Тема 7. Розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей 1 страница

Етапи розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей: збір інформації, обробка накопиченої інформації, моніторинг, завершення розпізнавання.

Література

1. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.

2. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41.

3. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.

5. Васулич Ш. Податкове адміністрування та ефективність податкової системи// Фінанси україни. — 2003. — №2.

6. Козак Ю.Г., ВерланДЛ. Создание программ внутрибанковского кон­троля за распознаванием, предотвращением и пресечением отмыва­ния денег / В кн. Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. — Донецк: ДонНу, 2001.

Тема 8. Основні шляхи і методи протидії відмиванню " брудних" грошей

Протидія відмиванню „брудних" грошей: міжнародне співробітництво, внутрішньодержавні заходи; ФАТФ; міжнародні практичні заходи: Рада Європи, протидії в офшорних центрах, протидії в країнах ЦСЄ.

Література

1. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про запобігання V-/ та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18.05.10 №2258-VI.

2. Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шлахом, та про фінансування тероризму від 16. 05. 2005 р.

3. Никулина В.А. Отмывание " грязных" денег. - М.: Юрлитинформ, 2003.

4. Овчинский B.C. XXI век против мафии. - М.: Инфра - М, 2001.

5. Рымарук А.И., Лысенков Ю.М., Капустин В.В., Синявский С.А. Отмывание " грязных" денег: международные и национальные сис­темы противодействия. — К.: ЮНСТІНІАН, 2003.

Тема 9. Взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість

Податок на додану вартість. Транзитери. Вигодонабувачі. Податкова яма. Фіктивне підприємство. Податкова вигода. Фіскальна важливість. Перевірка податкової звітності із застосуванням подвійної системи контролю податкових декларацій з податку на додану вартість Камеральна перевірка. Етапи камеральної перевірки. Документальна невиїзна перевірка.

Література

1. Наказ №266, 18.04.2008,, Державна податкова адміністрація України
Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів.

1. Методичні рекомендації щодо централізованого приймання звітності платників податків в ОДПС України.

3. Слепец ВН. Междунвродное налогообложение. — Одесса: Астро-Принт, 2000.

4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.//(із змін, та доп.)// №2755-VI

5. Наказ від 14 червня 2013 року N 165 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця

План лекцій і методичні рекомендації до них

Тема 1. Теорії оподаткування у світовій економічній науці

Класичне уявлення про роль податків в економіці склалося до кінця XVIII століття в працях класиків буржуазної політичної економії. Воно було першим науковим уявленням про природу, мету і систему оподаткування і панувало тривалий час. У книзі " Дослідження про природу і причини багатства народів" (І776) Адам Сміт приходить до відкриття чотирьох законів, якими зо­бов'язана керуватися держава в інтересах власного добробуту і в інтересах своїх підданих.

Перший — це стягнення податків у суворій пропорції з дохо­дами платників податків, тобто за принципом рівномірності.

Другий закон вимагає чіткого, максимально точного вста­новлення розміру податку, часу сплати і способу стягнення.

Третій — наполягає на забезпеченні максимальних зручнос­тей для платника у визначенні часу, способів і форм сплати по­датків.

Четвертий — вимагає створення такої системи збору по­датків, яка виключала б (чи зводила до мінімуму) додаткові побо­ри і хабарі з боку чиновників, була дешевою для держави і необ­тяжливою для її громадян.

Завдання податкової системи, за Смітом, — у збільшенні ба­гатства народів, і тільки тоді надходження від податків поповнять доходи держави [61, с. 620]. Ці думки набули подальшого розвит­ку у працях учня і послідовника А. Сміта — видатного англійсько­го дослідника Давида Рікардо (1772—1823). У книзі " Початки політичної економії та оподаткування" він серед інших важливих проблем займається з'ясуванням, як варто розподілити податки між різними прошарками суспільства, щоб забезпечити еко­номічний прогрес і добробут усього населення. Це питання знову-таки досліджується під кутом зору впливу податків на інтен­сивність і швидкість господарського зростання і примноження ба­гатства країни. Слідом за Смітом головним чинником, який впли­ває на цей процес, Рікардо називає накопичення капіталу. Варто звернути увагу на те, що Рікардо дуже чітко відокремлював по­няття " прибуток на капітал" від поняття " доход". Якщо перше оз­начає частину прибутку, яка інвестується, тобто направляється на розширення виробництва, то друге це та частина, яка витра­чається на особисте споживання власника: на купівлю предметів харчування, одягу, придбання предметів розкоші, яхт, творів мис­тецтва і т.п. Рікардо пропонував, щоб об'єктом оподаткування пе­реважно виступав доход, а не прибуток, і насамперед високий доход. Такий підхід він мотивував тим, що накопичений прибуток перетворюється в капітал, а зростання капіталу тотожне зростан­ню виробництва в масштабах країни. " Завдання урядової політи­ки, — наполягав він, — і повинно полягати в тому, щоб заохочува­ти це прагнення до накопичення".

Сміт, а за ним і Рікардо доводили у своїх працях, що тягар податків на заробітну плату через об'єктивні причини перекладається на прибуток з капіталу, тому що в умо­вах зростання виробництва попит на працю — величина постійна чи зростаюча. За таких умов капіталістам нічого іншого не зали­шається, як при найманні робітників (чи продовженні трудової угоди) збільшувати їм зарплату на величину, дещо більшу, ніж су­ма податку.

Справедливим виявився й інший висновок класиків — еко­номічне зростання відбувалося і відбувається в тих країнах, де по­даткові ставки не створюють нездоланних перешкод для нагрома­дження капіталу.

Але, як це часто бувало в історії, сучасники Сміта і Рікардо не завжди були справедливі в оцінці змісту праць великих вчених. Адже висновки їх безжалісно розкривали справжній зміст функціонування інститутів раннього капіталізму, коли чимала ча­стина виробів виготовлялася вручну або за допомогою примітив­них і малопродуктивних машин і механізмів. Життєвий рівень найманих робітників у масштабі всієї країни визначався, відповідно до вчення класиків, величиною " робочого фонду", який складався в основному з вартості продуктів харчування, одягу і житла, необхідних для забезпечення життєдіяльності робітників та їхніх родин. Величина " робочого фонду" фор­мується під впливом об'єктивних економічних законів і не може бути довільно змінена. Такий фаталістичний підхід Сміта і Рікар­до давав їхнім супротивникам привід називати англійську кла­сичну політекономію " похмурою наукою".

Праці талановитого і плідного послідовника Сміта і Рікардо англійського економіста і соціолога Джона Стюарта Мілля (1806—1873) багато в чому розширили обрії класичної школи і додали їй гуманістичної спрямованості. Вважаючи, як і його вчи­телі, що закони, які управляють сферою виробництва, подібні до законів природи (наприклад, фізичних чи біологічних), Мілль од­ночасно доводив, що в сфері розподілу панують принципово інші закони, які випливають із суспільної " природи" людини. Тут бага­то що визначається етичними, релігійними мотивами, умовами історичного розвитку тієї чи іншої країни. Тому " робочий фонд", який визначає життєвий рівень абсолютної більшості населення, формується під впливом свідомого початку, вирішальна роль в якому належить уряду.

Пориваючи з класичною традицією, Мілль вважає, що роль держави не може зводитисядо охорони власності Навпаки, він переконаний, що в сферу державної діяльності повинна входити турбота про народну освіту, розвиток науки, соціальну допомогу непрацездатним. На думку Мілля, " уряд повинен брати на себе все те, виконання чого бажане для загальних інтересів членів суспільства, які потребують допомоги збоку, якщо все це за своєю природою не може винагородити приватних осіб чи суспільство, які доклали своїх зусиль.

Залишаючись незмінно поборником (як у теорії, так і в практичному житті) ідей соціальної справедливості, Дж. С. Мілль завжди виступав за те, щоб праця і талант були гідно винагород­жені, а марнотратство і паразитизм — покарані. Він пропонував обкласти високими податками майно, передане в спадщину. Спадкоємці по непрямій лінії, вважав він, повинні успадковувати не все залишене їм майно, а тільки певну його частину, інше потрібно вилучати на користь держави, щоб вона направляла ви­лучені засоби на соціальні потреби. Мілль був переконаний, що на початку життєвого шляху всі громадяни повинні мати приблизно рівні стартові умови — це стосується освіти, бізнесу, політики і всіх інших сфер соціального буття.

Він невтомно пропагував ідею про те, що податками потрібно в першу чергу обкладати багатство, яке, на його думку, виростає " природним шляхом", тобто в умовах, коли власник до такого зростання не додає ні найменших зусиль — це насамперед землевласники, які здають наділи в оренду фермерам, власники акцій, облігацій та інших цінних паперів. Разом з тим Мілль вис­тупав проти прогресивного оподаткування, стверджуючи, що та­кий вид податків підриває основи заощадження капіталу.

Податки в кейнсіанській теорії визначені самою суттю еко­номічного вчення видатного англійця XX століття, яке назвали кейнсіанською революцією.

Дж. М. Кейнса, як і його попередників, турбували ті самі проблеми: сталий господарський розвиток, подолання криз і спадів, зростання національного багатства. Але в XX столітті під впливом технічного прогресу, у зв'язку з масовим витісненням ручної праці і заміною її машинним виробництвом, виникла і ста­ла надзвичайно гострою проблема зайнятості населення. З особ­ливим драматизмом вона виявила себе під час найглибшої загаль­носвітової кризи надвиробництва 1929—1933 рр. Саме в ці роки Дж. М. Кейнс працював над своєю відомою книгою, яка вийшла у світ у 1936 р. під назвою " Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Слово " зайнятість" не випадково поставлене в заголовку на перше місце. Саме це поняття у нього стало ключовим у визна­ченні величини, темпів і мети зростання національного багатства. На відміну від своїх попередників, Кейнс дійшов висновку, що вирішення найбільш життєво важливих проблем сучасного рин­кового господарства потрібно шукати не на боці пропозиції ре­сурсів (їхньої рідкості, корисності, найбільш вдалої комбінації в процесі застосування, тобто в тому, чим займалися переважно те­оретики класичної і неокласичної шкіл), а на боці попиту, який визначає продаж (реалізацію) ресурсів.

Кейнс стверджує, що прямі податки дозволяють державі настільки наповнити бюджет, що це дає їй можливість за допомо­гою інвестицій створювати чи зберігати велику кількість робочих місць. Такі податки, перетворені на державні витрати, стабілізу­ють усю господарську систему. їхні розміри настільки великі, що вони здатні впливати на економічну кон'юнктуру. Володіючи ве­личезними фінансовими ресурсами, держава в період спаду в еко­номіці повинна знижувати податкові ставки, запрошуючи тим са­мим підприємців до розширення виробництва, і навпаки, у роки бурхливого господарського піднесення уряд повинен збільшува­ти податкові ставки — з метою недопущення " перегріву" еко­номіки і запобігання надвиробництва.

У неокласичній теорії податки розглядаються у зв'язку зі зміною підходів до методів державного регулювання. На відміну від засновників традиційної класичної школи, сучасні неокласики — Д. Мід, А. Берне та інші не виступають в принципі проти податкового регулювання економічних процесів. Але вони вважають, що таке регулювання повинно проводитися не пряме, а опосередковане. Це значить, що неокласики знаходять корисним тільки кредитно-фінансове стимулювання капіталов­кладень. Масові державні витрати, які вимагають для їхнього по­криття високих прямих податків на прибуток, призводять, на їх переконання, до економічного застою. Тому А. Берне розцінював кейнсіанську систему оподаткування як " теорію стагнації". На думку неокласиків, не сама собою величина державних капітало­вкладень, а їхня прибутковість, ефективність є основною рушійною силою економіки. Тому держава повинна піклуватися про підтримку рівноваги між динамікою прибутку і зарплати. Як­що зростання зарплати обганяє збільшення прибутку, то еко­номічний спад неминучий. Неокласики багато в чому більш чуй­но, ніж кейнсіанці, відреагували на змінені умови господарюван­ня минулих десятиліть — загострення екологічних проблем, по­треба в енергозберігаючих технологіях, особливості науково-технічної революції. І справді, великі державні інвестиції, які оживляли економіку ряд країн у 50—60-х роках, перестали в си­лу своєї малої ефективності позитивно впливати на необхідність податкового стимулювання науково-технічного прогресу, здатно­го, на думку Бернса, підвищити ефективність капіталовкладень у довгостроковій перспективі. Надмірні, на їхню думку, витрати держави на соціальні потреби, великі допомоги через безробіття призвели до зниження трудової моралі і послабили стимули до пошуків роботи. У колективній праці американських економістів, яка вийшла у світ за редакцією голови Національного бюро еко­номічних досліджень М. Фелдстайна в 1980 р., відзначалося: " Однією з головних, якщо не самою головною причиною невдач в економіці є посилення ролі держави. Помилки уряду в кредитно-грошовій політиці зіграли свою роль у поглибленні не­стабільності виробництва і прискоренні інфляції. Заходи держав­ного регулювання призвели до зниження темпів зростання про­дуктивності праці й послаблення уваги до науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Податкова політика і накопи­чення соціальних програм зробили негативним вплив на норму особистих заощаджень і виробничого нагромадження".

Міжнародний поділ праці був тим об'єднуючим елементом, який створив систему світового господарства як сукупність взаємопов'язаних міжнародним обміном національних госпо­дарств, що виступають його підсистемами. На цьому рівні цілісності світового господарства актуальною стає гармонізація національних податкових систем, яка допускає:

• координацію податкової політики окремих держав;

• зближення рівнів оподаткування;

• уніфікацію методів визначення податкової бази;

• приведення у відповідність критеріїв надання податко­вих пільг.

Концепція Р. Л. Дернберга про безстороннє міжнародне оподаткування містить три основні правила:

Перше правило — неупередженість у відношенні до екс­порту капіталу. Податкова система відповідає цьому правилу, якщо на вибір платника податків між інвестуванням у себе чи в країні за рубежем не впливає питання про оподаткування. У цьому випадку корпорація буде приймати рішення про інвесту­вання на підставі ділових, а не податкових чинників. При іде­альній конкуренції неупередженість у відношенні до експорту капіталу приведе до ефективного розподілу і використання капіталу.

Друге правило — неупередженість у відношенні до імпорту капіталу. Таке правило вважається виконаним, якщо всі діючі на ринку фірми обкладаються податком за однією ставкою.

Третє правило — національна неупередженість. Відповідно до цього правила загальний прибуток з капіталу, який роз­поділяється між платником податків і бюджетом, повинен бути однаковим, незалежно від того, де інвестовано капітал — у своїй країні чи за кордоном.

Оподаткування в промислово розвинутих країнах слугує своєрідним орієнтиром в аналізі процесу становлення податкових систем у ринкових економіках, які формуються. Світова практика показала, що податки органічно властиві ринковій економіці і скла­дають її невід'ємний елемент. З їхньою допомогою можна стимулю­вати ефективну діяльність суб'єктів, які господарюють, формувати сучасну структуру економіки як у рамках відособлених країн, регіонів, так і в глобальному масштабі. Але та ж світова практика свідчить, що відхід від ринкових форм господарювання і відповідних їм принципів оподаткування виштовхує ту чи іншу країну на узбіччя історичного прогресу. У тоталітарних країнах податкова система еволюціонувала, як правило, в напрямі, протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вони часом переходили до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і пере­розподілу фінансових засобів через бюджет. Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всілякої ініціативи і поступово підводили ці країни до краху.

Світові торговельні зв'язки - це досить розгалужена систе­ма, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами.

Світова організація торгівлі — COT (World Trade Organizations — WTO) — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сиро­вини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової еко­номіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

•нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій " з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних тор­говельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку - ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD) - орган Генеральної Асамблеї OOH, заснований у 1964 р.

Головна мета ЮНКТАД — сприяти міжнародній торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що роз­виваються.

Цілі:

• активізація міжурядового співробітництва розвинутих країн і країн, що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між собою;

• координація дій багатосторонніх інститутів в галузі міжнародної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державами і приватним секторами.

Цілі ЮНКТАД визначили її функції:

1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі си­ровиною.

3. Розробка принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних еко­номічних відносин.

6. Координація діяльності органів і закладів ООН з питань міжнародної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері міжнародної торгівлі

До складу ЮНКТАД входять 186 держав, серед них і Ук­раїна.

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO-ГГС) є спільним допоміжним органом COT та ООН. Був утворений у 1964 р.

Головна мета МТЦ — усунути дублювання й паралелізм у діяльності COT і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові мож­ливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяльності Центру:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСГТРАЛ (United Nations Commission on International Trade Law) заснована в 1966 році. Вона є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСГТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері пра­ва міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі:

• підготовка кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права.

Сучасній історії світової економіки властиве стрімке зрос­тання ринку капіталу, у т.ч. прямих і портфельних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції - це одержання права контролю резидентом однієї країни над підприємством - резидентом іншої країни з метою одержання прибутку. На відміну від прямих портфельні інвестиції, це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Посилення припливу прямих іноземних інвестицій в еко­номіку було зумовлене корінною зміною відносин до них з боку політиків і громадськості багатьох країн. Якщо в перші повоєнні десятиліття відношення до них було насторожене, а іноді й воро­же, то нині замість заходів контролю й обмеження з'явилися чис­ленні стимули залучення іноземного капіталу.

Промислово розвинуті країни як найбільші імпортери іно­земного капіталу самі залишаються основними експортерами інвестицій. Перевага, яка робиться інвесторами промислово роз­винутим країнам, визначається:

• ємністю внутрішнього ринку цих країн;

• ліберальною зовнішньоторговельною політикою;

• наявністю висококваліфікованої робочої сили;

• наявністю бази для високотехнологічного виробництва;

• наявністю системи міжнародних договорів, які передбача­ють податкові пільги і схоронність інвестицій.

Логічно, що зарубіжні капіталовкладення спря­мовуються в країни з високою економічною кон'юнктурою. Од­ним з важливих елементів її поліпшення вважається полегшення для інвесторів податкового тягаря — тривале економічне підне­сення в ряді промислово розвинутих країн фахівці пов'язують з лібералізацією податкової політики в ці роки. Варто відзначити, що в силу особливостей історичного розвитку, різні країни мають зовсім різні можливості маневру в податковій політиці, коли мова йде про оподаткування прибутку корпорацій.

Міжнародне подвійне оподаткування виникає в основному в наслідок стягування податків одночасно в даній країні і за кор­доном. Воно найчастіше пов'язане з прибутковими і майновими податками, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу.

Податковою підставою для подвійного обкладання є рух че­рез національні кордони робочої сили чи капіталу. У цьому випад­ку податкові домагання можуть бути пред'явлені податковими службами країн, які є місцем проживання фізичних осіб або місцем перебування юридичних осіб, які одержують згадані доходи.

Однією з основних рис світового господарства є постійно зростаюча " інтернаціоналізація" господарської діяльності. Тому з її розвитком виникла проблема оподаткування, яке б відповідало міжнародному податковому праву.

У випадку господарської діяльності транснаціонального і міжнародного масштабу суб'єкти оподаткування — юридичні осо­би в державі свого розташування (резиденції, штаб-квартири) не звільняються тут автоматично від сплати податку на доходи чи майно, які належать цим особам в іншій державі.

Однак найчастіше трапляється зворотне: держава, діючи в рамках своєї податкової юрисдикції, обкладає доходи чи майно, які знаходяться на її території. При визначенні сфери своїх подат­кових домагань, деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб'єктів, які мешкають або мають резиденцію на їхній території, незалежно від того, у якій країні в дійсності цей доход отриманий; або держава додер­жується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач до­ходу місце проживання чи резиденцію в даній країні чи ні.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає уявлення А. Сміта щодо ролі податків в економіці?

2. Які відмітні риси притаманні поглядам Д. Рікардо щодо значення податків в економічній системі?

3. Яка роль податків у теорії Дж. С. Мілля?

4. У чому полягають сутність, специфічні риси та характер еволюції поглядів на податки в кейнсіанській теорії?

5. Якими є особливості неокласичної методології щодо ролі та значення податків в економіці?

6. У яких основних формах розвиваються неоконсервативні концепції оподаткування, у чому полягає їх сутність?

7. Якими є загальні риси й особливості оподаткування у промислово-розвинутих країнах?

8. Які риси притаманні податкам в тоталітарних системах?

9. Яка роль податків у здійсненні державного та міждер­жавного регулювання міжнародної торгівлі?

10.Які є особливості податкової політики у зовнішній торгівлі країн з транзитивною економікою?

11.Які риси притаманні оподаткуванню іноземних інвес­тицій у промислово розвинутих країнах?

12.У чому полягають проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій в країнах з транзитивною еко­номікою?

13.У чому причини виникнення міжнародного подвійного оподаткування?

Тема 2. Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування

Слід застерегти від змішування понять " офшорний центр" і " вільна економічна зона". Хоча у формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чи як окремий ви­падок більш широкого поняття " вільна економічна зона" (тому що в них загальна " родова" ознака — низькі податки чи їхня повна відсутність), але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає в тому, що вільні економічні зони зорієнтовані на залучення продуктивного капіталу (як іноземного, так і вітчизняного), який утворить доходи усередині зони, тоді як мета офшорних центрів — залучити іноземний фінансового капіта­лу, який приносить доходи як власникам цього капітал, так і ор­ганізаторам офшорних центрів. Джерела ж цих доходів перебува­ють за межами офшорних центрів.

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу. У той же час там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли високорозвинуті країни з прогресивним оподатковуванням обкла­дають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є, наприклад, холдинги в Нідерландах). До місць перебування оф­шорних центрів відноситься і Швейцарія. Хоча ця країна обкла­дає господарюючі суб'єкти високими фіскальними зобов'язання­ми, але репутацію офшорного центру вона придбала легкістю і до­ступністю проведення фінансових операцій, а також високим сту­пенем збереження банківської таємниці.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонова­ний у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інве­стування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу ко­мунікацій;