти, і практичних дій, на підтримку яких можливе мобілізувати широкі маси в нинішніх політичних умовах.