Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фактори, що впливають на мінливість інвестицій




Інвестиції - це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки во­ни залежать від дуже мінливих факторів, таких як:

• тривалість строку служби інвестиційних товарів -капітальні товари мають невизначений термін служби. Тобто старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або відремонтувати та викорис­товувати ще, що, в свою чергу, впливає на обсяг інвес­тицій;

• нерегулярність інновацій - науково-технічні винаходи досить непередбачені та нерегулярні. Коли вони трап­ляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються;

• мінливість прибутку - прибуток є головним джерелом інвестицій і може бути дуже нестабільним, бо залежить від непередбачуваних факторів;

• мінливість сподівань - на внутрішньополітичні зміни, розробку нових джерел енергії, демографічні, законо­давчі зміни, зміни у попиті, валютному курсі, страйки, зміни у державній політиці тощо.

 

4. Мультиплікатор інвестицій

 

Розрізняють автономні інвестиції та індуційовані

Автономні інвестиції - це інвестиції, які не залежать від рівня доходу. Найпростіша функція автономних інвестицій має вигляд: І=е – dR, I - автономні інвестиційні витрати, е-автономні інвестиції, які визначаються зовнішніми економічними чинниками (запаси корисних копалин), R - реальна відсоткова ставка, d-емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка.

Індуційовані інвестиції - це інвестиції, які залежать від рівня доходу.

 

Нарощування інвестицій веде до зростання ВВП і сприяє досягненню повної зайнятості ще й в силу первинного ефекту, що відображається в макроекономіці під назвою ефек­ту мультиплікатора.

Теорія мультиплікатора відображає реальну залежність між нагромадженням, споживанням, ВНП та зайнятістю насе­лення.

Мультиплікатор - це коефіцієнт, який показує зв'язок між змінами інвестицій та змінами величини прибутку.

Якщо, наприклад, споживання зросте на якусь величину ∆С, то це призведе до збільшення сукупних витрат і доходу ∆Y на таку ж величину, що, у свою чергу, викличе повторне зрос­тання споживання (оскільки збільшився доход).

Суть мультиплікатора полягає в тому, що між змінами інвестицій та валового національного продукту існує стійка залежність.

Ефект мультиплікатора проявляється в тому, що збільшення інвестицій призводить до збільшення національ­ного доходу, причому на величину більшу, ніж первісне зрос­тання інвестицій. Цей ефект можна образно порівняти з ефек­том кинутого у воду каменя, що викликає появу кола на воді. Так і інвестиції, „кинуті" в економіку, викликають реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості.



Отже, мультиплікатор можна показати через граничну схильність до споживання як:

 

mI = 1 / 1-MPC = 1 / 1- с',

 

∆Y = (1 / 1- с') ∆I, mI більше 1, ∆Y = mI * ∆I

 

Оскільки гранична схильність до заощадження s' = 1 - с', отримуємо:

 

m = 1 / s'

 

Зв’язок між мультиплікатором та граничними схильностями виражається таким чином:

 

mI = 1 / 1-MPC = 1 / MPS

 

Мультиплікатор інвестицій означає, що початкові вкла­дення в економіку надалі поступово супроводжуються зрос­танням доходу, який знову розподіляється на споживання та заощадження, тобто виникає первинний, вторинний і т. д. ефект капіталовкладень.

Мультиплікатор може бути простим і складним (по­вним).

Простий мультиплікатор - відображає лише вилучення коштів на заощадження.

Складний мультиплікатор отримується з урахуванням усіх вилучень: податків, імпорту, заощаджень.

 

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом вироб­ництва (ВВП).

Розглянемо приклад, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП (рис. 8.4).

Величина, на яку сукупні витрати (СВ) менші ВВП при повній зайнятості, називають рецесійним розривом, то­му що дефіцит витрат призведе до скорочення ділової ак­тивності.

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит су­купних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характери­зує економіку в стані неповної зайнятості.

 

Рис.8.4. Рецесійний розрив

Розглянемо приклад, коли сукупні витрати (СВ) пере­вищують величину ВВП, яка відповідає умовам повної зайня­тості (рис. 8.5).

Величину, на яку сукупні витрати більші ВВП при повній зайнятості, називають - інфляційним розривом.

Інфляційний розрив виникає у зв'язку з тим, що зрос­тання сукупних витрат СВ2 (сукупного попиту) не супровод­жується адекватним зростанням виробництва (сукупної про­позиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення су­купного попиту відповідним збільшенням обсягів вироб­ництва. Для цього потрібен певний час. Тому наслідком є зро­стання цін, тобто інфляція.



 

Рис.8.5. Інфляційний розрив

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2017 год. (0.007 сек.)Пожаловаться на материал