Лекція 2. Мобільність як соціально-психологічна категорія (2 год.).

Важливе місце у вивченні соціальної структури займають питання соціальної мобільності населення, тобто переходу людини з одного класу в інший, з однієї внутрішньокласової групи в іншу, соціальні переміщення між поколіннями. Соціальні переміщення носять масовий характер і з розвитком суспільства стають усе більш інтенсивними. Соціологи вивчають характер соціальних переміщень, їхню спрямованість, інтенсивність; переміщення між класами, поколіннями, містами і регіонами. Вони можуть носити позитивний і негативний характер, заохочуватися або, навпаки, стримуватися.

У соціології соціальних переміщень вивчаються також основні етапи професійної кар’єри, порівнюється соціальний стан батьків і дітей. У нашій країні десятиліттями на перший план у характеристиці, біографії ставилося соціальне походження, і переваги одержували люди з робочо-селянськими коріннями. Наприклад, молоді люди з інтелігентних родин, щоб потрапити у вуз, спочатку йшли на деякий час попрацювати, заробити виробничий стаж, змінити соціальний стан. Таким чином, абітурієнти, одержавши новий соціальний статус робітника, маючи виробничий стаж, одержували пільги при вступі, зараховувалися на найбільш престижні спеціальності практично без конкурсу.

Соціальна мобільність - це зміна соціального статусу. Є статус - реальний і мнимий, приписуваний. Будь-яка людина одержує певний статус уже при народженні залежно від приналежності до певної раси, статі, місця народження, положення батьків.

У всіх суспільних системах діють принципи як мнимих, так і реальних заслуг. Чим більше при визначенні соціального статусу переважають мнимі заслуги, тим жорсткіше суспільство, менша соціальна мобільність (середньовічна Європа, касти в Індії'). Таке положення може зберігатися тільки в гранично простому суспільстві і до певного рівня. Далі воно просто гальмує суспільний розвиток. Чим більше розвинене суспільство, чим воно більш динамічне, тим більше в його системі працюють принципи реального статусу, реальних заслуг. Суспільство в цьому зацікавлено.

Кожна людина переміщається в соціальному просторі, у суспільстві, у якому вона живе, наприклад, при переїзді індивіда з одного місця в інше (територіальна мобільність), перехід з однієї релігії в іншу (релігійна), зміна родинного стану (сімейна). Це змінює позицію індивіда в суспільстві й говорить про його переміщення в соціальному просторі. Однак існують переміщення індивіда, які важко визначити не тільки навколишнім людям, але і йому самому. Наприклад, складно визначити зміну положення індивіда у зв’язку з ростом престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, зміною доходу. Разом з тим такі зміни в позиції людини позначаються на її поведінці, системі відносин у групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв’язку із цим важливо визначити, як здійснюються процеси переміщення індивідів у соціальному просторі, які одержали назву процесів мобільності.

Якщо не існує бар’єрів для соціального досягнення, можна чекати більшу соціальну мобільність, коли деякі особистості швидко піднімаються й одержують високі статуси, інші ж опускаються на більш низькі. Але між верствами і класами існують бар’єри, що заважають вільному переходові індивідів із однієї статусної групи в іншу. Один із самих головних бар’єрів виникає через те, що соціальні класи мають субкультури, що готовлять дітей представників кожного класу для участі в класовій субкультурі, в якій вони соціалізовані. Звичайна дитина з родини представників творчої інтелігенції з меншою ймовірністю буде засвоювати звички й норми, що допомагають їй згодом працювати селянином або робітником. Те ж можна сказати про норми, що допомагають їй в роботі в якості керівника. Проте вона може стати не тільки письменником, як його батьки, але й робочим або великим керівником. Просто для просування з однієї верстви в іншу або з одного соціального класу в інший мають значення «відмінності в стартових можливостях». Тобто у синів міністра і селянина різні можливості для одержання високих посадових статусів. Тому загальноприйнята офіційна точка зору, яка полягає у тому, що для досягнення будь-яких висот у суспільстві потрібно тільки трудитися й мати здібності, виявляється неспроможною¹.

Наведені приклади свідчать про те, що всяке соціальне переміщення відбувається не безперешкодно, а шляхом подолання більш-менш істотних бар’єрів. Навіть переїзд людини з одного місця проживання на інше передбачає певний період адаптації до нових умов.

Всі соціальні переміщення особистості або соціальної групи включають у процес мобільності. Відповідно до визначення П. Сорокіна, «під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда, або соціального об’єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої».

П. Сорокін відзначав («Соціальна мобільність», 1927), що соціальна мобільність виступає основним індикатором «відкритості» або «закритості» суспільств і окремих соціальних груп, емпірично фіксується на основі так званого індексу мобільності / стабільності, що обчислюється, виходячи із співвідношення між кількістю індивідів, що займають мобільне або стабільне положення в аналізованій спільності людей. (Так, наприклад, ситуація, коли в стратифікованому суспільстві вертикальна соціальна мобільнісгь незначна або дорівнює нулю, характерна для соціумів «закритого» типу). За П. Сорокіним, провідними каналами (одночасно соціальними «фільтрами») вертикальної циркуляції індивідів виступають політичні, економічні, професійні переміщення; кар’єра в таких організаціях, як армія, церква і т.ін.; інститут вигідних шлюбів та ін.