Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






А) Філософська синтеза Ґете: людина як всесвіт






" Всю долю людства хочу я випробувати в собі"

У XX ст. Поль Валері написав про Ґете: " Він являє нам, добродії люди, одну з кращих наших спроб упо­дібнитися богам".

Дійсно, коли нам потрібно навести приклад люд­ської універсальності і всебічності, що межує з фанта­стичністю, ми називаємо ім'я Ґете. Його багатогран­ність дивує і навіть викликає недовіру: поет, філософ, учений, політик, адміністратор, перекладач, окультист, живописець — і це далеко не повний перелік. Якщо ж ми спробуємо сховатися за самозаспокійливим запе­реченням, що Ґете був у першу чергу поетом, а все інше додавалося, то факти нам нагадають: Гете — тво­рець порівняльної анатомії, сучасної морфології рос­лин, фізіологічної оптики, ідеї льодовикового періоду, поняття про гомологію, про морфологічний тип і ба­гато іншого. Для хобі забагато...

Ґете було двадцять шість, коли 18-річний герцог Карл Август запросив його у Веймар і наділив усіма повноваженнями влади. У його віданні були: зовнішня політика, фінанси, військова справа, народна освіта, будівництво доріг і каналів, система зрошення і ко­пальні, богодільні й театр. На невдоволення веймарської знаті щодо цього герцог відповів одним запере­ченням: " Використовувати геніальну людину там, де вона не може застосувати свої надзвичайні обдаруван­ня, значить використовувати ці обдарування на зло".

Як же йому вдалося поєднувати таку обтяжливу адміністративну діяльність зі своїм покликанням? " Найбільший дар, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю і розмаїттям думок я можу розко­лоти один-єдиний ясний день на мільйони частин і створити з нього маленьку вічність", — так відповів Гете.

Ким же насправді був цей незбагненний пан Тає­мний Радник? Найбільш точну відповідь дав, можли­во, Хрістіан Моргенштерн: єдиним фахом Ґете було з 'ясувати, на що здатна людина і що в людських силах. Це була тема не філософського трактату і не роману, а життя. Він творив себе, а не літературу, і казав, що вся його поезія (3150 віршів) — " дитяче белькотіння і брязкітки у порівнянні з внутрішнім свідченням моєї душі". Запам'ятаємо — це визнання людини, яка, за словами Г. Грімма, " створила німецьку мову і літера­туру. До нього вони не мали ніякої значущості на сві­товому ринку європейських народів... Лише після то­го, як " Вертер" Ґете був зачитаний до дірок англійця­ми і французами, і навіть потрапив в Італію, ззовні була допущена можливість німецької літератури ви­щого рангу...".

Проте Гете категорично відмовився вважати себе тільки поетом: адже це означало потрапити в прокрустове ложе спеціалізації, це загрожувало одностороннім перерозвитком у собі якоїсь однієї сторони, тоді як завдання полягало в тому, щоб стати Всім — Людиною. " У арабів, — сказав він якось, — впродовж п'яти віків було лише сім поетів, яким вони надавали значущість, а водночас серед знедолених було багато пройдисвітів кращих за мене", — і додавав: "...писати — значить зловживати мовою... Весь вплив, який людина може чинити на людину, здійснюється через її особистість". Звідси випливає головне гетівське кредо: " Будемо че­кати і сподіватися, що років так через сто ми... змо­жемо нарешті стати не абстрактними вченими і філо­софами, а людьми".

Щоб стати Людиною, тобто " всім", йому в першу чергу потрібно було уникати того, щоб бути " чимось". " У людському дусі, — стверджував Ґете, — як і у Все­світі, немає нічого ні вгорі, ні внизу, все вимагає рів­них прав відносно до загального центру, приховане існування якого виявляється саме в гармонійній спів­відносності з ним усіх частин". Відомий сучасний філософ К. А. Свасьян запропонував чудову аналогію, що здатна прояснити нам Ґете: якщо порівняти духо­вні здібності людини з оркестрантами, то стає зрозу­мілим, що тут немає ніяких привілеїв — жодна гені­альна перша скрипка не врятує ситуацію, якщо, наприклад, литаврист почне невчасно чи флейтист зі­грає фальшиво свої кілька нот, бо в музиці (а всяка справжня особистість — це музика) усі рівні, і її краса визначається співзвучністю оркестру, а не од­номанітністю одного, хай навіть віртуозного, інст­румента.

Але чи можливо на цій землі стати Всім? Яким чином це може бути нам під силу?

" Людина — це той, хто здатний на неможливе"

Ще в юнацькі роки Гете виробив правила свого шляху:

1) справжній індивідуалізм можливий тільки через

універсалізм;

2) бачити — значить завжди бачити ціле;

3) істина — це плодотворність.

Щоб здійснити, говорячи його словами, " кар'єру в неможливому" — а лише це, за Ґете, і може бути справді людською метою — треба бути повністю від­критим світу, увібрати весь світ у себе: Ґете зобов'язав себе використовувати все, " навіть ворожі речі". Неда­ремно, слідом за Клопштоком, його всі називали " страшним загарбником": геній, у першу чергу, пови­нен мати величезну щиросердну місткість — немає жодної людської властивості чи стану, подвигу чи зло­чину, що не були б йому відомими зсередини. " Я не знаю жодної вади, на яку б не спромігся", — жартував він. Отже, принцип універсальності мав для Ґете таку формулу: " Будучи вільним від усіх, я всім поневолив себе, щоб більше придбати".

Але відкритість світу повинна дорівнювати за си­лою протистоянню світу: таке надсприйнятгя зо­бов'язане врівноважуватися прихованою внутрішньою міцністю, ґоловну таємницю Ґете можна сформулюва­ти трьома словами: " Те, чому я вчу, здається досить легким, але здійснити його майже неможливо: це — піддатливість при великій волі". За п'ять днів до смер­ті, ніби підбиваючи підсумки свого життя, він написав у листі до В. фон Гумбольдта: " Вищий геній — це той, хто все вбирає, все здатний засвоїти, не завдаючи во­дночас ніякої шкоди своєму справжньому основному призначенню, тому, що називають характером".

Другим принципом Ґете був принцип " бачити", і тому найдорогоціннішою здатністю і навіть обов'язком людини Ґете вважав здивування. Він знав, що здиву­вання — це бумеранг: той, хто вміє дивуватися таєм­ницям світу, сам викличе всесвітнє здивування.

У наступному правилі Ґете говорить, що " істин­ним є лише те, що плідне". Масштабність експери­менту, який він здійснював над собою, змушувала його відтинати все, що може виявитися безплідним поглиначем енергії і часу. Триматися подалі від усіля­ких суперечок, викриттів і критики. " Хто кидається на негативне, — попереджає Ґете, — той руйнує сам себе і розпорошується в чаді. Таким чином борючись із нерозумністю — в неї впадають".

Але уникати полеміки — не означає бути безхребе­тним чи примиренцем. Ґете чітко визначив свою по­зицію: "...ні полемічне, ні примиренськи, але позити­вно й індивідуально".

І все-таки свою головну відповідь на поставлену життям загадку, як стати всім і залишитися при цьому собою, Ґете зашифрував у " Фаусті". Що робить Фауста здобиччю Мефистофеля? Те, що він не стримався перед спокусою зупинити найчудовішу мить і завмер­ти в існуючому своєму образі. Все життя Ґете немило­сердно боровся з цією спокусою: бути собою — зна­чить бажати і бути здатним змінювати свій вчорашній образ. " Вони смикають зміїну шкіру, яку я саме ски­нув. І як тільки досить дозріє нова, я одразу скину і її, щоб знову ожити і молодим мандрувати в чистому царстві богів" ".

Встояти перед життям можна, тільки починаючи кожний божий день так, ніби це найперший день. Збереглося 167 портретних зображень Гете: створює­ться враження, що вони відображають різних людей, навіть якщо портрети датовані одним роком. Його друг Лафатер у своїй знаменитій " Фізіогноміці" глузу­вав над тим, хто забув, " скільки натур змішала в ньо­му матір-природа".

Але всі духовні образи людини повинні бути з'єднані в ціле. Вони зливаються в єдине завдяки творчій діяльності, що виходить за межі будь-якої ті­лесності і залишається собою навіть після смерті. " Для мене, — підводить риску Гете, — переконаність у віч­ному житті випливає з поняття діяльності. Оскільки я дію невпинно до самого свого кінця, природа зо­бов'язана надати мені іншу форму існування, якщо нинішній довше не утримати мого духу".

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.