Лекція 2: функції та сторони спілкування

1. Класифікація функцій спілкування.

2. Характеристика сторін спілкування.

3. Етичні установки.

1. У характеристиці спілкування важливими є його функції.

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, любові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі спонукальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

Б. Ломов виділяє три функції:

· інформаційно-комунікативну;

· регулятивно-комунікативну;

· афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси фор­мування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнюван­ня розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передавання інформа­ції та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — не­узгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реа­гує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навію­вання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколиш­нього середовища, у тому числі й соціального.

Існують інші класифікації функції спілкування.

Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визна­чає такі функції спілкування та їх мету:

♦ контактна — встановлення контакту як етапу готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

♦ інформаційна — обмін інформацією, думками, рішеннями;

♦ спонукальна — стимулювання партнера по спілкуванню;

♦ координаційна — взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

♦ розуміння — не лише адекватне сприйняття і розуміння змі­сту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (на­мірів, емоційних станів тощо);

♦ емотивна — збудження у партнера необхідних емоційних станів («обмін емоціями») чи зміна своїх під впливом парт­нера;

♦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

♦ вплив — зміна стану, поведінки, особистісно-образних фор­мувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкуван­ня, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії.

А А. Урбанович визначає такі основні функції управлінського спілкування:

■ видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, ре­комендації, поради тощо);

■ отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і ре­зультати реалізації розпорядчої інформації;

■ видача оціночної інформації про результати реалізації за­вдання.

Перша функція в управлінському спілкуванні присутня зав­жди, вона є провідною. Друга і третя можуть бути відсутні в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

2. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування:

♦ комунікативну (обмін інформацією);

♦ інтерактивну (взаємодія партнерів);

♦ перцептивну (розуміння людини людиною; взаємосприйняття партнерів).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обмі­ном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбу­вається орієнтація на іншого.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в то­му, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впли­вають один на одного.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані «комунікативні бар'єри».

Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що співрозмовники реалізують взаємодію, тобто планують спіль­ну діяльність.

Взаємодія є необхідним і обов'язковим елементом спільної ді­яльності; її основу становлять різноманітні міжособистісні кон­такти і дії.

У процесі взаємодії кожен прагне орієнтуватися на свої цілі та цілі партнера. Залежно від міри врахування у взаємодії цих цілей виділяють такі стратегії поведінки:

♦ співпраця — максимальне досягнення учасниками взаємодії своїх цілей;

♦ протидія — орієнтація тільки на свої цілі без урахування ін­тересів партнера;

♦ компроміс — часткове, проміжне (іноді тимчасове) досяг­нення цілей партнерів заради збереження умовної рівності та збереження стосунків;

♦ поступливість — принесення в жертву своїх потреб для до­сягнення цілей партнерів;

♦ ухилення — ухилення від контактів, відмова від досягнення своїх цілей, щоб не дати виграти партнеру.

Серед перерахованих стратегій поведінки немає хороших чи поганих. Усе залежить від конкретної ситуації спілкування, інте­ресів партнерів і ряду інших факторів.

Ефективність взаємодії залежить також від таких умов, як ди­станція в спілкуванні (особистісний простір) та позиції в спілку­ванні. У структурі дорослої особистості присутні три стани «я»: «батько», «дорослий», «дитина». Домінування того чи іншого стану впливає на характер спілкування між людьми.

Перцептивна сторона спілкування проявляється в сприйнят­ті зовнішніх ознак співрозмовника, інших його особистісних характеристик (психологічні риси, характер поведінки), в інтерпретації і прогнозуванні на цій основі його вчинків.

Найбільш важливими, інформативними є такі властивості, як міміка, експресія (засоби прояву почуттів), жести, поза, хода, зовнішній вигляд, особливості голосу та мовлення. Важливість і черговість сприйняття цих властивостей співрозмовника, оцінка однієї людини іншою значно залежить від індивідуальних, ста­тевих, вікових і професійних відмінностей. Діти, наприклад, учаться спочатку розпізнавати за мімікою, потім їм стає доступ­ним аналіз вираження емоцій за допомогою жестів. Було вста­новлено неспівпадання під час сприйняття й оцінки керівника­ми підлеглих і навпаки.

Основне завдання сприйняття — сформувати перше враження про людину. Воно здійснюється під впливом трьох факторів — фактора переваги, фактора привабливості та фактора ставлення до спостерігача.

Дія фактора переваги найчастіше виявляється в умовах не­рівності партнерів у тій чи іншій сфері — соціальній, інтелек туальній, груповій тощо. Суть його в тому, що партнери по спілкуванню схильні систематично переоцінювати різні якості тих людей, які переважають їх за якимись параметрами. Якщо ж вони мають справу з партнерами, яких вони, на їх думку, в чомусь переважають, то вони їх недооцінюють. Іншими сло­вами, відбувається або загальна недооцінка або загальна пере­оцінка партнера.

Фактор привабливості забезпечує реалізацію такої схеми: чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона для нас в усіх відношеннях. Якщо ж людина неприваблива, то інші її якості недооцінюються.

Фактор ставлення до спостерігача регулює включення сприй­няття в схему: позитивне ставлення до нас викликає тенденцію приписувати партнерові позитивні властивості та відкидати, іг­норувати негативні. І навпаки: явне недоброзичливе ставлення викликає стійку тенденцію не помічати позитивного і гіперболі­зувати негативне.

3. Нехай ваше «так» буде «так», і ваше «ні» буде «ні». Тобто не потрібно практикувати форму багаторазового повторення своїх обіцянок, підтверджуючих потисків руки чи підписання формального контракту, що змусило б вас дотриму­вати свого слова. Нехай кожна обіцянка, більша чи менша, буде для вас так само обов'язковою, як і офіційний контракт.

Поводьтеся в повній згоді зі своїми обіцянками, навіть якщо це загрожує вам фінансовими втратами, зокрема у випадку лише усної домовленості. Це навчить вас уміти говорити «ні», а також детально обмірковувати перед тим, як щось обіцяти. Це швидко навчить вас робити менше помилок, навчить економити свій час та час своїх колег. А основне — це підвищить ваш авторитет.

Ніколи не вимагайте хабарів. Якщо ж ви потрапите в таку си­туацію, то гідно вирішити цю дилему — справа вашої честі.

Поводьтеся з іншими людьми так само, як ви бажаєте, щоб поводилися з вами (хоч це «золоте правило» часто звучить для вітчизняних підприємців як невдалий жарт). Ця етична норма на­ведена в Біблії, а витоки цієї ділової поради знаходимо ще в дав­ньокитайського мислителя і філософа Конфуція. На шляху праг­нення до високих стичних норм це є необхідною умовою.

Поводьтеся рівно з усіма людьми, незалежно від їх становища в суспільстві. Кожна людина — індивідуальна особистість, немає «маленьких» людей, є «маленькі» посади. І ви не знаєте, чи не доведеться на життєвому шляху повертатися цією самою доро­гою і просити допомоги у цих самих людей.

Процес удосконалення і виховання ділового спілкування на­бере досить великого розмаху, якщо тисячі нових українських бі­знесменів і менеджерів будуть небайдужі до власного вітчизня­ного етичного рівня ділової поведінки.

Література:

1. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1996.

2. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

3. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. —М., 1972.

4. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения. — М, 1986.

5. Ломов Б. Ф. Психические процессы и общение // Методологические и теоретические проблемы социальной психологии. — М., 1975.

6. Палеха Ю. І., Водерацький Ю. В. Етика ділових стосунків. — К., 1999.

7. Трофімов Ю. Л. Психологія. — К., 2000.

8. Урбанович А.А. Психологія управління. Навч. посібник. — Мінськ, 2003.