Набуття та припинення володіння

Як уже зазначалося, володіння набувалося за допомогою по­єднання фактичного володіння річчю та ставленням до неї як до своєї. Тільки в єдності ці елементи становили володіння. Такому встановленню юридично значущого володіння завжди мусило передувати фактичне володіння річчю.

Оскільки володіння буває законне і незаконне, то й способи його набуття залежали від характеру володіння. Законне воло­діння грунтувалося на праві або певному договорі, а володіння, основане на праві, є водночас елементом права власності і може набуватися тими самими способами, що й право власності. У Римі відомі два способи набуття володіння: первинний і похідний. Володіння первинним способом набувалося шляхом захоплення речей, які нікому не належали, набуття ж речі за давністю — шляхом переробки тощо. За похідного способу володіння набу­валося внаслідок передачі речі від однієї особи до іншої на під­ставі договору купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо. Законними були й так звані похідні володільці, які ставали таки­ми, зокрема, на підставі договору застави, поклажі, а також прекаристи і сексестарії. Ці способи набуття володіння детально розглядатимуться у наступній главі.

Незаконне володіння набувалося такими самими способами, як і право власності, проте з одним важливим відступом — право власності до набувача не переходило. Це траплялося у тому разі, коли покупець купував крадену річ або ту річ, що підлягала манципації, але яка чомусь не відбувалася. Покупець ставав фактич­ним володільцем цих речей, вважав їх своєю власністю, проте права у нього на них не виникало. Якщо покупець не знав, що річ крадена, то він був незаконним, але добросовісним володіль­цем. Але якщо йому було відомо, що річ крадена, то він був не­законним і недобросовісним володільцем, бо незаконне і недоб­росовісне володіння можливе тільки в разі неправомірних дій: насильне захоплення чужої речі, крадіжки та ін. Оскільки такий володілець речі мав фактично річ і володільницьку волю, то рим­ські юристи вважали його володільцем, однак з огляду на юри­дичні правила право власності у нього не виникало.

Припинення володіння. Якщо незаконне володіння речами виникає на основі поєднання двох елементів — фактичного воло­діння річчю і вольового прагнення ставитися до неї як до своєї, то з цього випливає, що з втратою одного з цих компонентів при­пиняється й володіння. Тому не дивно, що володіння вважають не стільки правом, скільки фактом. Інакше кажучи, володіння припинялося тими самими способами, що й набувалося.

Крім того, володіння припинялося, коли об'єкт володіння був вилучений з цивільного обороту і внаслідок фізичної загибе­лі речі. Якщо володіння здійснювалося через представника, то воно припинялося незалежно від волі володільця в тому разі, ко­ли припинялася можливість володіти річчю і в особі представни­ка, і в особі представленого.

Володіння припинялося також зі смертю володільця. На по­чатку Римської держави спадкоємці повинні були знову здійсни­ти весь склад володіння у своїй особі. Але претор і тут приходив На допомогу справедливо встановленому володінню. Він перено сив на спадкоємця збіг терміну набувної давності, ніби останній був першим володільцем. Згодом це правило узаконюється і три­вале володіння, яке почало зараховуватися померлому, продов­жується і для спадкоємця.

Не могли перейти у власність за давністю володіння речі крадені, відібрані силою, обманом та ін.