Ділова суперечка

Читаючи деяку психологічну літературу можна сформувати думку, що ділова міжособистісна комунікація завжди проходить невимушено, гладко і без будь-яких проблем і інцидентів. Однак далеко не завжди відразу ж вдається знайти повне взаєморозуміння з партнером. Часто приходиться вислуховувати його проблеми, ідеї і відстоювати свою точку зору. Буває, що з'ясування стосунків відбувається досить болісно, принаймні для однієї зі сторін. Головне - не допустити переростання нормальної суперечки з ділових проблем у міжособистісну конфронтацію.

Якщо говорити про ділову суперечку, то вона може бути визначена, як обговорення у формі дослідження проблеми, із метою встановлення істини. В.Андрєєв пропонує як робоче визначення поняття суперечка наступне: СУПЕРЕЧКА - це характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встановлення істини.

У процесі ведення суперечки в явному чи схованому виді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. У ході колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або кожна із протиборчих сторін залишається при своїй думці.

В.Андрєєввиділяє сім варіантів (підходів) протікання ділової суперечки:

Евристичний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до рішення проблеми, використовуючи методи переконання, інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї точки зору другого чи іншого співрозмовника, учасника суперечки.

Логічний підхід — для якого характерні жорсткий логічний аналіз і аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомів і правил формальної логіки, учасники дискусії приходять до певного остаточного висновку.

Софічний підхід — при якому одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи т.зв. софізми.

Авторитарний підхід — коли одна зі сторін, спираючись на авторитет, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав'язує свою точку зору іншим.

Критикуючий підхід — коли одна зі сторін цілком акцентує увагу лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче і не прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору і не може запропонувати своє рішення.

Демагогічний підхід — полягає втому, що одна зі сторін веде спір не заради істини, а для того, щоб повести дискусію убік від істини, переслідуючи при цьому свої особисті, часто невідомі учасникам суперечки цілі.

Прагмат ичний підхід розкривається втому, що одна чи кожна зі
сторін веде суперечку не тільки заради істини, але і заради своїх
практичних, іноді меркантильних цілей, що приховані і не відомі
співрозмовникам.