Зобов'язання ніби з приватних деліктів

Римське право додержувалося системи переліку деліктів, не знаючи загального принципу, що будь-яке винне неправомірне заподіяння майнової шкоди породжує деліктне зобов'язання. Зо­бов'язання з недозволених дій, які виходили за межі переліку де­ліктів, дістали назву зобов'язань ніби з делікту.

Зобов'язання ніби з деліктів подібні до деліктів, проте не є деліктами у власному розумінні цього слова, вони не підпадають під перелічені рубрики. Подібно до деліктів ніби делікти зумов­люють грошову відповідальність. Разом з тим у ряді випадків, коли квазіделікт учинений рабом, відповідальна особа може ану­лювати свою відповідальність шляхом видачі раба потерпілому. Перелік квазіделіктів наведений в Інституціях Юстиніана, але відповідальність за них була встановлена значно раніше. Із зо­бов'язань ніби з деліктів виділяють такі.

1. Відповідальність судді за недбале або неправильне вико­нання своїх обов'язків. Якщо суддя виніс несправедливий вирок або недбало вирішив судову справу, то його дії визнавалися не­правомірними, ніби деліктами, і тягнули за собою майнову відпо відальність. Потерпілій особі давався позов про відшкодування збитків. Розмір стягнення з судді встановлювався залежно від важливості порушення ним його обов'язків і у разі навмисних дій міг досягати повної ціни спору.

2. Відповідальність за -«вилите й викинуте». Якщо на пішо­хідну дорогу було щось вилито або викинуто і цим заподіяно шкоду, то кожен потерпілий за преторським едиктом діставав позов про «викинуте й вилите» проти того, хто це зробив. Відпові­дальність винної особи наставала незалежно від її особистої ви­ни, а тому цей вчинок не був деліктним, бо деліктна відповідаль­ність поставала лише за наявності вини.

Відповідальність за цим позовом залежала від характеру за­подіяної шкоди, зокрема: за пошкоджене майно власникові при­суджувалася подвійна ціна; за поранення вільної людини стягу­вався штраф за справедливою оцінкою судді; за заподіяння смер­ті вільній людині стягувався штраф у сумі 50 тис. сестерцій.

Близькою до цього ніби делікту була відповідальність за утримання диких тварин у місцях, відкритих для загального ко­ристування. Якщо така тварина заподіяла смерть вільній особі, то накладався штраф до 200 тис. сестерцій. Заподіяння тілесних ушкоджень тягнуло відшкодування усіх збитків, пов'язаних з лікуванням.

3. Відповідальність -«за поставлене або підвішене». У Римі, особливо у бідних кварталах, були вузькі вулиці. На підвіконнях, карнизах зовнішніх стін будинків, де мешкала біднота, виставля­ли і розвшгували різні речі. Якщо будь-яка річ була поставлена або підвішена таким чином, що могла впасти і заподіяти шкоду особам, які проходили вулицями, то всякий громадянин міг пред'явити позов про присудження винного до штрафу в розмірі 10 тис. сестерцій незалежно від його вини та наявності шкоди.

4. Відповідальність господарів готелів, заїжджих дворів і кораблів. Названі особи відповідали в подвійному розмірі за по­шкодження або крадіжку речей мешканців готелів чи пасажирів кораблів, якщо цю шкоду заподіяли працівники готелів або хтось із команди корабля. Підстави цієї відповідальності вбачали в то­му, що господар готелю чи власник корабля винний у недостат­ньо передбачливому виборі своїх службовців.

Список відносин, які могли бути зараховані до ніби контр­актних і ніби деліктних можна було продовжити, проте це не має ніякої ні теоретичної, ні практичної цінності. Усі позадоговірні та позаделіктні зобов'язання можна найліпше пізнати у зв'язку з тими основними інститутами, до яких вони примикають, зокрема інститутами опіки, заповіту, сімейними та родинними відно­синами.