Форми ділового спілкування

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досяг­нення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситу­ативних факторів.

Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слуха­ти і задавати запитання;

■ не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

■ закінчувати обговорення після досягнення мети.

Ділове спілкування нерідко порівнюють із грою в шахи, де неможливо «закреслити» непродуманий хід. Якщо його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.

Досвід свідчить, що в практиці ділового спілкування особливе значення має уміння говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції.

У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:

^ товариське, дружнє;

^ робоче, службове;

^ ділове, професійне;

^ інтимне, приятельське;

^ випадкове;

^ формально-поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповід­на поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкуван­ня є уникнення приниження та образи партнера.

Управління — це складна форма спілкування з людьми, партнерами по справі чи іншими представниками, зацікавленими у бізнесі. Саме тому, що управління є складною проблемою людинознавства, тут необхідне оволодіння всебічними знаннями про людину.

На шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося із своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх.

До них на­лежать:

1) Зовнішність людини: привабливість чи непривабливість фі­зична врода, почуття смаку, що проявляється в одязі. Переваги красивої зовнішності проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам чи хлопчикам дорослі приділяють більше уваги. В школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести дружбу з ними.

Гарні жінки частіше вдало виходять заміж і займають вище соціальне становище у суспільстві, на них більше задивляються чоловіки, приписуючи їм кращі якості і обожнюючи їх.

І навпаки, люди менш вродливі відчувають «дискримінацію» з раннього дитинства: виховательки приділяють їм менше уваги в дитсадках, суворіше ставляться до них вчителі у школі, упереджено ставляться деякі викладачі у вузі. Їх оцінюють більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, наданні пільг. Це не означає, що красива зовнішність має головне значення у житті людини. Людина біосоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких неможливо протиставити один одному.

Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже (окрім фахівця) про розум, талант, порядність людини. І якщо це так, то краса не є панацеєю, що визначає все або нічого. В однієї з найбільш цікавих жінок світу Клеопатри ніс був з горбинкою, Мадонна стала знаменитою співачкою, незважаючи на великий ніс, а збільшені вилиці А.Шварцнегера не завадили йому мати великий успіх у кіно.

Інколи важко відповісти на запитання, чому одні люди подобаються «з першого погляду», а інші — сприймаються відразливо. Певною розгадкою тут виступає друга перепона.

2) вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу; Свого часу філософ А.Шопенгауер зауважував, що уста висловлюють думку людини, а обличчя — думку природи. Не говоримо уже про загальновідому народну мудрість, що «очі — дзеркало душі людини» [66].

Правда, якщо бути точнішим, то у виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський досвід. Не випадково ж ми говоримо «мудрий погляд», «сумні очі», «яскраве сяйво очей», «пустий погляд» тощо. Видатний кінорежисер М. Ромм якось зауважив, що за допомогою гриму в кіно можна зробити все — невродливого — красенем, некрасиву жінку — винятковою красунею, — крім одного: тупі очі, якщо вони показані на екрані крупним планом, — розумними.

3) інтелект, професійна компетенція, яка проявляється в розу­мінні даної проблеми, прийняття відповідного рішення і відпові­дних дій. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.

4) мотиваційний фактор, який характеризує зацікавленість сто­рін у переговорах, їх істинні інтереси, які можуть явно не прояв­лятися. При негативному його розумінні він втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юнктурна реальність. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: «віддамо всі сили...», «виконаємо і перевиконаємо...», «усі як один на прибирання території...» і т. п.

5) моральний фактор, який проявляється як деякі психологічні якості, риси людини, її життєві принципи, світогляд, життєве кредо. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належності до службової та державно-посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також чисто психологічні якості і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т. п.

6) емоційний фактор як прояв ставлення до партнера, психоло­гічна установка на нього, формування першого враження.Емоційний бар’єрнайчастіше пов’язаний з концепціями тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина.

Цей перелік необхідно доповнити ще одним важливим факто­ром. Це ситуація, в якій проходить ділове спілкування і яка зав­жди знаходиться у відповідному часі та просторі. Тобто ділове спілкування реалізується в конкретних умовах і протягом відпо­відного часу.

Конфуцій говорив, що «не змінюються лише наймудріші і найдурніші». Більша ж частина людей знаходяться між цими крайнощами.

У книзі американського соціолога Р.Хіггінса «Сьомий ворог» саме наголошується на тих «ворогах», які привели людство до глобальної кризи. Перші шість: зростання народонаселення, недовиробництво продуктів харчування, вичерпання природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища, неконтрольоване розповсюдження ядерної технології, стихійний розвиток науки і техніки. Сьомим він називає людську природу, якій, на його погляд, притаманні: політична інерція, егоїзм, жорстокість, байдужість до горя і страждання, нетерпеливість, низька загальна культура спілкування. По суті, ці думки співпадають з висловлюванням З.Фрейда, що «людина патологічно злочинна».

Безумовно, вказані негативні риси притаманні людині, але було б невірно не бачити, що не вони переважають в історичному розвиткові людства. Та й уся світова культура, усе краще в ній спрямоване на виховання, прищеплення людяного, гуманного, всього того, що відповідає вищому покликанню людини, — бути творцем, розумним, дбайливим господарем, а не хижаком і руйнівником.

Потрібно зазначити, що чимало економічних і соціальних досягнень у так званому «японському диві» значною мірою зумовлені дотримуванням важливого ділового правила: оперативно засвоювати усе нове в матеріальній культурі і ретельно дотримуватися вікових традицій в культурі духовній. Звідси і народне прислів’я: «Серце Японії — в старому, розум — в новому». Тут і основні принципи ділової етики — готовність і уміння, щоб там не було, дотримуватися даного слова, за будь-яких обставин виконати взяте на себе зобов’язання [66].

Другим принципом є порядність, переконаність у тому, що бути чесним не тільки похвально, але і вигідно.

2. Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взає­модії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотива­цією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об'єктів;

• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтрим­ку зв'язків-між представниками взаємозацікавлених організацій;

• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим прави­лам;

• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, ви­значається їх мета, зміст і можливі наслідки;

• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на роз­в'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

• значущість кожного партнера як особистості;

• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бен­тежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

Початкова фаза — протягом якої встановлюють вихідні контакти, на­строєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає зав­дання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле можливостей для обговорення проблем. Тут також оці­нюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілку­вання, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпо­середні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихід­них та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається роз­поділ ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення пер­спектив спілкування.

Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової взає­модії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взає­модії.

Ділове спілкування реалізується в таких його формах:

1. Субординаційне спілкування. Передбачає спілкування між керівниками і підлеглими, ґрунтуючись на адміністративно-правових нормах. Таке спілкування складається між керівниками й виконавцями, між керівниками різних рівнів і має лінійний, функціональний або змішаний (лінійно-функціональний) характер. За лінійних відносин у кожного керівника може бути кілька підлеглих, але в кожного підлеглого — безпосередньо тільки один керівник. За функціональних відносин працівник може бути підпорядкований одночасно кільком керівникам, кожний з яких контролює реалізацію конкретної функції.

2. Службово-товариське спілкування. Характерне для спілкування між колегами. Основу його утворюють адміністративно-моральні норми.

3. Дружнє спілкування. Стосується спілкування між керівниками, між керівниками і підлеглими, базується на морально-психологічних нормах взаємодії.

Ділові взаємини здійснюються удвох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів скла­дають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в органі­зації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат. «взаємодія») розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної струк­тури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні. Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії — співпраця (коопера­ція) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратегії і такти­ки спілкування.

3. Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядкову­вати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставле­ної мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливі­шими з яких є:

• наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

• недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

• вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, сим­патії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

• уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

• освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових сто­сунках;

• вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

4. Управлінці та підприємці в процесі ділового спілкування ви­ступають або як рівні та рівноправні партнери, або хтось має певну залежність (моральну, матеріальну тощо) та мен­ше повноважень, тоді проявляється нерівноправність.

Коли ту чи іншу проблему вирішують представники фірми, концерну чи відповідальні особи на найвищому державно­му рівні, то за ними завжди стоїть їхнє фінансове, економічне, політичне становище чи досить значна інша сила. За всіх еко­номічних негараздів Росія може вести розмови із США більш-менш на рівні, оскільки володіє потужним ядерним потен­ціалом, з яким інша сторона змушена рахуватись. Для України, в її нинішньому становищі, така рівноправність просто немож­лива.

Це ж стосується і сфери управління та підприємницької діяль­ності. Сфера управління будується по вертикалі (керівник — під­леглий, керівник — керівник вищого рангу) та по горизонталі (рівнозначні керівні посади).

Спілкування «керівник — підлеглий» нерівноправне, тому що тут присутня управлінська або формальна залежність. У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів.

О. Добрович називає такі рівні ділового спілкування:

■ примітивний;

■ маніпулятивний;

■ стандартизований;

■ конвенціональний (погоджувальний);

■ ігровий;

■ діловий;

■ духовний.

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаці­ях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілку­вання на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша - на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

За духовно-ігрового, конвенційного рівня спілкування партнер у бізнесі чи керівник можуть цікавитися особистим життям, пси­хологічним настроєм, духовними запитами. Чисто діловий рівень взаємин є більш стандартизованим.

Коли управлінець по вертикалі використовує маніпулятивні або примітивні рівні, тоді виникає ситуація, яка породжує низку аморальних вчинків і несправедливих оцінок. Щирість у стосун­ках відсутня і виникає ситуація, коли висока оцінка добувається підлабузництвом (тобто, говорити іншому те, що він хоче почу­ти, але що далеко не завжди відповідає реальності, особливо коли ця людина займає вищу посаду).

Отже, суть ділового спілкування, яке, зокрема, будується по вертикалі, може бути далеко неоднозначним.

Із семи рівнів спілкування найбільш дієвими та плідними є ді­ловий, конвенційний та духовний.

5. У процесі життя і розвитку в певному суспільному середовищі, організації чи підприємстві складаються і формуються певні соціальні типи людини, які можна поділити за характером дій на такі основні:

Перший. Виконавець. (Фактично діє механічно, що скажуть, те і зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це може бути холерик або меланхолік).

Другий. Соціально активна особистість. (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типі зустріти два різновиди. Перший — справжній активіст і суспільно активна особистість, другий — зовні показна, формальна, мітингово-поверхова, демагогічна. Другий різновид найнебезпечніший, тому що спочатку важко розгледіти його справжню суть, побачити, що усе в ньому — показне. В соціальному плані — це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше — меланхоліки і зовсім рідко — флегматики).

Третій. Винахідлива особистість. (Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше — постійно зосереджена, у пошуці. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше — холерики і в поодиноких випадках — меланхоліки).

Четвертий і п’ятий типи: людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до третього типу, хоча відрізняються тим, що не обов’язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

6. «Тяжкі боси» мають кілька характерних спільних рис.

Перша: більшість службовців згодні з тим, що ці керівники на­справді «тяжкі».

Друга: ці боси стабільні в своїй тяжкій поведінці; їхні підлеглі зна­ють, що вони збираються зробити, ще до того, як вони це зроблять.

Третя: їхнє фірмене гасло - «Це не моя вина»; з цієї причини хтось інший звинувачується у всьому, що коїться неправильно.

Четверта: спілкування з ними забирає час і сили підлеглих їм службовців.

П'ята: енергія, яку витрачають їхні службовці при контакті з ними, звичайно не відповідає дійсній проблемі, яка розглядається.

В американській діловій культурі виділяють такі типи «тяжких босів» і рекомендують стратегію поведінки з ними.

1. ЗАДАВАКА. Задавака голосний, стійкий, грізний, любить щоб його боялись, і про нього подейкують (часто задавака це робить сам), що він маєвпливових друзів у високих інстанціях. Задаваки мають сильне бажання контролювати інших; для них життя - це одна безперервна боротьба за владу.

Задаваки бояться двох речей: їхньої власної недосконалості і будь-якої близькості.

Коли ви маєте справу з цим типом боса, стійте прямо, дивіться і говоріть відкрито, називайте його по імені (щоб привернути його увагу, не приймаючи бойової стійки), і спробуйте вирішити проблему.

Спробуйте контролювати свій власний страх, бо страх тільки підбурює цей тип боса. Стійте спокійно, не показуючи ніякого хвилювання, і дайте Задаваці час, аби вилити його гнів.

Коли атака Задаваки починає втрачати наступальний порив, ваша черга взяти ініціативу.

Уникайте лобового зіткнення.

Будьте дружелюбними, але непохитними.

Усміхайтесь, якщо це здається доцільним, але не будьте налякані. Зосередьтесь на проблемах і ваших потребах. Якщо ви скоріше прояви­те повагу, ніж страх, Задавака шукатиме жертву десь в іншому місці.

2. ПОВІЛЬНИЙ БОС. Повільні боси, як правило, дружелюбні, милі і доброзичливі. Однак вони мають два основних недоліки:

• вони відставляють рішення будь-якою ціною і обходяться твер­дженнями загального характеру, уникаючи бути конкретними;

• повільні боси фактично є жертвами вимогливого, педантично­го виховання; вони відставляють виконання завдань, щоб уник­нути біди, і ходять коло за колом, уникаючи бути відвертим і вразити чиїсь почуття.

Повільні боси бояться припуститися помилки, яка відкриває їхню непридатність і невдалість. Якщо ваш бос повільний, спробуйте віднайти це в ситуації «прихований бар'єр». Будьте впевненими, дайте йому знати, що помилятися — це в порядку речей, коли навчаєшся.

Спитайте, що він має на увазі, коли використовує двозначні сло­ва, і домовтесь про точні терміни для всієї роботи.

Будьте гнучкими, але не погоджуйтесь на менше, ніж на тверді факти.

Використовуйте позитивні прийоми й уникайте пригнічень: по­вільний бос і так досить невпевнений.

Спробуйте вирішити проблему за допомогою розташованих в ряд альтернатив. Надайте підтримку після того, як він прийняв рішення; поясніть, як це допомагає вам, коли він приймає рішення, і збільшіть вашу відповідальність, запропонувавши прийняти від нього деякі зав­дання.

3. БОЄЦЬ. Палаючи бездимно стриманою люттю, Боєць – це хо­дяча бомба з годинниковим механізмом. Його або її гнів лежить не на поверхні. Потім несподівано Боєць вибухає: він багато кричить, атакує і вихлюпує свій сарказм; йому подобається стріляти без роз­бору, швидко і часто.

Коли його спалах роздратування закінчується, він вповзає назад в своє похмуре мовчання.

Для Бійця відновлення справедливості (реальної чи уявної) є ме­тою, помста - зброєю.

Боєць боїться свого власного гніву і прояву своїх емоцій; він та­кож боїться штучності в будь-якій формі.

Коли ви звертаєтесь до такого боса, спробуйте протистояти йому конструктивно. Ви можете навіть сказати йому, як це тяжко - мати справу з його, «який заводиться з півоберту», гнівом.

Попросіть особистої зустрічі з ним; не дозволяйте відхилень або зривів. Потім покажіть ваші серйозні наміри, зосередившись на про­блемі; спробуйте скерувати його енергію в русло вирішення. Зробіть це викликом для нього: адже йому подобаються виклики.

4. УЛЕСЛИВЕЦЬ. Улесливці постійно посміхаються, дружелюбні, корисливі, гумористичні. Вони кажуть людям те, що ті хочуть чути. Спроба приперти Улесливців до стінки нагадує спробу зібрати ртуть виделкою.

Улесливці більше вірять у форму і вплив, аніж у сутність і компе­тентність. Необхідність в ухваленні робить їх фахівцями з хитрощів.

Улесливець боїться прямої розмови і прямої дії, які в окремих випадках створюють ворогів..

Він потребує схвалення - так дайте йому його! Смійтесь, коли він жартує, і насолоджуйтесь його розповідями.

З іншого боку, не дозволяйте йому брати нереалістичні зобов'я­зання. Підтримуйте його відповідальність і вимагайте факти - прізви­ща, місця і підтвердження істинності. Дайте йому зрозуміти, що чесність - це найкраща політика.

5. ПЕСИМІСТ. Песимісти нещасливі від життя, від самих себе, від вас. їм, очевидно, треба було б працювати десь в іншому місці, але будь-яка інша організація також не може їх надто привабити.

Песиміст звинувачує, рюмсає, жаліє себе і прагне позбутися сво­го тяжкого становища. У нього глибоке переконання, що все, що не в його власних руках, закінчиться неуспіхом, оскільки він вірить, що інші зовсім не турбуються про те, що від них залежить.

Песимісти, як правило, ретельно приховують свої власні недогля­ди; вони також відчайдушно бояться, що хтось десь непогано прово­дить час.

Якщо ви працюєте з Песимістом, дотримуйтесь таких «можна» і «не можна».

Не можна сперечатися з ним, це тільки закріпить його в його не­гативних поглядах, і не можна поділяти таких негативних поглядів - це тільки підживить його песимізм.

Не поспішайте з рішеннями. Вислухайте його, підправте, якщо це необхідно, і поставтесь до його турбот конструктивно.

Викладіть факти і встановіть «межу жаху» (тобто сценарій найгіршого кінця). Якщо вам це потрібно, енергійно візьміться за про­блему самі.

6. ВСЕЗНАЙКА. Всезнайка знає багато, але його проблема в тому, що він діє так, начебто він знає все.

Він (чи вона) дуже нетерплячі, що виявляється в їх нездатності слухати.

Якщо він стикається з поганими фактами, то звинувачує інших, бо сам мало потребує поради інших людей і ненавидить працювати в групах.

Всезнайка гадає, що його власний розум і знання - єдине мірило для оцінки виконання роботи іншими людьми.

Всезнайка боїться не догодити іншим, а також різкого падіння його власних стандартів досконалості.

Не воюйте, не звинувачуйте і не конфронтуйте з босом цього типу, уникайте спроб бути «протиекспертом» (заперечувати в тому, в чому Всезнайка вважає себе знавцем). Навпаки, підведіть його до вирі­шення проблеми.

Запитуйте, слухайте і висловлюйте вдячність; потім дайте проти­лежну думку і запропонуйте альтернативи.

7. ІНТРОВЕРТ (людина, зосереджена на своїх переживаннях). Інтроверт прихований і з нього важко щось витягнути, якщо вам по­трібна інформація.

Він або вона чутливі і бояться розкриватися. Він може багато за­пропонувати, але не може висловити свої думки. Інтроверт боїться зачепити почуття інших людей і виглядати «людиною, яка тисне».

Якщо ваш бос потрапляє під цю категорію, спробуйте домогтися, щоб він говорив якомога більше. Прийміть дружню мовчазну пози­цію і задавайте питання, які не вимагають обов'язкової відповіді; дайте можливість або говорити, або спокійно мовчати. Поясніть, що ви відчуваєте, і спробуйте домогтися його реакції (відповіді).

8. НЕКОМПЕТЕНТНИЙ БОС. Некомпетентний бос багато чого не розуміє; він претендує на те, що знає набагато більше, ніж на­справді.

Він може украсти ваші ідеї і видати за свої. Він найбільше боїться виявити свої недоліки.

Якщо ви працюєте з Некомпетентним босом, детально і точно враховуйте як його некомпетентність, так і ваші власні цілі.

Коли ви розмовляєте, використовуйте більше факти, ніж емоції. Щоб довести свою думку, допоможіть йому або стати компетентним, або знайти альтернативну (іншу) кар'єру. (І дійте обережно в друго­му випадку!)

Документально підтверджуйте ваш власний внесок у справу фірми.

Додамо дещо від себе в стратегію спілкування із Некомпе­тентним босом: спробуйте в розмові підкинути непомітно босові потрібну вам ідею, а потім «обіграти» її так, начебто цю ідею вису­нув ваш бос. І обережно похваліть при цьому: яка, мовляв, це чудова ідея і який бос проникливий!

9. ЛІНИВЕЦЬ (ЛЕДАЩО). Особисті звички (схильності) Лінив­ця межують з відразою; нехлюйство і хаос виявляються як в її чи його роботі, так і в особистому житті.

Лінивці не можуть знайти речі і «визначити пріоритети» завдань, їх одежа постійно пом'ята, вимазана або порвана. Вони можуть за­надто багато їсти, палити, поширювати запах алкоголю або залиша­ти половину ленчу на власних вусах.

Лінивець не хоче визнавати, що він є дорослим, який повинен не­сти відповідальність за свої дії.

Якщо ви зустрічаєте Лінивця на роботі, підтримайте його, якщо він випадково проявить охайність у своїй поведінці, і допоможіть йому досягнути більшого порядку в його особистому і професій­ному житті.

10. «НЕНОРМАЛЬНИЙ» («з відхиленнями») БОС. «Ненормальний» бос - як передбачає його ім'я - проявляє ано­мальну (яка відхиляється від норми) поведінку.

Ненормальність виявляє себе або в сексуальних заграваннях, час­тих прогулах, або в постійній брехні.

«Ненормальні» боси прагнуть відкараскатися від чогось і споді­ваються, що їхні люди будуть «прикривати» їх.

Вони занадто стривожені, щоб бути ефективними, і важко зро­зуміти, чи це почуття збудження є причиною, чи наслідком їхніх проблем.

«Ненормальний» бос боїться відповідальності - і, можливо, навіть у разі досягнення успіху.

Його аномальність треба ретельно задокументовувати, щоб мати «надійне свідоцтво» для отримання перемоги на випадок, якщо він спробує брехати, аби захистити себе.

Деяким службовцям необхідно зберігати свої власні незалежні комплекти документів з таких дій; такі документи можуть забезпе­чити переконливі докази на випадок конфронтації. На словах йому нічого не доведете.